Вранці 1 вересня 1867 року в чернігівській лікарні пішов із життя Опанас Васильович Маркович. Як писав журнал «Киевская старина», талановита та благородна людина, сіяч добра, краси і науки. Грошей після себе він не залишив. Тож його поховали друзі та сім’я тодішнього губернатора Сергія Павловича Голіцина на свої кошти.
Хто він і за що удостоївся честі останнього притулку на священних Болдиних горах?
Його творча спадщина складає близько 5 тисяч приказок, прислів’їв, казок, переказів, обрядів. Для нього записування народної творчості стало головною справою життя. Музично обдарований Маркович легко переймав мелодії народних пісень, записував тексти, вивчав особливості живої розмовної мови. На жаль, через складні цензурні та матеріальні умови, видати самому цінне надбання не вдалося.
Знайомство Опанаса Марковича з народними піснями та музикою розпочалося ще в дитинстві в селі Колажинці на Полтавщині. Його батько мав маєток, в якому тримав хор і оркестр із кріпаків.
Анна Морозова, кандидат історичних наук: «Батько Опанаса Васильовича Василь Іванович служив у Санкт-Петербурзі у військовому міністерстві. Але досить молодим, у 46 років, він вийшов у відставку і оселився у родовому маєтку в Кулажинцях. На вечорницях вперше Опанас Васильович і почув українські народні казки, приказки та прислів’я. Мати просила записувати українські народні пісні, а потім сама добирала музику, і вже разом з сином вони виконували ці пісні перед гостями».
Після закінчення міського училища в Пирятині батько відправляє сина до другої київської гімназії. Вона діяла при університеті святого Володимира. А ректором цього вишу був близький родич, професор Михайло Максимович, який читав історію та словесність. Як не дивно, але викладач словесності просив Опанаса робити етнографічні записи.
Звичайно ж після гімназії юнак продовжив навчання в універі. Саме тут у його світогляді провідною стала антикріпосницька тенденція, і він вступає до Кирило-Мефодіївського товариства.
Анна Морозова, кандидат історичних наук: «Але у 1847 році він був заарештований як один з членів Кирило-Мефодіївського братства. На Хрещатику був проведений обшук і були знайдені листи і Пантелеймона Куліша, Василя Білозерського та рукописні вірші Тараса Шевченка. По закінченні слідства, він був направлений на поселення до міста Орел під нагляд місцевого губернатора».
Палкий український патріот, щирий демократ Опанас був красень із себе. Він чудово співав, грав і дивовижно розповідав. Як свідчать сучасники, шліфував кожне слово як алмаз на діамант. Тож не дивно, що він сподобався юній красуні Марії Вілінській, більш відомої нам як Марко Вовчок. Хоч особливих почуттів хлопець не відчував, та через дівочу хитрість невдовзі вони побралися.
У грудні 1851 року родина була вже в Чернігові. Опанас Васильович став коректором «Чернігівських губернських відомостей», хоч розраховував на посаду ректора.
Протягом літа й осені разом з дружиною він мандрує по селах Чернігівщини та Полтавщини. Записує народні пісні, приказки та прислів’я.
Анна Морозова, кандидат історичних наук: «Як відомо, як член Кирило-Мефодіївського товариства він не мав права ані писати, ані публікувати що-небудь. Та Олександр Шашанський Ілліч знайшов вихід з цієї ситуації. І вже незабаром, майже в кожному номері «Чернігівських губернських відомостей» стали з’являтися невеличкі нариси, історії, перекази казок, прислів’я та приказки, які були підписані псевдонімами від ім’я Опанаса Марковича».
У Чернігові Опанас Васильович підтримує також дружні стосунки з Леонідом Глібовим. Організовує аматорський драматичний гурток. З часом реформований у «Чернігівське музично-драматичне товариство». На жаль, через розбіжності з керівництвом місцевого часопису, Маркович звільняється з роботи. Він переїздить до Києва і занурюється в складання словника української мови. Та не забував про пісні та прислів’я. Які записував усюди. Бо це була його єдина постійна пристрасть.
По тому непосидючий етнограф влаштовується на посаду вчителя географії Немирівської гімназії. Він перший написав музику до п’єси «Наталка Полтавка», ще до Миколи Лисенка. Та здійснив її постановку. До себе, до Петербурга, подружжя запросив Пантелеймон Куліш, який став редагувати перші оповідання Марії. Та через любовні стосунки, які спалахнули між Кулішем і Вілінською, сім’я виїздить за кордон.
«Вони подорожували Швейцарією, Німеччиною. Їздили у Лондон, де зустрічалися з Герценом. Але 19 серпня 1860 року Опанас Васильович залишає родину. Як він говорив, коли зрозумів, що його дружині потрібне незалежне життя. Він повертається спочатку до Санкт-Петербурга, а на початку 1861 року на Чернігівщину», - каже Анна Морозова, кандидат історичних наук.
Повернувшись на Україну, Опанас Маркович мешкав у Чернігові та у Новгород-Сіверському. Він служив мировим посередником та співробітничав у газеті «Чернігівській губернські відомості».
А у лютому 1862 року у нашому місті з успіхом пройшла вистава «Наталка Полтавка» з його музикою. Виручені кошти пішли на допомогу студентам Чернігівщини, які навчалися в університеті святого Володимира.
Анна Морозова, кандидат історичних наук: «У 1867 році погіршився стан здоров’я Опанаса Васильовича. І у червні 1867 році він знову повертається у Чернігів, де оселяється у винайманому приміщенні будинку разом з родиною Загорських. У Миколи Григоровича Загорського була дружина Меланія Авдіївна, яка за спогадами сучасниками, володіла чудовим голосом. І саме вона була виконавицею головної партії в опері Опанаса Васильовича «Чари». Партитура опери, на жаль, не збереглася. Меланія Авдіївна стала вірною подругою життя в останні роки Опанаса Васильовича Марковича».
А Опанас Васильович так чекав сина і Марію, щоб попрощатися.
Опанас Маркович увійшов у вітчизняну культуру, як фольклорист, етнограф та музикознавець. І хоч доля відміряла йому короткий вік, він встиг чимало зробити на її теренах. Але його науковий доробок ще чекає на увагу дослідників.
Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.