Роман Закревський, фотограф:
- Мені були завжди цікаві люди. Давно вже була така ідея, відзняти тих людей, які мають відносини до Чернігова: якісь викладачі, якісь діячі мистецтва. Тобто, те що складає духовність нашого міста. Спочатку почав, але трішки відійшло. Потім я сконцентрувався на тих людях, яких знаю особисто, тому що побачив, що більшість з них, коли людина сідає переді мною на чорний фон, я кажу: «не думай, нічого не роби, просто подивись в камеру і сядь, як тобі комфортно». Людина починає, навіть та яка мене давно знає, яка не хвилюється від камер, то в неї щось виходить незрозуміле. Зрозумів, що треба спочатку пройтися по своїм знайомим, і зрозуміти, що з ними буде відбуватися, і привести їх до самих себе, щоб вони побачили себе з іншої сторони.
Є така людина, як Оксана Кобич, яка працює в музеї Гончара в Києві. У Івана Макаровича є такий великий труд, як «Україна й українці». Він збирав все життя альбом з фотографіями з різних регіонів України. Оксана писала якусь роботу по фотографії і побачила, що я почав викладати в Фейсбуці свої портрети чорно-білі. Подзвонила мені, сказала, може спробуємо якось з’єднати, тобто, ті фотографії, що були 100 років назад, з тими що зараз. І так воно все народилося. Ми не знали, будуть співпадіння чи схожості, ми просто брали старі фотографії і ті фотографії, що в мене були, і викладували в рядочок, і дивилися, які співзвучні, які працюють між собою, який зв’язок є, ідентифікація, щось таке.
Чому ідентифікація? Не тому, щоб порівняти, а тому, щоб ідентифікувати зв’язок між людьми, в залежності, коли фотографії були зроблені.
Сюжет телеканалу «Дитинець»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.