Жінка з села на Корюківщині будучи одинокою взяла під опіку 2-х прийомних дітей

2-х прийомних дітей виховує одинока жінка в селі Довга Гребля на Корюківщині. Маргарита Влада взяла під опіку брата і сестру два роки тому. Їй тоді було 44 роки, дівчинці Альоні - 12, хлопчикові Руслану – 4. У дітей є рідні батьки. Їх позбавили батьківських прав. Як зараз живе сім’я, далі.



Шестирічний Руслан разом з мамою Маргаритою робить вправи для очей. Хлопчикові їх призначив лікар. Два роки тому Маргарита взяла Руслана та його сестру Альону під опіку.

Такими жінка вперше побачила дітей.

«В Чернігів поїхала в реабілітаційний центр. Я заходжу, там є хлопчик і дівчинка – Альонушка і Руслан. У кімнату заходять - біднесенькі такі, як мишенята. Я одразу розтанула. Я учора також згадувала - а пам’ятаєте, як перший раз? А чого Ви нас обрали? – Тому що ви у мене найкращі. Ну одразу сподобались. Не знаю. Прикипіли. Так що у мене донька і синок», - згадує прийомна мати Маргарита Влада.

Маргарита каже, спочатку довелось боротися із переляком Руслана і вчити їсти

«Маленькі зовсім порції – і все назад… Учились потроху. Кожен раз міряла ложками по зайвій ложці, щоб розбити шлунок. Зараз все добре».

«Боявся всього у світі, погано спав ночами, дуже погано спав. Прокидався двічі за ніч. Під ліжком часто ловила. Спочатку і поряд спав. Тепер спить самостійно».

У чотири роки хлопчик не розмовляв

«Якщо сніг йде – «ап-ап», дощ – знову «ап-ап», «ням-ням» - і все. Більше жодного слова. Це в чотири роки. Потім потроху – «хочу їсти, хочу на вулицю, баба Лєна»

«Обіймаємося, граємо, їсти варимо разом, працюємо разом, відпочиваємо разом. Весело. Мені дуже добре, і я бачу, що і їм не погано – це більше радує».

Без чоловіка, сама з дітьми збудували дитячий майданчик.

«Це усе мама. – Усе мама. Треба була пісочниця. Просто квадрат - не цікаво. Були дошки. Звісно, треба було ломами забивати штирі, почекати день-другий, поки воно трохи наблизиться. І закручували. Ми всі втрьох робили разом. Пісок носили всі разом».

Старша дівчинка Альона - дев’ятикласниця. Навчається зараз у сусідньому селі. Згадує, як 2 роки тому їхала до нового дому.

«Ми їхали тією дорогою, як до того дому, до того села, де я жила. Ну спочатку плакала. Звісно, було страшно, незрозуміло куди везуть і взагалі як. А зараз так звикла. І додому вже не хочу».

«Навіть секрети розповідаю. Хоча своїй мамі так часто не розповідала нічого.

Іноді, вечорами, коли приходжу зі школи, щось настрою нема, мама постійно запитує - що сталося? Давай розповідай. Я розповідаю».

Пригадує Альона і як вперше назвала Маргариту мамою.

«Не знаю. Мене влітку оса вжалила. Я і крикнула випадково - мама. Потім вона прибігла, виходить. І після того вже почала часто називати. А так тьотя спочатку називала. Потім уже - мама, мама».

У дітей є кровні батько і мати. Їх позбавили батьківських прав. Діти спілкуються з ними телефоном, якщо хочуть, каже Маргарита.

«Я не забороняю. Бабуся дзвонить, мама дзвонить, тато дзвонить».

«Ні. Там погано з ними. Вони п’яні і тато курить. – А тут що подобається? – Мама» - усміхається Альона.

Маргарита Влада, прийомна мати: «У нас взаємодопомога: вони - мені, я – їм. Я щаслива. Не страшно брати дітей. Найважче – це наважитись на це. А так нема нічого важкого. Тому що діти – це щастя… Я не уявляю, якби він зараз десь у дитбудинку...»

UA: Чернігів

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.