«Щоб лисички не порозбігалися»

— І тут лисички, і тут, — виймає з машини два великі пакети Геннадій Назаров з села Ведильці Чернігівського району. Пахне неповторним ароматом грибів та лісу.

— Виїхали о шостій, о сьомій почали збирати, — вибирає тоненькі голочки глиці дружина Наталія Мозгова. — Ранувато повернулися, Гено (розмовляємо 26 червня після полудня. — Авт.). Краще б ще у лісі побули. Учора я сама набрала 15 кілограмів. Сьогодні разом могли б назбирати більше.


Мирослава та Малиш поряд із лисичками. На задньому плані — Геннадій Назаров

— Я теж допомагала, — усміхається донечка Мирослава, їй шість років. Тримає на руках цуценятко. Йому місяці три. Повискує, хоче балуватися. Виривається з рук. — Малиш (так кличуть чотирилапого друга) також з нами їздив.

— Теж допомагав?

— Допомагав, — підключається до розмови Геннадій Назаров. — Спав у машині. Щоб лисички не порозбігалися.

Лисички збирати — не така вже проста справа. Дрібні дуже. За кожною нагнися. Але якщо не лінуватися, то можна й заробити.

— У селі приймають по 60 гривень за кілограм, — розказує Наташа. — І за 70 можна продати.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №27 (1781), 2 липня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.