Жінки Чернігівської "Громади"
 |
 |
 |
 |
 |
Розділ 1
Громадський рух на Чернігівщині 1861 - 1905 рр. та короткий огляд громадського руху в Україні та участь у ньому жінок
"Той народ, що не має великих жінок - бідний, як родина без матері"
М. Шаповал
Важливе значення в національному русі в Україні мала діяльність громад-гуртків, до яких належали студенти, викладачі вузів, учителі, письменники, урядовці, ліберально настроєні поміщики та інші представники інтелігенції. Перша "Громада" виникла в Києві в 1859 р. До неї входили переважно студенти Київського університету (В.Антонович М.Драгоманов, П.Чубинський, К.Михальчук, П.Житецький, Т.Рильський та ін.), всього в 1861 -1862 рр. близько 200 чол. У Петербурзі члени громади групувалися навколо редакції журналу "Основа" (М. Костомаров В. Білозерський, П. Куліш, брати Лазаревські та ін.). Наприкінці 50-х - на початку 60-х років громади виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах. Вони були організаційно аморфними, не мали ні програм, ні статутів, ні чіткої структури, ні певного організаційно визначеного керівництва. За своїми суспільно-політичними поглядами переважна більшість членів громад належала до так званого ліберального напряму, але серед них були й демократично настроєні люди, які прагнули до радикальних перетворень.
Громадівцями у Києві було видано брошуру з географії "Дещо про світ божий", у Петербурзі "Букварь южнорусский" Т. Шевченка, "Граматику" П. Куліша тощо. Крім того, вони вивчали історію й етнографію України, збирали пам'ятки народної творчості, вивчали українську мову, зокрема складали український словник, перекладали українські народні пісні на музику, писали художні й наукові твори і т. п.
У розгортанні діяльності громад значну роль відіграла "Основа" - перший український суспільно-політичний і літературно-мистецький журнал, який видавався в 1861- 1862 рр. у Петербурзі. Його редактором був В. Білозерський, активну участь у його виданні брали М. Костомаров П. Куліш, О. Кістяківський та ін. Навколо "Основи" згрупувалася значна частина письменників, літературознавців, істориків, етнографів, мовознавців, фольклористів України. Основне своє завдання вони вбачали у висвітленні національно-культурного руху. У журналі публікувалися українською і, частково, російською мовами наукові праці й джерела з історії й історіографії України, етнографічні матеріали, художні твори (вірші, повісті, оповідання та ін.) та рецензії на них, статті й замітки з питань освіти і шкільного життя, сільського господарства, про становище селян і стан поміщицького господарства, розвиток промисловості й торгівлі тощо.
Громадівцям доводилося спростовувати натяки, ніби вони підбурюють селян на повстання. Члени "Громад", зокрема Антонович, доводили, що прагнуть потурбуватися про освіту народу і тоді усі питання можна буде вирішити без зброї, за допомогою науки.
Широко висловлені програмні положення громад, їхні прагнення до ведення культурно-освітньої роботи серед народу, сподівання на проведення перетворень у суспільстві лише мирним шляхом, шляхом реформ, що їх мав далі здійснювати царський уряд, відображено в заяві київських громадівців під назвою "Відзив з Києва", опублікованій в "Современной летописи" - додатку до журналу "Русский вестник". Під цим відзивом стояв 21 підпис (В.Антонович, П.Чубинський, П.Житецький, Т. Рильський та ін.). Автори передусім заявляли, що єдиний їх обов'язок "вжити всіляких зусиль з метою дати народові можливість освітитися", виховувати в ньому релігійність, віру в силу закону. Вони категорично відмежовувалися від революціонерів, ідеалізували реформу 1861 р., прославляли "високогуманні міркування" уряду.
Займаючись здебільшого питаннями освіти народу, національно-свідомі жінки не тільки підтримали громадівський рух, але й активно включилися в його роботу. Жінки створювали недільні школи, викладали у сільських навчальних закладах, проводили культурно-освітню роботу, брали активну участь у відкритті сільських бібліотек, організовували народні читання. Важливе культурно-просвітницьке значення мала їхня літературна та видавнича діяльність, спрямована на відродження української культури, усвідомлення української ідентичності. Саме жінки виконували важку, чорнову роботу на шляху самопізнання та самоутвердження українського народу, але, на жаль, ця робота належно не оцінена їхніми нащадками.
Показовими в цьому плані є участь Єлизавети Іванівни Милорадович в діяльності Полтавської громади та Христини Данилівни Алчевської - в харківській "Громаді", Софії Федорівни Русової - в "Старій Громаді".
Так, коштом Єлизавети Милорадович було видано граматику Золотова і чотири українські прописи О. Кониського. На заклик М. Костомарова в "Основі" щодо збирання коштів на видання книжок для народу вона відгукнулася значною сумою грошей, на які було видано "Оповідання" А. Опатовича, "Арифметику" О. Кониського . Однак подальше видання книжок було заборонене російським урядом і зібрані кошти Костомаров повернув у фонд на премію за найкращий словник української мови. Вона подарувала десять тисяч гульденів на заснування українського товариства в Галичині, на ці кошти було закуплено друкарню, яка і стала основою "Товариства імені Т.Г. Шевченка". У Полтаві Милорадович засновує недільну жіночу школу. Працю у ній вона скеровує з певною орієнтацією у бік українофільства. Власним коштом Єлизавета Іванівна утримує щоденну хлоп'ячу школу. Вона сама ходила по школах, сама вчила дітей.
У Києві утворюється Київська, більш відома як "Стара Громада". У доносі до Київського жандармського управління серед діячів "Старої Громади" називалися імена 28 жінок. Зі спогадів С. Русової, яка була учасницею "Громади", зрозуміло, що в культурних заходах, які проводилися громадівцями - постановці спектаклів, організації літературних читань активну участь приймали дружини та доньки старогромадівців.
У громадах жінки могли займатися тим, до чого у них був хист від природи і саме тим, чим могли принести користь своїй підневільній країні - освітою. Разом з тим, це була можливість самоутвердитися, реалізувати свій творчий потенціал, реалізувати себе як особистість. Для населення читалися лекції про емансипацію; ставилися питання про дозвіл жінкам навчатися в університетах та складати іспити на вчений ступінь.
Як бачимо, "Громади" носили яскраво культурницький характер, однак послаблення революційного натиску на царизм і загальний наступ реакції, що розгорнувся в 1862-1863 рр., привели на кінець 1863 р. до згасання їх діяльності. У 1862 р. царський уряд заборонив недільні школи. Це викликало протест серед широких кіл громадськості. У цих умовах жінки знаходили вихід із ситуації. Наприклад, Х.А. Алчевська, щоб не припиняти справи, яка так успішно почалася, запрошує учнів до себе додому і там, у тісній квартирі, продовжує навчання. "Таємна жіноча школа" проіснувала майже вісім років. І тільки у 1870 році була офіційно визнана, її опікуном стала А.П. Вернадська - мати видатного вченого В.І. Вернадського.
Повстання у Польщі 1863 року стало причиною того, що уряд ще з більшою підозрою почав відноситися до "Громад", почалися репресивні заходи. Але національно-визвольний рух не припинився, "Громади" перейшли на нелегальне становище.
18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав циркуляр, у якому, заявивши, що "ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути", заборонив видання українською мовою книг "як духовного змісту, так і навчальних посібників і взагалі призначених для початкового читання народу". Дозволялося публікувати українською мовою лише твори "красного письменства", але цензура, щоб догодити міністрові, не пропускала й художньої літератури. Видання літератури українською мовою припинилося.
На кінець 60-х - початок 70-х років цензурні утиски дещо зменшилися, і громади - в Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі та деяких інших містах - поновили свою роботу. Їх члени, збираючись переважно на квартирах, обговорювали різні питання національного руху, а також проводили роботу по складанню словника української мови, збиранню народних пісень, дум, казок, прислів'їв, різних етнографічних та статистичних матеріалів, видавали книги українською мовою, перекладали на українську мову твори російських письменників, створювали освітні гуртки і т. д., тобто, як і раніше, займалися культурно-освітньою діяльністю. Особливо цьому сприяло відкриття у Києві 1873 року "Південно-Західного відділу Російського географічного товариства". Ця подія давала можливість легалізувати більшість осередків "Громад". Яскравим прикладом цього була київська "Громада", ініціатива у справі відкриття "Відділу" належала члену цієї "Громади" П. Чубинському, видатному етнографу. П. Житецький, один із видатних лідерів київської "Громади", згадував: "Дякуючи невсипущій енергії П. Чубинського відкрито Географічне товариство. Це був справді великий здобуток для нашої справи, котра здобула собі твердий легальний грунт для свого розвою. Найголовніше ж те, що нове товариство скупчило сили, розкинуті по всьому краю, і надбало Києву значність центру українського руху".
Отже, більшість членів українських громад 60-70-х років не ставила питання про революційну боротьбу проти царизму, обмежувалася ліберальною опозиційністю і культурницькою діяльністю.