Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.
 |
 |
 |
 |
 |
Розділ IV
СТАНОВИЩЕ НАРОДНИХ МАС
У зв'язку з цим посилився перехід по підсусідків людей із числа інших категорій залежного населення. Інші ж, не будучи підсусідками, прагнули видавати себе за них. "В м.Мрине найдуется подсуседков 78, которые, власними дворами живучи, вшелякой вольности уживают, маючи особнии свои грунта, поля, сеножати и леса, землю орут и все пожитки, з ней приходячіи, на себе оборочают, его пастырской милости (Л.Барановичу) з тих своих уякитков жадного послушенства не отдают, так и к вживленію товариства охотницкого, на станцій там будучого, не хотять чинити помочи и сами военной служби не пильнуют".
З метою збільшення кількості податного населення та боротьби із втратою об'єктів доходу козацька старшина й монастирі згодом повели наступ і на підсусідків, втягнувши їх у пута гноблення й експлуатації. Так, 7 травня 1697 р. Мазепа примушував сплачувати податки підсусідків Ніжинського полку, які мешкали у дворах козаків і перебували під "обороною козацкою". Ті з них, у кого був кінь, мали допомагати тяглим людям в утриманні "товариства охотницкого", даючи щомісяця по одному шагу грошей. Від решти повинностей такі підсусідки звільнялися. Однак того, хто мав власну землю й вирощував хліб, залучали не лише до повинностей, зв'язаних із утриманням "товариства охотницкого", але й до інших "тяжаровь и повинностей тяглыхь" у міру можливостей кожного з них.
Роком раніше (1696) гетьман притягав до "вистатченя" "належитости" на користь "товариства" охочокомонного полку Пашковського тяглих людей м.Мрина, які "у козаковь въ подсуседкахь живуть" і мають власну землю.
Згідно з універсалом від 11 листопада 1696 р. підсусідків Мринської сотні, які мешкали в своїх або в козацьких дворах і мали свої поля, ліси, сіножаті й інші угіддя, зобов'язували "посполу з тяглими людми" відбувати так звані громадські обов'язки і "в прокормленю компанейцовь належитость" відбувати.
У містечку ж Березному у другій половині XVII ст. з козацьких і "мужичихь" підсусідків збиралась осіньщина по 6, 10, 25 коп. "и по меншь смотря по ихь жытю". Загалом же щорічні надходження складали 10-15 руб.
У Ніжинському полку хорошоозерським, печинським, крутівським, кагарлицьким і синяківським підсусідкам, які, продавши власну хату, живуть на своїй землі, полковник І.Обєдовський у листопаді 1699 р. наказував відбувати "дабелную" повинність на користь ніжинського війта. 31 жовтня 1713 р. полковник Журавка наказував: "жебы нехто з казаковь, подсуседковь вь дворахь своихь держачихъ, не заступаль ихь от подачокь, жолнерскихь, и иншихь вшелякихь тяглихь повинностей, а мелъ бы кто ослушникь быти указови рейментарскому и нашему, такового каждого водень и моцень будеть пань Корсакь [топальський сотник. - П.П.] велети грабити".
З бобилів, як правило, не бралось нічого, "толко работы работають". Хоч подекуди, як, наприклад, на Полтавщині, з них збирали на користь державців незначні грошові суми.
Тягар повинностей та податків припадав і на долю селян "вільних" військових сіл та міщан.
Надто тяжкою була підводна повинність. Міщани Ніжина, наприклад, скаржились цареві, що російські ратні люди "обтяжили" їх "неизмерными подводами".
Чернігівські міщани, які прибули 20 лютого 1690 р. до Москви, у своїх скаргах на старшину за її зловживання й утиски відмічали, що підводна повинність була для них "в великую тягость и несносное теопение" .
Дійсно, дана повинність не знала чіткої регламентації, хоч адміністрація інколи і вдавалась до деяких заходів щодо її врегулювання. У Стародубі, наприклад, виділялись спеціальні десятники, які мали слідкувати за встановленою чергою у відбуванні населенням даної повинності.
У 1660 р. Олексій Михайлович забороняв брати підводи в мешканців Чернігова. Міщани повинні були давати їх лише проїжджим "всякихь чиновь людемь" при наявності в них спеціальних грамот, листів. Таким "города Чернигова мещаномь подводи и корми давати почему доведется".
Грамотою м.Чернігову від 30 листопада 1666 р. передбачалось "посланниковъ и приезжихъ людей кормить и поить по своєму разсмотренію" і "подводы имати суезду по очередно". У посадських людей Чернігова брати підводи не передбачалось.
Згідно ж з грамотою від 5 червня 1667 р. у місті заборонялось "подводь і корму імать" без дозволу царя.
В 1669 р. Дем'ян Многогрішний у зв'язку з тим, що Чернігів "през теперешнюю войну до великого знищеня прійти муселъ", звільнив його мешканців від підводної повинності: "уволняемь от тихь подводь целкомь абы некому недавали". Правда, як російським, так і своїм "посланникомъ" брати в чернігівців коней інколи, в разі крайньої необхідності, все ж таки дозволялося. Щодо харчів для коней, а також хліба,, солі і напоїв, то гінці мали втішатися тим,, "що принесуть".
Іван Самойлович у 1670-х роках дозволяв брати підводи ("тилко десять") лише в мешканців Чернігівського "уезду", та й то тільки до м.Сосниці, "опрочь тыхь подводь никому болшей неповинны дати".
Олексій Михайлович у квітні 1660 р. розпоряджався козелецьким міщанам "подводи давать по указу" лише тим людям, які "пойдуть чрезь Козелець для наших Государскихь делъ" і матимуть царські грамоти й подорожні або ж гетьманські листи і російських бояр, воєвод "и всякихь приказныхь людей" відписки.
У відповідь на скаргу мешканців Березного Іван Мазепа у травні 1698 р. суворо забороняв чинити "своеволю" проїжджаючим через містечко без гетьманського "виразного подорожного листа" людям, які самовільно брали в місцевого населення підводи, провідників, а також доправлялись харчів і напоїв, наносячи йому тим самим значних збитків. Порушників гетьман дозволяв затримувати й повідомляти про те "до насъ" або ж "безчестно з города ... випроважати".
У травні 1697 р. Мазепа забороняв проїжджаючим без подорожніх листів чинити будь-які кривди мешканцям Мрина. Навіть ті, хто мав право проїзду через містечко в військових справах, позбавлялись можливості брати зайві підводи, а також "напитковь и одное кварти вимагати ... тилко такь много якь в подорожной нашой будетъ написано".
Розміри підводної повинності залежали насамперед від певних обставин, часто зв'язаних із військовими подіями, і визначити їх інколи було досить важко. Для доставки під Чигирин хліба російським військам у 1677-1678 рр. гетьман Самойлович розпорядився виділити 5000 підвід, найбільша доля яких припадала на Чернігівський і Стародубський полки - по 1,5 тисячі. Крім того, туди було відправлено багато возів, навантажених хлібом і військовою амуніцією, разом з українською армією.
Велику кількість підвід із Ніжинського й Чернігівського полків гетьман Многогрішний направляв у 1670 р. для вивозу хліба в Київ.
З 1728 р. на територію України поширювалась практика збирання за прогін коней грошей по встановленому в Росії тарифу: а кождого коня, въ подводу взятого ... на десять верстъ по чотири денги, то-есть по две копейки". "А хто поедеть вь своемь деле ...у такого брать двойніе прогони, одъ коня на десять верстъ по осми денегъ, то есть по чотири копейки конечно".
На плечі населення міст і містечок Чернігівщини спадала низка податків. Один із них - подимне, - залишившись ще з часів польського панування, проіснував до XVIII ст. В 1667 р. одні лише ніжинці дали його російському воєводі 972 руб. 21 алтин 4 деньги, з яких не дібрано 445 руб 13 алтин 2 деньги.
Торгове населення краю у другій половині XVII ст. вносило до Військового Скарбу індукту, яка збиралась "оть купецких привознихь и вивознихь товаровь по милосердой монаршой Его Царского Пресветлого Величества милости". Цікаво, що її розміри залежали не від прибутків, що надходили від торгівлі, а від виду товарів і їх кількості. Так, у Чернігівському полку від штуки сукна саєтового бралось по 8 гривень, від штуки сукна французького - по 8 гривень, від штукии сукна карунового - по 10 алтин, від штуки сукна локтевого - по 10 алтин, від штуки сукна тузинкового - по 2 гривні, від штуки сукна бенилевого - по 2 гривні, від штуки штамету - по 10 алтин, від штуки полуштамету - по 5 алтин, від возу тютюну пароконного - по 5, по 6 і по 7 гривень, від возу якушу - по 5, по 6 і по 7 гривень, від пуду меду - по 2 копійки, від мари солі - по 2 гривні, від куфи горілки - по 2 гривні, від куфи дьогтю - по,2 гривні, від пуду воску - по 4 алтини, від пуду лою - по копійці, від возу риби - по гривні й більше, від возу вовни - по 5 і по 6 гривень, від вола, що за кордон гонять, - по копійці, від солі багмутки від пари боток - по гривні.
Загалом на Лівобережжі картина виглядала таким чином: від штуки сукна тонкого - по 6 золотих, від фалендишу - 3 золотих, від каруну - 30 коп., від тузинку - 24 коп., від шиптуху - 12 коп., від бенкмового сукна - 1 золотий, від штамету - 1 золотий, від гарусу - 12 коп., від бунта полотна - 12 кой., від рубка одного - 2 коп., від злота цвеки й срібла - 2 коп., від штуки гаховниць шленських - 16 коп., від штуки хамхану - 8 коп., від каменя перцю - 16 коп.,. від каменя імбиру - 6 коп., від фунта гвоздики - 2 коп., від каменя цукру - 1 золотий 4 коп., від каменя міді Й цеті - 16 коп., від каменя яхти - 8 коп., від пари юхти - 2 коп., від бунта лисиць ленських - 2 золотих, від простих лисиць - 1 золотий 4 коп., від сорока куниць - 2 золотих 10 коп., від фаси кіс - 16 золотих, від каменя кмену - 10 коп., від "футра себеркового хребтового" - 8 коп., від "футра пескового" - 1 золотий 8 коп., від сотця аршин крашенини - 8 коп., від бунта саф'яну - 10 коп., від фаси білого окелезу - 1 золотий 10 коп., від пари бицького полотна - 10 коп., від "кантара баволни" - 1 золотий 10 коп., а від возу горіхів волоських - 3 золотих, від каменя розинків - 4 коп., від сотця личок фіг - 4 коп., від "гантара рижу" - 6 коп., від кантара мила доброго - 1 золотий 4 коп., від десятка "окъ" соку лимонного - 4 коп., від кантара фініків - 10 коп., від поясів верблюжих - 1 коп., від штуки алажі - 6 коп., від пояса атласового - 6 коп., від лука доброго - 6 коп., від середнього - З коп., від бурки і від вибойки - 2 коп., від каменя заполочі - 2 золотих, від штуки "баволниць кримскихь" - 6 коп., від куфи оселедців - 15 шагів і від бочки - 1 золотий, від каменя "бразилеи и отъ бубковъ" - 2 коп., від сотця аршин офанзу - 3 коп., від каменя сірки - 3 коп., від куфи вина - 3 золотих, від штуки китайки трубкової - 5 коп., від косяка лудану великої руки - 1 золотий 4 коп., від зв'язки заліза - 2 коп., від візка шин - 3 коп., від возу риби в'ялої - 1 золотий, від "сотця" шкур овечих - 1 золотий 10 коп., від бочки солі бахмутки - 3 коп., від шкури "чинной" - 1 шаг, а від сирої - 1 коп., від тисячі зайців - 3 золотих, від сотця рун вовни - 1 золотий, від животини "якъ къ Москве идетъ", - 4 коп., від відерка меду - 3 коп., від відерка горілки - 2 коп., від куфи горілки - 1 золотий, від куфи дьогтю - 10 коп., від бочки солі кримки -10 коп., від возу прядива пеньки - 10 коп., від возу скла -10 коп., від ста смушків чорних - 2 золотих, від кожуха нового - 2 коп., від куфи масла - 2 золотих 10 коп., від куфи олії - 1 золотий 10 коп., від пари чобіт, що "изъ слободъ",. - 0,5 коп., від червоних - по чеху.
З інших дрібних товарів індукта поступала "по смете" з карбованця по 2 копійки.
Пізніше, за даними на 1729 р., в зборах індукти відбулися певні зміни й доповнення. Розглянемо деякі з них. Так, якщо хтось купить сіль, за яку вже брали індукту, і повезе її для продажу вроздріб в інше місто чи село на відстань одну-дві милі, з такого братиметься індукта "зъ воза по гривне и по болшъ". "Когда кушнере тутешніе внутре Малой Россіи куповали овчины, или смуни, а кожемяки у резниковь шкури сирія товарячи и вь домахь своихь оныя выробляли, неоплачовали индукти, а теперь зь такой купле сирихь овчинь и шкурь беруть у нихь индукту, а когда тіежъ кури сирія выроблять и продають, то беруть у нихь другій разь индукту, а именно: от кожуховь новыхь и оть старыхь по 2 копейки, оть десятка смушовъ чорныхь по 4 копейки, а оть белихъ 2 копейки". На мед, що надходив у продаж, накладалась індукта в розмірі 2 коп. з пуда. Такий тариф встановлювався як для "своїх", так і для "заграничнихь" людей. За пшоно раніше індукта не збиралась, віднині ж її брали з возу, "что вирвуть".