Після хліба найважливіше для народу – школа

Цей безсмертний вислів належить одному із засновників Французької республіки Жоржу Жаку Дантону. З’явився він у роки криваво-революційних потрясінь в державі, коли, здавалось, було не до школи. Але державний діяч нового покоління розумів величезне значення для суспільства – при будь-якій ситуації – навчання й виховання людини, бо саме це визначає долю нації.



Наскільки це важка й відповідальна справа – з повагою й співчуттям охарактеризував древній римський філософ Луцій Анней Сенека: «Кого боги хочуть покарати, того вони роблять педагогом».

Усвідомлено й відповідально розуміють вчення древніх священик Іван Самборин і його дружина Вікторія, яких Господь благословив на ці важкі випробування – нести науку дітям.

Родом Самборини з Тернопільщини, але доля священнослужителя привела їх на Чернігівщину, у село Білоцерківці (тоді Бобровицького району, а тепер Новобасанської територіальної громади), де батюшку Івана призначено настоятелем церковного приходу, матушка Вікторія керувала півчою. Невдовзі обоє вирішили вступити на заочне навчання до Ніжинського державного університету.



– Наш педагогічний колектив радо прийняв у свої ряди нових вчителів Самбориних, – розповіла директор Білоцерківської школи Віра Журибеда. – Іван Михайлович одержав в університеті диплом вчителя географії та хімії, а Вікторія Леонідівна – вчителя української мови та літератури. Ще до навчання на педагога, вона одержала музичну освіту в Польщі, у нашому селі допомагала організовувати різні культурні заходи. Як директор школи вважаю, що то сам Господь послав нам Самбориних.

У Білоцерківській школі I-II ст. (неповна середня) навчається 25 учнів. Протягом 30 років працює директором Віра Іванівна Журибеда, при підтримці колег і односельців не один раз відбивалася від намагань вищих освітніх чиновників закрити школу, яка відкрилася ще в ХIХ столітті. Відстояли своє право працювати навіть тоді, коли в школі було лише 16 учнів. Найголовніший аргумент: невелика сільська школа дає високі знання учням. У цьому навчальному році учні 8 класу Іван Самборин та Іван Кияшко зайняли треті місця в обласному етапі учнівської олімпіади та Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт (вчителі Вікторія Самборин і Ганна Попелянська, друге місце у третьому етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді виборов Іван Самборин (вчителька Вікторія Самборина). Учениця 7 класу Вакуленко Наталія посіла перше місце в фінальному етапі Всеукраїнського конкурсу дослідницьких робіт «Юний дослідник» з роботою «Весільні обряди в селі Білоцерківці» (вчителька Вікторія Самборин). Учениця 9 класу Даша Пастушенко посіла третє місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу дитячо-юнацької творчості (вчитель Іван Самборин).



І це ще не всі нагороди учнів невеликої школи, деякі ще не вручені. Урожайними на учнівські нагороди були минулі навчальні роки (перші, другі і треті місця в обласних і фінальних етапах Всеукраїнських конкурсів). Найбільше призерів й переможців підготувала вчителька Вікторія Самборин, в тому числі учнів-синів Івана та Антонія Самбориних. Учні вчительки математики Ганни Попелянської Іван Самборин та Іван Кияшко виборювали перші і другі місця на обласних етапах математичних олімпіад. Зокрема Іван Самборин у 6 класі виконав контрольну роботу за 9 клас і був нагороджений дипломом другого ступеня учнівської Малої академії наук.

Прославили свою школу Анастасія Ющенко, Яна Кушнір, Надія Буяло, Владислав Лук’яненко, Крістіна Буяло, Аліна Буяло, Альона Шевченко, Яніна Ковшер, Наталія Вакуленко. Серед 25 учнів стільки переможців і лауреатів учнівських олімпіад і Всеукраїнських конкурсів – не в кожному ліцеї зустрінете. Новобасанська об’єднана територіальна громада встановила п’ять учнівських стипендій, з них чотири – учням Білоцерківської школи.



Учительський колектив невеликий: сім учителів з вищою освітою (п’ять закінчили Ніжинський університет), всього персоналу 11 працівників. Найбільший стаж (44 роки) має вчитель біології Володимир Мишко, наймолодший (2 роки працює) вчитель історії та правознавства Олексій Деркач. Вищу категорію мають директор школи Віра Журибеда і вчителька математики та фізики Ганна Попелянська.

– У колективі гармонійно поєднаний досвід і молодече завзяття, вища освіта і природні задатки роботи з дітьми, – радісно говорить про колег директор школи Віра Іванівна. – Всі вчителі – в постійному творчому пошуку, і результати такої нашої роботи очевидні. Тож і в освітніх реформаторів рука із сокирою хоч і піднімалася над нашою школою, але вчасно зупинялася.

Про великий авторитет педагогічного колективу в селі свідчать результати останніх місцевих виборів: директора школи Віру Журибеду і вчительку Вікторію Самборин обрали депутатами Новобасанської сільської об’єднаної ради.



Педагоги-депутати не причетні ні до якої політичної сили, вони мають власну думку щодо роботи Новобасанської об’єднаної територіальної громади, буває, їхні думки не співпадають із думками й пропозиціями керівництва громади, передусім у кадрових питаннях. За це депутат, керівник товариства «Наташа Агро» Олександр Мороз обізвав успішних педагогів і ще дев’ятьох інших депутатів пропутінськими і прояковишинськими, бо вони не підтримали проморозовського кандидата на заступника голови громади.



Виходить, що шкурно-амбіційне бажання керівника місцевого агропідприємства важливіше, ніж те, що роблять вчителі для шкільної освіти і формування в учнів любові до рідного краю, до Вітчизни, до її історії. Він «затаврував» пропутінцями тих, хто підготовив стільки лауреатів шкільних олімпіад і Всеукраїнських конкурсів, переможців і дипломантів фестивалю «Ми з України», регіонального конкурсу «Славлені нащадки Тараса», краєзнавчої експедиції «Моя Батьківщина – Україна», Міжнародного фестивалю дитячо-юнацької творчості «Перлина Fest» та низки інших патріотичних фестивалів і учнівських конкурсів! Це так працюють на славлення України «пропутінці»? Хто тоді сам Мороз, і чи переплутав він Україну з Росією? З такими «патріотами» нам не треба зовнішніх ворогів, щоб розвалити Україну, у нас вистачає своїх таврувальників, які мирним шляхом руйнують усе найкраще, що їм не підвладне.

А що такого шкідливого для громади, для суспільства робить Леонід Яковишин, що і його іменем таврують усіх, хто не дослухається до думки Мороза?

На щастя української нації, навіть у такій політично-амбіційній дебілятині успішно працюють окремі освітні й виробничі острівці, – щоправда, вони як кістка в горлі нащадкам морозових. Втім, хоч і не сповна, але все ж добро перемагає зло. І жах не в тому, що й зараз важко жити, – справжнім українцям образливо так жити, ще й коли мороз у душу залазить.

Григорій Войток, «Чернігівщина» №23 (841) від 10 червня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.