Піввіковий ювілей «підфарбували» під «золотий». Але є з чим сісти й на уроки історії

(З історії 130-річного Бобровицького (Майнівського) коледжу)

У 1946 році, невідомо з чиєї ініціативи, Майнівському технікуму нав’язали святкування 50-річного ювілею, хоча з дня заснування (30 листопада 1891 р.) минуло 55 років.

Бюро Чернігівського обкому партії та виконком обласної ради прийняли спеціальну постанову про святкування золотого ювілею одного з найстаріших в області навчального закладу 27 грудня 1946 року. Комісію з підготовки і проведення святкування очолив представник облвиконкому Капранов, заступником голови комісії призначили начальника управління Міністерства тваринництва Кротова. До комісії увійшли начальник відділу шкіл обкому партії Кузь, директор технікуму Генель, секретар Бобровицького райкому партії Вілен, голова Бобровицької районної ради Петровський і від парторганізації технікуму викладач Хайнацький.

Така представницька комісія свідчить, що відзначенню ювілею технікуму приділялася особлива увага на високому рівні. Багато викладачів та інших працівників Майнівки одержали державні нагороди. Спеціальною постановою комісія зобов’язала начальника обласного управління кінофікації Зінчука встановити в клубі технікуму стаціонарну звукову кіноустановку – неабиякий подарунок до ювілею.

В обласній газеті «Деснянська правда» присвятили ювілейній події цілий розворот, в якому центральним матеріалом була стаття директора технікуму С.С.Генеля «Майнівка в минулому та сучасному», наповнена комуністичною ідеологією. Автор некоректно відгукнувся про засновницю навчального закладу Олександру Майнову, бо вона була поміщицею. Недолугим був і такий висновок: «Школу закінчували до революції діти багатіїв. Діти ж бідних селян, не витримавши тяжких умов, тікали з Майнівки». Виходить, що діти бідняків більше боялися труднощів, ніж діти багатіїв? Хоча насправді в Майнівській школі до революції навчалися здебільшого діти простих селян, вони були на повному матеріальному забезпеченні від держави, земства і навіть окремих поміщиків-благодійників. І лише одиниці навчалися за батьківську плату.


На уроці хімії, 1946 рік

Наскрізь пройнята сталінською ідеологією публікація студента третього курсу, фронтовика Івана Обламського: «У нашій радянській країні молодь має великі можливості вчитися, стати спеціалістом будь-якої галузі. Ці права дала нам радянська влада, великий Сталін і керована ним більшовицька партія. Великі права на освіту гарантовані золотим законом нашого життя – Сталінською конституцією».

Від самого (!) Сталіна надійшла в Майнівку вітальна телеграма, а з нею і 20 тисяч рублів для проведення святкових заходів. Вигуки «Слава, слава Сталіну!» лунали того дня на території і в приміщеннях Майнівки. Вірнопіддані славлення вождя гріли душі й тіла викладачів та студентів, які після святкування ювілею продовжували працювати в нетоплених аудиторіях й кабінетах, мерзнути в холодних кімнатах гуртожитку. А про репресованих, зокрема і з Майнівки, в перші роки після прийняття «золотої» Сталінської конституції, й думати боялися.

Всіляко старався догодити комісії з ювілею директор, демобілізований майор С.С. Генель, але його старання не оцінило керівництво району й області – після святкування він залишив посаду директора. На місце офіцера-фронтовика призначили Миколу Бензу, довоєнного директора Озерянської школи, але ненадовго. Партійна влада вирішила послати педагога на господарську роботу – тривалий час очолював колгосп у Свидовці. У Майнівці його замінив на кілька місяців Євген Зеленський. Нарешті технікуму пощастило на господаря – фронтовика Дмитра Дмуховського, котрий працював завучем.

Директором його призначили за два тижні до початку нового навчального року, кабінети й аудиторії були підготовлені на 50 відсотків. На завершення ремонтних робіт у головному корпусі і допоміжних приміщеннях не вистачало щонайменше місяця. У гуртожитку влітку працював районний піонерський табір, ремонтні роботи там планували завершити до 10 вересня, але приїжджі студенти починали навчальний рік 1 вересня. Не приступали і до ремонту квартир викладачів. За рік до святкування ювілею розпочали ремонт клубу, а завершували вже в 1947 році.

Не краща картина була з готовністю техніки і забезпечення ферми кормами (на 63 відсотки) і допоміжним знаряддям. На середину вересня річний план по молоку був виконаний на 36 відсотків.

За короткий термін Дмитро Дмуховський виправив становище на виробництві і в господарстві технікуму, насамперед подбав про студентів. І не лише стосовно гуртожитку, а й організації харчування. У їдальні була одна кухарка, а всі допоміжні роботи виконували студенти. Вони й контролювали закладання в котли й каструлі продуктів. Кухар не мав права робити це без участі чергових студентів і фельдшера Олексія Цикала. Студенти теж не зазіхали на суспільне, вони одержували в пекарні технікуму по півбуханки хліба на день, виділяли їм масло з господарства, інші продукти.

Свою скромну квартиру директор Дмуховський не став ремонтувати, а для більшості викладачів поліпшив умови для проживання. Ожило під його керівництвом і навчально-виробниче господарство. Одначе кадрова сталінська перетасовка помітно гальмувала позитивні процеси у виробництві й навчанні студентів. Чесного і справедливого, вмілого організатора Дмуховського замінив партійний працівник з Києва Іван Міселюк, він побив усі «рекорди» перебування на посаді директора технікуму: попрацював три місяці, до чергової районної партконференції, на якій був обраний секретарем райкому партії. Щоб зайняти цю посаду, Івану Герасимовичу й потрібен був отой формальний тримісячний досвід роботи в навчальному господарстві. Як такі кадрові перестановки впливають на роботу технікуму – це не бралося до уваги.

Газета «Чернігівщина» №43 (861) від 28 жовтня 2021, Григорій Войток

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.