«Де знаходиться нофелет?»

«Може, я роблю це востаннє...» — хвилююся, і руки мої тремтять. Востаннє в житті кручу диск таксофона. Чую давно забуте шурхотіння дискового набору...



А мене ж чекають. «Позвони мне, позвони! Позвони мне, ради Бога!» І — о диво! — апарат з’єднує. Цей таксофон, певно, один-єдиний працюючий на всю область. Він висить на стіні коридору чернігівської дирекції «Укртелекому». Такий же експеримент з набором у чернігівській міській лікарні №3 не вдався. Таксофон навпроти приймального відділення не працює. А таксофон поряд із супермаркетом недалеко від пологового будинку узагалі став дошкою оголошень. Набираю — з трубки і шипить, і гуде.

«Телефон для мене, як ікона»!

3 1 лютого 2020 року «Укртелеком» припиняє надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з універсальних таксофонів товариства. Таке оголошення на сайті компанії.

Непомітно зникла епоха, коли телефон — шукали. «Де знаходиться нофелет?» — популярна лірична комедія радянських часів. Фраза, завдяки якій двоє братів знайомилися з дівчатами. «Нофелет» — у зворотньому прочитанні слово «телефон». Зараз мобільник у кожного в кишені. Простий, для дзвінків та CMC або смартфон, айфон. А колись телефон був дома або у телефонній будці. На вулиці. У під’їзді. Ти дзвониш, а за тобою черга. Злість в очах. Убили б. От що у минулому руйнувало нервитт.

Був час, з-таксофонів дзвонили по 2 копійки за місцевим тарифом і по 15 — за міжміським. «З’їв монету». Незрозуміло: хто і що з’їв? А колись це могло стати принаймні драмою. З’їв монету таксофон, проковтнув і не з’єднав, і побачення зірвалось^. Механізм ковтання монет штучно фіксували. Таксофон наїдався однією. І тоді — о щастя — можна було говорити безплатно.

У ері таксофонів був час монет. Час жетонів. Час безплатних таксофонів. Час таксофонних карт.

Окрема історія — час переговорних пунктів.

У Ніжині, наприклад, він був особливо популярним у студентів. Ніжинський педінститут імені Гоголя. Тепер університет. Студенти — з усієї області, усієї України.

— Жив у гуртожитку, — згадує кандидат біологічних наук, доцент кафедри Національного університету «Чернігівський колегіум імені І. Г. Шевченка» Олександр Федун. — Таксофон у гуртожитку. Зв’язок був... Згадую — плакати хочеться. На пункт перемовин ходили. Дзвонив не батькам, коханій^. У батьків телефону не було. Від гуртожитку той пункт — пертися через усе місто. Ну та молодих відстані не зупиняли. Зв’язок там кращий був. А так усе сіре, убоге. Кабінки жовтуваті. Дерев’яні двері. У кабінці напівтемрява. Не знаю, яку інших містах, але у Ніжині там світла не було.

Чернігівці пам’ятають, що в обласному центрі у кабінках світло умикалося. Популярний пункт переговорів був біля «Прогресу». Зачиняєш двері. Сідаєш, телефон на поличці. Набираєш код, номер. Крутиш-крутиш диск, а воно зриває, крутиш, а воно зриває. Пі-пі-пі. Залізні, ще не уражені інтернетом. нерви витримували довго.

Не виходить набрати? Телефоністка допоможе, з’єднає. «Девушка Тома» у співака Володимира Висоцького — це якраз телефоністка:

«Девушка, здравствуйте, как вас звать?» — «Тома. Семьдесят вторая». Жду, дыханье затая...

«Быть не может, повторите, я уверен — дома!..

Вот уже ответили». «Ну здравствуй, это я!»

Телефон для меня, как икона, Телефонная книга — триптих, Стала телефонистка мадонной,

Расстоянья на миг сократив.
Девушка, милая! Я прошу, продлите!

Вы теперь, как ангел, — не сходите ж с алтаря!

Самое главное — впереди,

поймите,

Вот уже ответили... «Ну здравствуй, это я!»

Что, опять поврежденье на трассе?

Что, реле там с ячейкой шалят?

Все равно буду ждать, я согласен

Начинать каждый вечер с нуля.

07, здравствуйте...

Якщо ще у 2017 році щомісяця по всій країні використовувалося близько 900 тисяч хвилин розмов за допомогою таксофонів, то вже у 2019 році — менше 380 тисяч хвилин, повідомляють в «Укртелекомі». На сьогодні мережа «Укртелекому» налічує близько 4,8 тисяч таксофонів, і практично усі вони розміщені у містах. У середньому щодня з одного таксофона відбувається близько 2,5 хвилини розмов.

«А по дротині дама іде, як телеграма»

1 березня 2018 року компанія «Укртелеком» припинила прийом і відправку телеграм. Цього, здається, ніхто особливо й не помітив.

— Про телеграми давно вже ніхто й ніде не згадує, — дивиться на смартфон Олена Муромець, оператор поштового відділення з Ніжина. — Вони стали не потрібні.

У радянські часи телеграми відправляли з пошти. Телеграми передавалися спеціальним апаратом — телеграфом — по дротах. «А по дротині дама іде, як телеграма», — ось чому у дитячому віршику про цирк Маршак порівняв даму з телеграмою. Або телеграфом по радіозв’язку. Або, з 80-х років минулого століття, телетайпом. Зв’язок на кшталт телефонного.

Телеграми були таким суворим зв’язком, де оплачувалося кожне слово. Тому слова з однієї чи двох букв (службові — «з», «при», «на» і т.д. ) не писали. Коми, крапки теж не завжди позначали. «Люблю цілую завтра приїду Коля зустрічай». Усе перемішано, як у житті.

Якщо пунктуація все-таки була потрібного, «ЗПТ» була комою (запятой), «ТЧК» крапкою (точкой). І вважалися словами, оплачувалися. Словом, жахіття.

Прості телеграми були дешевшими, термінові — дорожчими.

Телеграму можна було послати з найдальшого села. Або з теплоходу. З поїзда.

Телеграма — це було важливо. Нею сповіщали про смерть. Про народження. Нею вітали. Вітальне повідомлення було листівкою з тонкого паперу. Якою буде картинка, вибираєш у каталозі, зазначаєш номер. За це доплачуєш. Приносить листоноша листівку-телеграму, а на звороті приклеєний папірець. На ньому — набраний текст сповіщення. Було, особливо у селах, операторка зв’язку писала повідомлення від руки.

Що ж, телеграм нема, але є «Телеграм». Месенджер. Вид миттєвого спілкування в інтернеті. Переписуються, пересилають фото, відео. Це було абсолютно не під силу телеграмам колишнього.

* * *

Факс. Живе, хоч і не процвітає



Факсом називають документ, що пересилається телефонними лініями. Факс — це і сам апарат прийому-лересилки. З появою інтернету ним користуються набагато менше. Але все-таки він є.

* * *

Пейджер. Не прижився. Мобільники з'явилися



Пейджер в епоху малинових піджаків висів у бізнесменів на поясі. Радіоприйомний прилад з екранчиком. На ньому відображалася інформація. Що значило «відправити повідомлення на пейджер» (у пейджера був номер), уже майже забуто. А це означало: дзвониш оператору, диктуєш. А вона повідомлення у письмовому вигляді пересилає власнику пейджера. Хочеш відповісти. Дзвониш оператору... Наша пісня гарна й нова, проспіваймо її знову. Пейджер не прижився. Мобільні телефони з’явилися.

* * *

Друкарська машинка. Витіснена компами



іще один монстр минулого. Не можна було стерти написаного, скажи кому — не повірять. Хіба набором хрестів (буквами X) замалюєш або викинеш написане.

Друкарські машинки витіснені комп’ютерами. А вони ж були продовженням рук. І нема чого нібито шкодувати, а жаль.

Що іще зникло? Дискети. І навіть диски для комп’ютерів. Значно зручніше користуватися флешками. Відеокасети і відеомагнітофони. Бобіни і бобінні магнітофони, бобінники. Стрічкові касети і касетники. Зажує стрічечку магнітофон, береш олівець, всовуєш в один з двох отворів касети і, прокручуючи, перемотуєш. Навіть диктофони були з мікрокасетами. Панасоніки, Соні. Друге життя касетні стрічки знайшли на базарі. Ними досі люблять перев’язувати пучки
калини.

* * *

А от вініл знову у тренді!



Одержали нове життя вінілові диски, платівки і програвачі. Вони знову у тренді. Секрет — у якості відтворення звуку. Якісно записаний твір на платівці і той же твір на цифровому носії— все одно що добре вино і шмурдяк. Тому старомодні девайси досі випускають. На інтернет-сайтах програвачі вінілу коштують від 4 тисяч гривень до 55 тисяч. В інтернеті можна купити й самі платівки.

Ціни в інтернеті (залежно від крутизни виконавця) стартують від 150 гривень і до

7-10 тисяч.

* * *

А що ви, шановні читачі, пам’ятаєте такого, що «було, але вже загуло»? Чого шкода? А що — «хай йому грець!»? Напишіть листом. Або на «електронку».

Тамара Кравченко, «ВісникЧ» №51 (1753) від 19 грудня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.