Камери в лісі врятували бацьку Лукашенка?

Продовження. Початок у номері від 21 жовтня



Не ті камери, що тюремні. А ті, що на деревах. Надумають білоруси партизанити, підуть у ліс змовлятися, а їх там і запишуть, і сфотографують. Отож і сидять тихо.

— Біля кордонів, взагалі, дуже обмежено використовуємо техніку. Там керують прикордонники. Особлива територія, інтереси держави.

* * *

То що, камери в лісах, квадрокоптери в небі — надійний заслін для протестного руху? Ніби так, але не забувайте, можновладці: «Ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Спустілі села, околиці райцентрів цілком можуть стати базою для підготовки будь-кого. Там ні людей, які стукають, ні камер. Саме в таких селах сіють цілі поля конопель і ніхто не бачить. Під час Другої світової партизани також не цілодобово сиділи в лісі — грілися в селах, суттєво спустошених голодомором (за сім-вісім років до війни) та репресіями. Ви обурені, не так було? А ви знаєте, як загинув Попудренко? Де його застрелили? У селі, не в лісі.

Про камери та дрони в лісах Чернігівщини розпитала Сергія Аніщенка, начальника обласного управління лісового та мисливського господарства.



— Камери в нас є. Кількох видів, — розповідає Сергій Аніщенко.—Ті, які фіксують пожежі, і ті, які «ловлять» лісокрадів, так звані, фотопастки.

Наші рейдові групи при виконанні рейдів і засідок намагаються в найімовірніших місцях порубки встановити камери. Чи у віддалених, закинутих, куди і лісник не так часто може доїхати, їх ставлять на дорогах та й, загалом, у місцях, де найвірогідніше проїде машина лісокрадів.

В основному доступ до цих камер мають представники мобільних груп і, можливо, ще головний лісничий. Та й чим менше людей про ці камери знають, тим краще. Більша можливість спіймати порушників.

— Скільки таких камер?

— їх декілька десятків (менше, ніж у білорусів. — Авт.). У тій чи іншій кількості є у всіх підприємствах. У тих, що ближче до Чернігова, їх більше, бо вище рекреаційне навантаження. Далі від центру — менша сітка доріг і, відповідно, менше камер.

— Який принцип роботи?

— Є сім-картка. Як у телефоні. Через неї йде передача одразу на мобільний. Або відео, або фотографії.

Прийшло повідомлення. Побачили на ньому машину. Збирають усі сили і їдуть на місце.

— Вдавалося зловити порушників? Камери себе виправдовують?

— Цілком. Людей же не поставиш, щоб цілодобово стежили. Доводиться використовувати технічні засоби.

— Незвичайних для нашої місцевості тварин камери фотографували?

— Чупакабри чи слонів не бачили,— жартує Сергій Михайлович.

Пожежні відеокамери — це зовсім інша техніка. Вони дороговартісні. Можуть оглядати горизонт на кількадесят кілометрів і бачити дим. їх виробництво — у Харкові. Знаю, що зараз і в Чернігові виготовляють. У області таких біля чотирьох десятків.

— Скільки коштують?

— Ціни дуже різні. Від 20 до 200 тисяч. І якщо відеопастку можна причепити до дерева чи до стовпа, то під «пожежну» камеру треба ще й вишка. Добре, якщо вона є. А як немає, то ще тисяч 200 треба на зведення. Мачту ставлять 40-50 метрову. Дороге задоволення.

— А ті, що для мобільного зв’язку, не підходять?

— То занизькі.

— Як давно почали використовувати камери?

— Фотопастки — близько п’яти років. А «пожежні» — років з 10.

— У кого підгледіли?

— Західний світ іде вперед. І вже давно вико-ристовують таку техніку. Ми їздили до них, бачили. Почали і собі встановлювати.

— А з білорусами досвідом не обмінюєтесь? У них, розповідають, ще й квадрокоптери літають.

— До карантину постійно спілкувались і їздили до колег-білорусів, і вони до нас. Проте не щодо камер.

У Білорусі в лісах трохи більше вологи. І вони не так потерпають від пожеж, як ми.

Квадрокоптери є й у нас. Але завдання в них дещо інше. Ми використовуємо цю техніку, коли вже є пожежа, щоб подивитись, куди вона розповсюдиться.

Особливо в малодоступних місцях. Наприклад, у заплавах Київського моря без квадрокоптера ніяк.

Та, загалом, у нього багато технічних обмежень. Тому використовуємо вибірково. На постійній основі — ні.

— Чи потрапили на відео, наприклад, порушники кордону, контрабандисти чи якісь інші злочинці?

— Біля кордонів, взагалі, дуже обмежено використовуємо техніку. Там керують прикордонники. Особлива територія, інтереси держави.

* * *

То що, камери в лісах, квадрокоптери в небі — надійний заслін для протестного руху? Ніби так, але не забувайте, можновладці: «Ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Спустілі села, околиці райцентрів цілком можуть стати базою для підготовки будь-кого. Там ні людей, які стукають, ні камер. Саме в таких селах сіють цілі поля конопель і ніхто не бачить. Під час Другої світової партизани також не цілодобово сиділи в лісі — грілися в селах, суттєво спустошених голодомором (за сім-вісім років до війни) та репресіями. Ви обурені, не так було? А ви знаєте, як загинув Попудренко? Де його застрелили? У селі, не в лісі.

Кордон під наглядом

— Ми співпрацюємо з лісівниками постійно, - розповідає Галина Шеховцева, начальник пресслужби Чернігівського прикордонного загону, військовий підполковник. — Це і взаємообмін інформацією. Залучаємо за потреби. Зокрема, до несення служби спільно з прикордонниками в нарядах з метою охорони державного кордону.



Це працівники усіх лісових господарств, які прилягають до прикордонної смуги.

Кого вдавалося впіймати під час таких рейдів, статистики, на жаль, не ведуть.

— Прикордонники мають свої камери?

— Так, — підтверджуе Галина Шеховцова, - Вони задіяні на лінії ь державного кордону. Розміщені на інженерних спорудах прикордонників.

— І в лісах б?

— Кордон проходить і лісовою місцевістю, — відповідає Галина. Точніше місце розташування і кількість відеокамер називати категорично заборонено. Державна таємниця.



Газета «ВісникЧ» №43 (1850) від 28 жовтня 2021, Марина Забіян

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.