Ханенкова гора - втрачена історія

Неперевершеним природним комплексом Новгород-Сіверщини є Десна - головна водна артерія Чернігівщини! Її доля, краса й біди впродовж століть створюють особливий шарм Поліському простору на півночі Чернігівської області.



Водночас, уявити розкішно оспівану великим Олександром Довженком красуню навряд чи вдасться без поважного слова на адресу наддеснянського рельефу, і особливо могутніх пагорбів, круч та ярів на окраїнах Придніпровської низовини. Адже на сотні кілометрів за течією сестриці Дніпра - від крайньої точки України на півночі і до прекрасного Чернігова - вони споконвіку супроводжують її.

Легендарне місце

Окремі місцини на високому правому березі Десни люди здавна називали горами. Так з’явилися у Новгород-Сіверському Подесенні Білі бугри, Красна гірка, Путивльська, Горо-ва, Церковна, Лиса, Кам’яна, Пижикова гори. І це тільки у кількох наших селах над Десною.

Отож сьогодні ми зробимо деякі акценти навколо життєпису гори у середній течії Десни. Бо вона варта окремої уваги. Її вже 300 з гаком років селяни йменуютьХаненковою. На честь українського шляхетного роду, відомого від початку XVII ст.

Рельєфні зручності, даровані Всевишнім на могутньому піднятті над Десною, підказали представникам династії Ханенків після польської доби облаштувати тут свій маєток. На підвищенні, яке продовжило Путивльську гору та Горову.

Від тих часів жителі Юхнова та найближчих сіл з поваги до господаря села стали називати місцину Ханенковою горою. Прізвище свого шановного пана громада з задоволенням використовуватиме й у найменуванні колодязя та мануфактури, яка виготовляла неперевершено'! якості цеглу.

Ханенки були власниками села від 1752 року, коли Кирило Розумовський своїм Універсалом надав Юхнів, серед інших сіл Новгород-Сіверщини, у володіння прадіда Михайла -Миколи Ханенка. А у маєтку Михайла Ханенка (1818-1852) погостював український історик, етнограф, письменник та його родич - Микола Маркевич (1804-1860), який свої враження пізніше виклав у цікавих нарисах.

Маєток

На горі, що дає хід оку на добрий десяток верст через плесо Десни вже по лівому берегу, стояв великий будинок. Воно б усе і сьогодні на місцевості нагадувало описане 180 років тому. Та потужні хащі верболозу на деснянських луках остаточно зупиняють фантазію найкрутішого філософа!

Авторові сих рядків пригадується з дитинства, як старі люди завжди село Юхнів називали панським. А вчителька історії Горбівської школи Віра Короткевич та моя рідна бабуся Проня Сугоняко розповідали, що Ханенків палац мав більше 40 кімнат. А поруч - господарські будови, кілька флігелів, великий льох, сад, парк з липовими алеями.

Люди у селах Горбівської сільради, до якої належав Юхнів, у 60-70-х роках ще згадували, як теплими вечорами з відчинених вікон маєтку линули чудові мелодії фортепіано. А в окремі дні - неділю чи свята - сюди у розкішних фаетонах під’їжджало заможне панство. Та особливо популярним був самодіяльний драматичний театр, який організовував вистави силами місцевих артистів-аматорів. Отож, у шкільні роки нам вистачало змістовних історій про життя, яке розгорталось наХаненковій горі, на поважну за кількістю сторінок книжку. На жаль, перед нашими очима не було будинку - головного героя подій. Його вже й батьки наші не застали. Оскільки доля палацу Ханенків різко завершилась буремним 1917 роком.



Юні Дослідники

Сподіваючись отримати відповіді на запитання про маєток Ханенків, ми - юні «дослідники» - брались за лопати і намагались старанно копати, шукаючи скарби на місці завалених панських підмурків. На глибині 2-4 штиків проглядались залишки палацу. А в працьовитих руках опинялись уламки порцеляни, посуду, іграшок та міцна «фірмова» цегла. Вдавалось підняти з землі і монети. Навіть в неідеальному вигляді знахідки нам подобалися. Тому, що здавались вельми загадковими та старезними, до того ж, зовсім несхожими на сучасні!

Рештки речей та залишки підмурівка перетворювались на свідків життя у маєтку Ханенків, добротну будівлю якого на зорі більшовицької доби «націоналізували» місцеві селяни.

Енергетичний простір

Цікавим є місце садиби. Від руїни 1917 і до падіння влади більшовиків 1991 року сей шмат землі у господарській діяльності після того, як від будівлі нічого не залишилось, не використовували. Сіяти-орати на ділянці було неможливо, оскільки ґрунт заповнювали нескінченні залишки цегли та каміння. І тому затишний куточок набув ознак утаємниченого місця для розваг школярів, які гралися тут «у війну», «у ножа», «у пожмурки».

І ось минуло 100 років. Часточка історії з життя однієї гілочки роду Ханенків навічно залягла у землі, топоніміці та легендах місцевого населення, залишивши енергетику минулого для тих, хто береже пам’ять.

До радянського періоду селянських садиб на рівнинній частині села не було. Земельні ділянки юхнівців знайшли своє місце внизу під горою.

Від козаччини, коли Юхнів знаходимо у переліку Новгородської сотні (1649-1782) і до реформи 1861 року, село прикрасили кілька маєтків місцевих, київських та петербурзьких представників дворянського прошарку: Ханенки, Шаройки, Тюрини, Осетинські, Киселевичі...

Навіть за сучасними прізвищами, поширеними у селі, як то: Вронські, Короткевичі, Сугоняки, Чудеси стає зрозумілим, що найбільший відбиток в історії зробили часи польські та козацькі.

Свята водичка

Круто вниз від місця маєтку око гостя, пробиваючи поглядом зелені хащі, знайде ділянку шляху на Новгород-Сіверський. Тут «кам’янка» повертає під гору. Обіч - місцина, на який існував глибокий колодязь. З холодною (+5°С) прозорою та смачною водичкою. Від дна і до поверхні піднімався майстерно виконаний зруб з традиційним журавлем поруч. Жінки так і казали: «Пішла до Ханенкова по воду!» А водичку називали святою!



Ханенкову криницю за неперевершену смакоту водички і через 50 років після знищення свідомі люди громади згадують з гіркотою. Під кінець 60-х змінювали крутизну схилу для транспорту. Отож будівельники і пішли традиційним найпростішим шляхом. Вони підступно зарили землею джерело, а за 10 метрів викопали новий колодязь. Та вийшло, що помилились. Для питної потреби вода виявилася «умовно придатною».

Коса дорога з панським бузком

Під горою зачинається і Коса дорога. Це невеличкий яр, який збігає вниз з Ханенкової гори і досить міцно пов’язаний з нашою історією. Далекі пращури сьогоднішніх жителів обох сіл пристосували його для господарських потреб дворянських маєтків. Так і з’явився один з перших шляхів з с. Горбова до с. Юхнова. Дорога існує і в XXI ст. Інша річ, що потребує уваги та турботливих рук.

За середньовіччя крутий узвіз надійно прислуговувався для забезпечення питною водою зі вже згаданого колодязя. Коса дорога фактично розділяла володіння маєтків. Допоки на початку 2000-х не закрили Горбів-ську неповну середню школу, тут завжди було чути дитячі голоси.

Наразі - це справжній дивосвіт бузку! Тому що й через 100 років після відходу у небуття представників дворянських родів, як і після втрати сим шляхом метушні сотень голосистих учнів, щороку у квітні-травні узвіз занурюється у цвітіння бузкової порослі. Бузок у тутешніх селах - справжній спадок дворянсько-шляхетських родів. Він залишається останнім свідком подій у панському Юхнові на Ханен-ковій горі до 1917 року.

Мамонт під Ханенковою горою

У радянські часи селянам на місці колишніх дворянських садів та паркових зон нарізали ділянки під хати та невеликі городи. Навпроти згаданого Ханенкового колодязя через дорогу оселився з родиною Петро Каношенко. Дід прожив довге, під сотню років, життя і був майстровим чоловіком.

Одного разу він взявся за облаштування льоху. Викопав його у глині під горою. Можливо, господарською спорудою працьовитого селянина й сьогодні послуговуються його далекі родичі. Але про таке вже й ніхто б не згадав, коли б не подія 50-річної давнини. Відомий майстер ковальської справи пан Петро розкопав скелет великого мамонта! Практикуючих археологів у найближчих околицях не було. До Чернігова - 200 кілометрів. До Києва - майже 350... Отож після дарування поважних артефактів Новгород-Сіверському музею (а казали, що й Мезин-ському дісталось), багато кісток та великі бивні облаштували у кімнаті, де вчителі та учні зібрали на ту пору кілька сотень одиниць історичного добра.

Знищений життєпис села

На жаль, у процесі змін директорів іноді траплялись особи, які історичні експонати сприймали як нікому непотрібні звичайні кістки звіра. Тож і пішов дорогоцінний скарб через чверть століття після підняття з епохи «людини-розумної» «на зберігання» у... кочегарку й далі - в котел. А на зорі 2000-х взагалі знайшлись спритні, нікчемні та лукаві чинов-ники-манкурти з районної освіти, які, закривши Горбівську школу, автоматично знищили багатющий музей села. Просто тупо розтягли. На жаль, глумління над музеєм стало важким епізодом життя села, пов’язаним серед іншого і з Ханенковою горою. Все, що зберігалось 40 років у шкільному музеї, наказало «довго жити».

Ось така вийшла історія з Ханенковою горою у с. Юхнові на Новгород-Сіверщині, якій судилось стати цікавим історичним об’єктом у великому життєписі одного з десятків тисяч населених пунктів України.

Борис Домоцький, «Деснянка» №14 (749) від 4 квітня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.