«Пашкин дом» поспішає на допомогу

«Пашкин дом» – це вже не просто втілена мрія дитинства про будиночок на дереві. Це – проєкт підтримки тих, хто цього потребує. Найчастіше це – найнезахищеніші. Ті, хто не може за себе попросити і звернутися за допомогою – чотирилапі безхатьки.

Як з’явився «Пашкин дом» і як тепер допомагає волонтерам, розповідає Дмитро Ткаченко – його «тато» та натхненник.



Від мрії до її втілення

41-річний Дмитро Ткаченко живе в приватному секторі на Лісковиці. Він щасливий батько і дідусь – має двоє дітей, дорослу доньку і сина-підлітка, й улюблену внучку.

А ще біля нього – цілий «натовп» хвостато-вусатих помічників: семеро песиків і кілька котів. У минулому безхатьки, вони отримали прихисток і безмежну любов від Дмитра, його дружини Марії і всієї багаточисельної родини.

Дмитро пригадує, як минулого року, якраз у розпал карантину, задумався над подарунком на день народження для сина Павла – Паші. Однією з найперших пришла ідея створити будиночок на дереві. Можливо, тому що сам про такий мріяв у дитинстві?

Для Дмитра, столяра і теслі за професією, в цьому завданні нічого складного не було. Поділився ідеєю з друзями, і ті радо взялися допомагати. Не залишилися осторонь і Павло з друзями.



Для будиночка вибрали міцне велике дерево неподалік від будинку. І почалася робота.

Будівництво із дотриманням усіх будівельних норм і заходів безпеки тривало протягом місяця. Дерево, до речі, не зазнало жодних ушкоджень.

А будиночок, не зважаючи на його незвичне розташування і спосіб до нього дістатися – підніматися потрібно крутими сходами, має функціонал справжнього житла. Там є м’які меблі, невелика шафка, столик… З вікон і балкону відкривається чудовий краєвид на ставок і луг.

У конкурсі на власне ім’я будиночка брали участь усі причетні, й згодом він його отримав – «Пашкин дом», адже будувався саме для нього. Це була пропозиція Дмитра, яка й перемогла.



Не просто для гри

Спочатку, розповідає Дмитро, думали, що будиночок стане для дітлахів просто місцем для гри.

Але Паша, як «власник» нерухомості, підкинув татові ідею – пропонувати його для проведення різноманітних заходів, а зароблені кошти направляти на благодійність. Родина давно співпрацює на волонтерських засадах із Чернігівським ветеринарно-стерилізаційним центром «Крок до тварин» та його очільницею Тетяною Діденко.

Ідею обговорили – і підтримали. Будиночок – унікальний, подібного на теренах області просто немає, тож святкування там днів народжень, дружніх посиденьок, та й просто занять на свіжому повітрі набуло популярності. Всі зароблені на цьому кошти родина направляє для благодійної допомоги Центру. А ще – купляє корм вихованцям центру, приїздить із ними погуляти, допомагає прибирати вольєри тощо.



У дитинстві в Дмитра не було домашніх улюбленців, тож всю свою невитрачену любов він нині дарує своїм та чужим «хвостикам». Своїх дітей Дмитро і Марія виховують у любові до природи та тварин. Дмитро вважає, що саме таким має бути виховання справжньої цілісної особистості, яка б уміла турбуватися, співпереживати, любити і захищати.

Такою виросла його донька, таким росте і молодший син, якому 10 травня виповнилося 8 років. Пашею тато пишається – син у нього дуже цілеспрямований і наполегливий. Захотів займатися спортом – як тато. Дмитро, до речі, не просто спортсмен-аматор, він - майстер спорту з важкої атлетики і не дуже звичного для нас бобслею, вісім років входив до національної збірної України з цього виду спорту.

Павло ж після роздумів і порад із татом, вибрав для себе капоейру – безконтактний вид єдиноборств, що походить із Бразилії. Рік тому почав заняття в спортивному клубі «Білий вітер», сьогодні досяг уже певних особистих здобутків і перемог, отримавши жовтий пояс.

А ще Паша дуже любить музику і грає на ударних музичних інструментах. Тому бойове мистецтво капоейри з елементами танцю, музики і акробатики підійшло для нього якнайкраще.

Є ідея!

Великі прихильники подорожей, Дмитро і Марія часто стикалися з проблемою – з ким і, головне, де залишити на цей час своїх хвостатих.

Власне, це болісне питання для всіх власників домашніх тварин, тож викручується хто, як може. Добре, якщо на допомогу зможуть прийти родичі. А якщо ні?

І тут у дружини, каже Дмитро, народилася ідея – відкрити готель для тварин. Не тільки котів, для яких тимчасову перетримку взагалі знайти легше, а й для собак, причому – всіх порід, від йорків до алабаїв. У Чернігові досі подібні послуги ніхто не надає.

А площа для готелю вже є. Це – територія Чернігівського ветеринарно-стерилізаційного центру. «Крок до тварин» – комунальне підприємство, а його діяльність передбачає, в тому числі, й залучення коштів для різних потреб. Спочатку все добре обміркували самі, потім поділилися із керівницею центру Тетяною Діденко. Тетяна цю ідею підтримала, тим більше, що Дмитро і Марія готові й надалі надавати фінансову допомогу, в тому числі й для відкриття готелю.

А якщо ще хтось захоче долучитися до цього такого необхідного місту проєкту – вони будуть тільки раді!

Щастя – поруч, просто його потрібно помічати

Колись у Дмитра була велика мрія – мати багаточисельну родину. Вона – здійснилася.

Його філософія проста – потрібно радуватися малому. Він не шукає еверестів у своєму житті, головне, щоб вся його сім’я – бабусі й дідусі, діти, онука, чотирилапі улюбленці – були здорові й щасливі.

Нехай так і буде. Щиро бажаю, щоб усі гарні мрії родини Ткаченків здійснювалися, а ідеї обов’язково втілилися в життя!

Алла Прима, Чернігівська обласна газета «Деснянська Правда»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.