Сходи до влади, або Які секрети знають стіни Верховної Ради України.
Будівлю звели саме для роботи парламенту понад 80 років тому, тоді ще для Верховної Ради УРСР. І з роками вона змінювалась, і нині перетворилася на одну із найзаплутаніших адміністративних споруд Києва. Про найцікавіші факти з історії приміщення у другому епізоді «Таємниць Верховної Ради».
Дивіться також: Таємниці Верховної Ради: перші депутати з народу та якими були вибори в УРСР (відео)
Дім для депутатів. Для чого архітектора Верховної Ради розшукували німецькі окупанти під час війни? І чому у сучасних депутатів болять голови та спини?
Боротьба за місце під куполом та історія кнопкодавства. Архітектура демократії
Купол, білі колони і скромні, як на сталінський ампір розміри. Обриси майбутньої Верховної Ради архітектор Володимир Заболотний підгледів у свого вчителя Павла Альошина. Щось невловимо схоже, але в мініатюрі, у Києві вже було.
Тепер його знають як дім учителя. Саме тут засідала центральна рада – перший український парламент. Але у симпатіях до борців за незалежність України, архітектор Заболотний помічений не був. За Верховну Раду він отримує сталінську премію і посаду головного архітектора Києва.
Тетяна Філіпова, архітектор-реставратор: «В 43-м году в Киев приезжал архитектор Гитлера – Альберт Шпеер. Когда он увидел здание Верховного Совета, у него появилось жгучее желание найти этого архитектора и забрать с собой в Германию. Заболотный в это время был в эвакуации, поэтому его, к счастью, не нашли».
Архітектор Тетяна Філіпова наглядає за будинком парламенту. Жодного цвяха тут не можна забити без неї.
Однією з найскладніших задач було розсадити у залі розрахованій на 300 місць 450 депутатів.
Тетяна Філіпова, архітектор-реставратор: «Депутатам не комфортно, сразу вам скажу. У нас на сегодняшний момент минимально допустимый размер рабочего места. Сел и в принципе ты сел, но насколько долго ты можешь в этом минимальном пространстве находится, а если учитывать, что заседания могут идти несколько часов, то вы долго не высидите. Это надо быть спартанцем».
Зала спроектована у часи, коли виступали без мікрофонів. Після їхньої появи, звук почав відбиватися від стін і скляного куполу. Гуло наче у вулику. Усі доступні поверхні довелося обшити спеціальним матеріалом.
Андрій Парубій, голова Верховної Ради 2016-2019: «Перебуваючи в нашому апараті, недавно дізнався, вони кругують його, тобто, якщо хтось заголосно кричить – його потишують, якщо хтось затихо – підвищують. Тобто апарат дуже пильнує за тим, щоб ця акустика не була вище, ніж людина може адекватно і нормально сприймати. І є спеціальний працівник, який підвищує і понижує».
Кожне нове скликання бореться за розсадку у залі. І тут свої критерії.
Арсеній Яценюк, голова Верховної Ради 2007-2008: «Найбільші сектори вибирають ті фракції, які мають найбільшу кількість народних депутатів України. Ну а відповідно в залежності вже від кількості депутатів менша-менша фракція, вони як правило отримують місця безпосередньо біля трибуни Верховної Ради. А це саме яскраві місця. Для вас, як для журналістів, дуже легко побачити з ким говорять по телефону, що пишуть в смс, яку пресу читають. Але самі козирні місця завжди були ті, які під балконом. Під балконами тільки сиділи дуже авторитетні народні депутати».
Ярослав Кендзьор, депутатський стаж – 22 роки: «Поруч зі мною сидів В’ячеслав Черновіл. Він каже, Ярославе я зараз вискочу, треба буде – проголосуєш. Ніхто на це не звертав уваги».
Кнопкодавам початку незалежності навіть не марилося. Досвідчені кнопкодави майбутнього голосують уже за весь ряд.
Коли парламент очолює Арсеній Яценюк, у науковому інституті він замовляє сенсорну кнопку, яка має змусити депутатів голосувати обома руками і лише за себе.
Арсеній Яценюк, голова Верховної Ради 2007-2008: «Прийшов, кажу, хлопці воно працює? Так. Треба пройти стандартизацію, сертифікацію. Давайте робити презентацію. І під час презентації, хтось здається з журналістів (Загородний Сашко – авт.), підійшов і каже, дивіться, як я можу двома руками проголосувати. Вони значить змінили місце розташування кнопки і поставили її кудись під низ. Власне система була майже готова. І ми звичайно б цю систему ввели, але мене потім зняли з посади голови Верховної Ради України».
Голова ради 8-го скликання Андрій Парубій сенсорну кнопку обіцяє включити, але для наступників.
Андрій Парубій, голова Верховної Ради 2016-2019: «Відсотків на 95, що це можна буде зробити цього літа і можна буде ввести сенсорну кнопку».
До Другої світової війни кулуари і сесійна зала прикрашені українськими національними орнаментами. Під час окупації Києва будівля постраждала – пробило скляний купол, все дерево з оздоблення обідрали на дрова. І лише після війни під час масштабної реконструкції національні елементи деукраїнізують.
Тетяна Філіпова, архітектор-реставратор: «Это был идеологический вопрос. Сталин хотел сделать идейный советский народ и чтобы национальных признаков не было».
Радянські символи – серпи та молотки – остаточно прибрали з оздоблення парламенту вже після ухвалення закону про декомунізацію. Але залишався один, з яким остаточно не могли розібратися.
На центральній стелі була картина «Квітуча Україна» з радянськими прапорами. Її хотів прибрати ще Яценюк. Архітектор переконала, що вона має культурну цінність. І вже Парубій вигадав, як її декомунізувати гуманно.
Андрій Парубій, голова Верховної Ради 2016-2019: «Звучала позиція про те, що воно становить історичну цінність. Тому я сказав, я не заперечую проти історичної цінності будь-якого елементу. Тому, вона не була зруйнована, вона була просто закрита підвісною стелею».
Будівля парламенту у задумі архітектора складалася лише з центральної частини, тієї що під куполом. Після війни добудували так звану підкову із додатковими кабінетами. Нині Верховна Рада це цілий комплекс споруд із заплутаною мережею ходів. Скажімо, зайти можна на Грушевського, а вийти на сусідній вулиці Садовій. Нічого особливого – все як у політиці.
Сюжет телеканалу «1+1», «ТСН»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Таємниці Верховної Ради, депутати, архітектура, історія, «1+1», «ТСН»