«Печінка 650 грамів, пуп на дві долоні і серце чимале». Городнянці Наталія та Сергій Конончуки виростили 30-кілограмових індиків

— Дивіться, 30 кілограмів!!! — Сергій Конончук, городянський підприємець, з гордістю фіксує цифру на вагах. Стільки заважив один з п’яти індиків, яких Сергій з дружиною Наталею взяли пташенятами сім місяців тому. Білі пишні індики дістають ледь не до пояса. Аби зважити таких велетнів, спеціально для «Вісника Ч» подружжя роздобуло у знайомих промислові ваги, на яких важать картоплю.


Наталія Конончук годує «пташечку»

Першого індика зарізали кілька тижнів тому. Той, кажуть був іще більшим. У поскубаному і випатрашеному вигляді заважив 21 кілограм 600 грамів. В інтернеті пишуть: зазвичай ростуть до 15-17 кілограмів.

Купували індиків у пташників з Новоселівки Чернігівського району. Очікували, що будуть великими, та животина перевершила всі очікування і покупців, і самих продавців.

Конончуки тримають кілька магазинів у Городні та селах — Володимирівці і Дроздовиці. Серед асортименту — м’ясо птиці. Курей, бройлерів ростять на дачі, так називають приватний будинок у Городні.

Сюди навідуються, а живуть у квартирі.

— Індиків взяли «на пробу» наприкінці березня, — розповідає Наталія Конончук. — Пташенятами ну дуже дрібними були. Як малі курчатка. Брала, ще як тільки вилупились. Мокрими. На руку поміщались.

Жили у хаті. Я їм пічку добре топила. Підтримувала у приміщенні 32 градуси. Чоловік зробив ящик, соломою заслали. Там вони і сиділи. Кажуть, як холодно у приміщенні, то хворіють, на ноги падають. Тому й підтримувала таку температуру.

Та ростуть швидко. Вже за тиждень був справжній індик. Я їх фотографувала періодично, ставила на ваги. Щоб відсліжувати, як росте.

Звісно ж, усі необхідні ліки давали, від глистів. До 21 дня повністю увесь необхідний курс пропили.


Сергій Конончук

— Деякі дорікають, мовляв, чим же треба годувати, щоб отакі виросли, — обурюється Сергій. І заводить до літньої кухні. Показує чугунки з картоплею, мішки з пшеницею. — Ось всі наші добавки. Тремо. кабачки, гарбузи, дробимо зерно.

— До трьох місяців комбікормом годували. Весною салат з зеленої цибулі з яйцем їли. А всю осінь — кропиву щипали, — описує раціон птахів-велетнів господиня. — А ще цеглу люблять. І білу, і червону. Дроблю їм. І як у дворі знайдуть, не минають.

— З їжею не ображаємо. Постійно у них у загородці. Як захотіли, так і клюють.

Поки говоримо, до ваг повагом підходить індичка. Табло показує 15 кілограмів. Трохи попозувавши перед камерою, птаха сходить.

— Дівчата уполовину менші, — коментує Наталія. — Ми їх окремо від індиків тримаємо. Бо ті їм крила обривають. Бо як «хлопцям» щось хочеться, «дівчат» не питають. їм до лампочки. Застрибує. А величезний же. І крила дере індичці. Може й угробить пташку.

— Не страшно до них у загородку заходити? Індики битючі зазвичай.

— Вони ж ручні. Я їм черпачок підношу і вони з нього дзьобають. Дуже добрі. Чекають мене біля хвіртки. Ходить поруч, як песик. У сарай без команди не заходять.

А очі у них величезні. Дивиться на тебе, як людина. Через те важко різати було. Зазвичай сама це роблю. А це не змогла. Довелось сусіда кликати. Спробуй голову відрубати. Закрилась у хаті і чекала.

Сусід давай мішок на індика надівати, така методика, а він не поміщається. Як зарізали, то підвісили. І ще хвилин 15 кров стікала.

Печінка 650 грамів була, пуп — на дві долоні і серце чимале.


Зліва куряче яйце, а то індичі, більші


Стегно індички

— М’ясо смачне?

— Смачне. Картоплю тушили і плов. Краще, ніж бройлерне. Тугеньке, не желейне. Кажуть, і дієтичніше.

— Це ж яку треба духовку, щоб такого індика помістити?

— Або у пічці треба пекти, або у промисловій духовці. Ми свого розрізали. Ось дивіться, — Наталія виносить індиче стегно. На вигляд як задня кабаняча нога-рулька. — На день народження з філейки рулет зроблю і ногу запечу.

Уже й яйця несуть. По два-три на тиждень. Удвічі більші за курячі. З рожевими плямками. На смак схоже на куряче, тільки як розбивати, то плівка міцніша.

І голошийки чималі


Валентина Гладченко тримає голошию курку

Голошиїх курей тримає Валентина Гладченко, пенсіонерка з Товкачівки Прилуцького району.

— Років зо три тому купили. Вони ростуть чималими. На чому-небудь — три-чотири кіло буде. А як добре покормити, то і більше. Ми ж годуємо найпростішим: зерном, картоплею. А коли і на траві пасуться. Кукурудзи багато саджаємо. Від неї жовтки красивіші, — ділиться секретом Валентина Гладченко. — Найкращі кури — руді несучки породи Редбро. і яєць багато, і м’ясо непогане.

Марина Забіян, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №47 (1749), 21 листопада 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.