Про погану журналістику і силу слова

Наприкінці квітня у Чернігові відбулася непересічна подія. Для регіональних журналістів, серед яких – представники обласної газети «Деснянка», провели тренінг з медіакомпетенції. Організатори – Український кризовий медіа-центр (Київ) та Естонський центр східного партнерства (Таллінн). Тема – стандарти професії та відповідальність журналістів в умовах інформаційних загроз. Тренери – українські та естонські медіафахівці та журналісти.



Замість створювати стереотипи – руйнуйте!

Соціальний психолог-конфліктолог Ірина Брунова-Калісецька провела для учасників тренінгу практикум з подолання стереотипності мислення. Журналісти переглянули коротке відео й обговорили наявний етнічний конф­лікт у французькому метро між мусульманином, євреєм і скінхедами. Потім кожна з груп (журналістів поділили по 5-6 осіб) підготувала для конкретних видань невеличкий репортаж про сутичку.

– Ви переконалися, що одну й ту ж подію можна сприйняти по-різному, через призму власних стереотипів, – звернулася до учасників тренерка. – Контент інформаційних повідомлень ЗМІ формує суспільну думку. Відтак, на журналістиці лежить величезна соціальна відповідальність за те, як буде сприйнята суспільством – а в результаті відтворена – подана ними інформація. Тому важливо, щоби видання не робили узагальнень і не давали приводів для хибних висновків. Болюче питання треба висвітлювати з обережністю, дотримуючись загальноприйнятих журналістських стандартів. Як відомо, їх шість: баланс думок, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота, оперативність. Потрібно показувати різні точки зору, не обмежуватися одною. Розповідати про проблему і про її шляхи вирішення. Уникати мови ворожнечі, тобто штампів, що можуть ображати різні соціальні групи. Журналіст має руйнувати стереотип, навіть якщо він має певний зв’язок з реальністю. Небезпека упереджень до представників інших національностей криється у тому, що від словесних образ у зображенні «чужого» відбувається перехід до його фізичного знищення.

Ірина Брунова-Калісецька детально ознайомила журналістів із ступенями проявів упередженості в суспільстві (вербальні образи, уникнення контактів, дискримінація, насильство, знищення) завдяки шкалі Олпорта, саме вона вимірює їх.


Ірина Брунова-Калісецька


Максим Буткевич

«Мова ненависті»

Про мову ворожнечі, як вона працює, і чому це небезпечно, розповів у минулому журналіст, а нині – правозахисник, співкоординатор проекту «Без кордонів» Максим Буткевич:

– Мова ворожнечі – це всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю. Часто журналісти таким чином хочуть посилити, як їм здається, цікавість до своєї новини і для цього спеціально вдаються до маніпуляцій, порушуючи кодекси журналістської етики. Інша причина – недостовірний рівень знань та нетолерантність. Вживання мови ворожнечі у цьому випадку часто не усвідомлюють ті, хто готує матеріал.

Як каже правозахисник, щоб це ганебне явище не з’являлося у медіа, треба не лише сильні і незалежні ЗМІ, а й якісна освіта і саморегулювання журналістів. Щоб на рівні медійників і на рівні суспільства загалом, формувалася культура засуд­ження подібних явищ.

Під час практичної вправи учасники розглянули конкретні приклади мови ворожнечі, що стосувалися євреїв, ромів, переселенців, біженців, мігрантів. Також групам були дані завдання «розпізнати» у текстах поганої журналістики «мову ненависті». Це – вдалося!

Максим Буткевич впевнений, що насправді газетярі багато чого можуть зробити, аби поліпшити ситуацію – зокрема через професійний підхід до своєї роботи. Важливо приваблювати читачів якістю матеріалів, а не скандалами, «кривавими» заголовками, маніпулятивними практиками.



Мова ворожнечі може бути дуже небезпечною. На прикладі Руанди правозахисник показав, як медіа вплинули на геноцид (і, зокрема, на кількість жертв). Що слова – це найефективніша смертельна зброя, яку має людина у своєму арсеналі.

– У 1994 році в селах, де «Радіо тисячі пагорбів» транслювалося доб­ре, зростало насильство, – зазначає Максим Буткевич. – На чолі цієї жорстокої кампанії проти етнічної меншини тутсі стояли члени уряду, які належали до етнічної групи хуту. За різними даними, до загибелі близько мільйона осіб призвели насильство як з боку військових, так і з боку місцевих ополченців і звичайних цивільних осіб. У країні з невеликим накладом друкованих видань і лише кількома телевізорами радіомовлення було основним способом донесення позиції уряду до населення. Вищезгадана радіо­станція провадила пропагандистську діяльність, транслюючи повідомлення, що підбурювало людей до знищення народу тутсі.

Максим Буткевич додав, журналісти мають усвідомлювати, що вони несуть відповідальність за свою діяльність. Так, Міжнародний Кримінальний Трибунал з Руанди засудив двох співзасновників «Радіо тисячі пагорбів» та директора-редактора газети «Канґура» за участь у геноциді і злочинах проти людства. Це – перший вирок співробітникам ЗМІ на міжнародному рівні після 1946 року. Низка причетних осіб дотепер перебуває у міжнародному розшуку.

Учасники тренінгу ознайомилися з матеріалами вченого з Гарварда Девіда Янагізаві-Дротта, які присвячені дослідженню ролі засобів масової інформації під час конфліктів і вчинення актів масового насильства проти цивільних осіб. Доведено, що медіа не тільки можуть формувати громадську думку щодо актів насилля, а й здатні безпосередньо впливати на людей, які його вчиняють, і опосередковано – через соціальну взаємодію.



Жахи життя на російський лад

Як російські ЗМІ розпалюють ворожнечу в Україні та світі, поінформувала старший аналітик Групи із аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру Олександра Цехановська. Це, зокрема, подання неправдивої інформації та надмірне акцентування другорядних подій, що призводить до викривлення реального стану речей.


Олександра Цехановська

– До 90 відсотків випусків новин на провідних російських каналах (Перший канал, Росія1 і НТВ) присвячено зарубіжним подіям, 30 відсотків – подіям в Україні. В цих матеріалах зображене життя за кордоном як небезпечне, нездорове, а самі країни такими, що не відбулися, – пояснює аналітик. – Ця техніка дозволяє відвернути увагу від внутрішніх проблем у країні та підтримувати образ «зовнішнього ворога», проти якого потрібно боротися, а також виправдовує агресивну політику Кремля. Найвпливовіші телеканали прямо або опосередковано підпорядковані владі, тому й підтримують таку політику.
За словами Олександри Цехановської, 90 відсотків негативних повідомлень можна класифікувати за одним з шести основних наративів: «жахи життя», «протести», «занепад Європи», «тероризм», «міграційна криза», «санкції». Топові телеканали регулярно та широко надають повідомлення сильно­емоційного забарвлення, ведучі та репортери мають схильність одразу задавати обговоренню негативний тон, висловлювати агресію та зверхність до європейців.

Будь-яка неправда, неточність, замовчування вибиває з лав тих, хто відстоює незалежність, свободу. Брехня може знищити одну людину, двох, двадцять тисяч, а потім, можливо, й мільйони.



Нові тенденції

Про «європейський стандарт» професії журналіста, пошуки шляхів розвитку в умовах конфліктного світу та нові тенденції – конструктивну журналістику – розповів заступник головного редактора Радіо 4/ЕRR (Естонія) Артур Аукон Artur Aukon.

За його словами, останнім часом в його країні і світі активно розвивається конструктивна журналістика. Річ у тім, що в цілому медіаконтент має тенденцію тяжіти до негативу, фокусуватися на проблемах, скандалах, війнах, тероризмі. Внаслідок цього з’явилася інша тенденція – споживачі новин стали відчувати виснаження та втому, вони менше читають і дивляться, припинили стежити за медіа. Дослідження показують, що аудиторія стала пасивнішою, в людей з’являється почуття безнадії.


Артур Аукон

– Вмикаєте новини й що бачите – це війна, терористичні атаки, аварії, вбивства.., – каже Артур Аукон. – І глядач, слухач відчуває безсилля, тому що світ котиться у прірву. Тому і з’являється багато злих, розчарованих людей, яким здається, що все погано. Підходи, які розглядає конструктивна журналістика, пропонують не лише розповідати позитивні історії, а й знаходити можливі рішення для негативних історій. Понад 60 відсотків аудиторії до 35 років хотіли б бачити матеріали, орієнтовані на рішення проблем. Зробити це непросто. Адже це не прикрашення реальності, а спроби показати, що у світі є більш ніж один бік, показати, що є погані речі, але є й хороші.

Люди втомилися і більше не хочуть жахів. Журналісти мають показувати, які можливості є у кожного, як вони можуть долучитися до хорошої ініціативи, до громадської активності, як самостійно зробити свою громаду, а отже і власне життя, кращими. Естонський колега Артур Аукон впевнений, завдяки конструктивній журналістиці чимало проблем реально вирішити.
Додамо, наша газета постійно застосовує метод: менше негативу – більше позитиву! Хороші історії надихають!

Лариса Галета, «Деснянка» №19 (754) від 9 травня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.