У Сосницькому районі від слив ламаються дерева

У Сосницькому районі від слив ламаються дерева

Гутище нині невелике, витихле село у зеленому вінку лісу. Проживає тут кілька десятків чоловік. Це в часи, коли в селі розміщувалася бригада колгоспу, народ лічили сотнями. Та змінилися часи - і Гутище змінилося. Наїжджені вулиці вислав уже здерев'янілий моріг, на сільський клуб і магазин навісили замки, тухне вода в запустілих колодязях, сирітками туляться до вихололих хат невеличкі садки. Вітер натрусив яблук. Плоди так і згниють під яблунями, бо нема господаря, а бабі Дуні чи діду Івану чуже не потрібне. Якби хоч своєму дати лад. Стільки всього народило, а особливо рясно в Гутищі слив.
Нинішнього літа ледь не всю область об'їздив, але такого щедрого на сливи врожаю, як у Гутищі, не бачив. Плоди гілля ламають. Мішками везли на базар, бо там нині сливи в ціні. У багатьох селах і сливки не знайдеш, а тут сизо-синя вулиця. Бо вздовж огорожі кожного двору господарі понасаджували слив. Хтось виїхав, хтось залишив цей світ, а деревця ростуть і плодоносять.

З двору вийшла бабуся. Вона така худа й старенька, що, здавалося, якби не підпиралася ціпком, то переламалася б навпіл. Бабусі вже скоро 90 років і звуть її Уляна Григорівна Урупа.
Старенька рада приїжджим. Розказує про сина Миколу, який живе тут, у селі. Та хворіє чоловік. Добре, що має Уляна ще одного сина Віктора. Він частенько з Сосниці навідується, допомагає матері і брату.
- Я, - розповідає бабуся, - усе життя в колгоспі гнулася. Та й у начальстві була. Трохи бригадиром, ланковою. А коли те було, - махає рукою. - Я ось винесу якусь торбину, то ви слив нарвіть, бо геть гілля поламається, - нараз пропонує старенька.
Зачувши голоси, з сусіднього двору видибує баба Дуня, а за нею і дід Іван Тонконоги.

Побачивши, що ми рвемо сливи з обвислих гілок. Євдокія Сергіївна кличе до себе в двір:
-   У мене на захатті сливи крупніші і вже доспіли. їх стільки, що не знаєш, куди й дівати. Ходімте, нарвете.
Діда «сливова» тема не зацікавила.
- Може, по чарці хильнемо. А то самому не хочеться, а в гурті?..
- Ну, як хочете, - розвів руками на нашу відмову і запихкав цигаркою.
- Яке в нас життя, - з димом видихнув застояний біль. - Он там конюшня була, курятник, а там телята стояли, - перед собою руками махає. - А тепер одні чагарі. Занапастили село. Та хіба тільки наше!

-  Баба Дуня винесла чималеньку торбу слив.
-  Їх там стільки! З одного дерева у мішок не вбереш. А слив у нашому селі не перещитаєш. Он ті довгенькі ще тверді, кислі. Хіба у вересні достигнуть, - каже бабуся.
- Приїжджайте, нарвемо стільки, скільки забажаєте. І грибів у нас буде вволю. Ось хай сипнуть дощі. Поки суша, картоплю копаєш - курява здіймається.
Сливові дерева понахилялися над старенькими парканами, сизо-синьо плодами світяться. Щедрий урожай, та збирати нікому.

Микола Будлянський, тижневик «Деснянська правда» №94 (27925)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.