Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ II

РЕМЕСЛА ТА ПРОМИСЛИ

    Нерідко ремісники переходили "під протекцію" старшини. Цим створювалися належні умови для впливу її на сутність цехового устрою. Старшина прагнула обмежити діяльність цехів, повернути їх у рамки "безправної пори", що передувала Визвольній війні. В уяві Полуботка, наприклад, цех мав "функціонувати лише у формі братства. Дбаючи про те, щоб цехи створювалися "не для якихъ инших безпотребных прибытков, тако для удоволенія нуждь церковныхь", він увів у цехову адміністрацію посаду полкового дозорці, на якого покладалося спостереження за якістю виготовлюваної продукції.
    Важливе місце в системі соціально-економічних відносин Лівобережжя другої половини XVII ст. належало промислам. Однією із провідних і прибуткових галузей тогочасного господарства, поширенню якої сприяли природні й економічні умови, було млинарство. За свідченням джерел, на Чернігівщині в розглядуваний час функціонували млини трьох відомих на Україні видів: вітряні, водяні й лодейні. Перевага належала водяним млинам, про існування яких на території Чернігівщини (а також Київщини, Волині й Галичини) згадується ще в джерелах XIII ст. Переписні ж книги 1666 р. вказують на таку їх кількість у деяких містах досліджуваного регіону: Сосниці - 14, Батурині - 12, Мені - 11, Нових Млинах - 8, Козельці - 7.
    Багато млинів належало козацькій старшині й сотникам. Так, наприклад, гетьман І.Самойлович лише в 1681-1682 рр. придбав їх шляхом купівлі у селян та козаків 8 штук. Гетьманові І.Мазепі належали на Чернігівщині слідуючі млини: під селом Погорільцями на річці Ревні (три камені борошняних і два кола ступних); в селі Смячі камінь і ступне коло; в селі Лариновці один камінь; під селом Архипівкою два камені й коло ступне. М.Микла-шевський володів чотирма млинами на ріках Росусі, Титві й Ваблі та одним - на ріці Ворглі. Кандиби, Лизогуби, Радчі й Харевичі мали млини на річці Сеймі.
    Згідно з царськими статтями, доставленими Самійлом Богдановим і Павлом Тетерею 14 березня 1654 р. з Москви, військовому писарю, полковникам, а також військовим і полковим осавулам дозволялось мати по одному млину. Мали ж вони їх далеко більше.
    Полковники, здобувши право надавати дозвіл на будівництво млинів, поспішали скористатися ним насамперед у своїх власних інтересах. І тому не дивно, що їм належали міцні позиції у млинарському промислі.
    Ще в 1657 р. наказний стародубський полковник Яцько Обуйноженко дозволив зайняти на ріці Кості біля села Рогозина греблю й побудувати на ній млин Петру Рославцю, який після зайняття стародубівського полковницького уряду став одним із великих власників млинів.
    Важливе місце в борошномельному підприємництві займав Тимофій Олексієвич. Тільки-но ставши стародубським полковником, він зразу ж заходився будувати млини. Універсалом наказного полковника Михайла Рубця від 8 липня1677 р. дозволялось "Юхиму Павловичу, мелникови старотопалскому, млинъ на старомъ займище, нежей села Маніокова, на речци Манюковци, с такимь докладомъ будовати, же того млина нехто инший, тилко самь его милость пань полковникь маеть быти кгосподаремь а онь Юхим, мелникомь". На річці Глинці Олексієвич мав млин поблизу с.Тарасівка. А в с.Мишківка він володів млином разом із Васком Микитичем. У с. Бобрик (Погарська сотня) полковник мав млин з дворомь, полемь и пожнями". На річці Бабінці йому належали млини "Маслинь" (дві частини) і "Коростелевскій", а також млин на річці Ваблі і "Невструевскій" млин, куплений ним ми приналежностями". Майже всі названі млини Т.Олексієвича успадкував згодом його син Іван. На ранг полковнику були надані млин-вешняк на р.Унечі "объ 1 коле мучномъ" і млин у м. Погарі на річці Судості "о 2 колах мучнихъ".
    15 серпня 1664 р. Іван Брюховецький дозволив військовому! канцеляристові Карпу Мокрієвичу "в нагороду знатнихь и отважнихь услугь" збудувати своїм власним коштом млин із трьом; колами на річці Снові на Седнівській греблі, "у конци от места на прорви будучіе". Прибутки з нього мали йти власникові "спокойне, вечними часи, безь жадного ни от кого нарушення и пере шкоди".
    Осавул Стародубського полку Д.Турчиненко 1669 р. одержав дозвіл від полковника Петра Рославця на будівництво млина на річці Січні (поблизу села Гарцева).
    Сотнику Івану Миколайовичу Маковському (м.Кролевець) на лежали млини, "купленные, так и его йменнями построенные і селе Быстрику на реце Рете о четырех колесах, да об одном ступном, а о трех мучних, да на той же реке Рете ниже тех мельни мельницею ж о двух колесах мучних", а також 4 млини на річці Свидні, в тому числі й млин, куплений в Понятовського. Керуючись положенням гетьманського уряду, аби "кождий товаришъ воисковий в добрахь своехь ... спокойне могль належите собе заживати волности", Іван Самойлович універсалом 1675 р. дозволяв Маковському "вшелякие розмеровие хлебние доходи, то есть три мерочки все, на власний свои пожитокь одбираючи оборочати". Про це ж зазначалось і в листі полковника Уманця Батурина (1675 р.): "позволяемо ... припадаючую часть. Ему самому все три мерки отбираючи спокойне заживати".
    Важливе місце в борошномельному промислі зайняли "значний товаришьъ воисковий" Михайло Рославець і почепський сотник Лук'ян Рославець (Стародубський полк). У спадкове користування гетьман Мазепа підтвердив їм шість млинів на ріках Усі, Кості, Псі, Немолодві.
    У 1668 р. Дем'ян Ігнатович за "верные" і "частые услуги Війську Запорозькому надав муравейський млин вибельському сотникові Василю Борковському.
    Значно збагатився в результаті придбання млинів господа Батуринського замку Никифор Лук'янов, який купив у сосницького військового товариша Івана Турчинського його "власніи млині на долгой гребле на реце Убеде стоячие то есть полшеста колеса робочихь полчварта колеса мучнихь, а две ступнихї..."
    Неабияке місце в борошномельному промислі посідало православне духовенство. В Стародубському полку, наприклад, монастирям належало 18 млинів, що, за підрахунками О.С.Компан, складало 9,9% від усієї їх кількості
    Деякі монастирі одержали млини з володінь гетьмана Мазепи. Каменському монастиреві були віддані три камені мучні й два кола ступні під селом Погорільцями на річці Ревні. Рихловський монастир одержав камінь і ступне коло в селі Смячі.
    Як свідчать джерела, багато млинів мали окремі представники духовенства. Так, архімандрит Новгород-Сіверського Спаського монастиря Михайло Лежайський володів "мелницами богдановскими на реке Шостце, с перевозомь под монастиремь на Десне реке под Новгородкомь [Новгородом-Сіверським. - П.П.], по стародубовской дороге с мелницею кролевецкою, и в них еи на той же реце роме с четирмя мелницами иосифскою, войтовскою, горбовецкою и лещинскою, а в Сосницкомь уезде с селомї Спаскимь с мельницами Киреевскими ... в Глуховском уезде з бортнимь ухожемь сопицкимь, с мелницами на реки Клевені".
    Ігумену Глухівського Петропавлівського монастиря Сільвестру "з братією" належали млин "о трехь амбарехь" на річці Єсмані, слобідка Бородавка з двемя анбары, село Вечонка с четырма анбари", а також "три анбара" зовсім недалеко від монастиря на річці Клевені.
    У лютому 1698 р. воронезькому протопопові Іосифу були підтверджені права на "фундоване и уживане" млина, зведеного під селом Погребками на річці Івоті: "позволяемь з того мліна пожитковї уживати, такі, ему, яко и потомкомь его", - зазначалось у фундуші, писаному на Чернігівській архієпископській кафедрі.
    Єпископ Чернігівського кафедрального монастиря мав млини на річках Стрижень і Ворбка. А.Акимович (ігумен Ніжинського монастиря) займав міцні позиції в борошномельному промисслі Ще з часів польського панування.
    Монастирі й окремі представники духовенства з метою збагачення дозволяли зводити на своїх землях млини старшині, багатим міщанам і козакам. Так наприкладЛазар Баранович, надаючи в 1690р. "знатному обывателю" воронезькому Лазарю Матвієвичу право на будівництво на річці Івоті млина "власнымь своимь коштомъ", зобов'язував його потім половину "размеровь мелницкихъ до двору нашего пастырского" віддавати. Від показанщини й помолещизны" Лазаря Матвієвича звільняли. Архієпископ Феодосій Углицький, дозволивши тому ж Лазарю Матвієвичу д 1694 р. "в грунтахь нашыхь катедралныхъ" під селом Погребками на р.Івоті "греблю сыпати" й будувати при ній млин з винницею вимагав від нього за це сплати "до катедры" 200 червоних золотих.
    Коли до І.Самойловича дійшли чутки про затримку в наданні мірчука ігуменові Чернігівського Іллінського монастиря козаками - власниками млинів, зосереджених на землях даного монастиря, гетьман у 1679 р. суворо наказував, аби "кождый ведаючи о таковой воле нашой, не толко в монастырскихь маетностяхь, но и во всякихъ держаняхь ... кроме мелницкое части третеи, перешкоды не чиниль, и двох частий державци належних з млина не забирал".
    Власниками млинів були й посполиті: "сколько ни есть мелниц въ украинскихь городехь и вь полкахь, и то мало не все козацкое волное, хотя ... есть и посполитыхъ людей", - зазначав у 1677 р І.Самойлович.
    Слід відмітити, що при з'ясуванні питання про міщанські млини на Україні в історичній літературі яскраво окреслились протилежні точки зору. Так, К.І.Стецюк вважала, що означені млини складали мізер у відношенні до загальної кількості млинів по Україні. І.П.Крип'якевич у студії "Богдан Хмельницький зазначав, що міщани займали провідне місце у міському млинарстві і їм належало 70 відсотків, млинів. До аналогічного висновку прийшла й О.С.Компан: "на Лівобережжі міщанам належала керівна і основна роль у розвитку млинарства на Україні другої половини XVII ст.", - писала вона. Щодо Чернігівщини, то тут в одному лишень Стародубському полку міщани володіли 118 млинами, що складало 64,4% від усієї кількості млинів, які діяли тут .
    Підтверджуючи права міщан, власті дозволяли їм займатися й млинарством. Так, гетьман Дем'ян Ігнатович у 1669 р. (9 березня) дозволяв мешканцям Погара користуватися млином на річці Бойні в селі Севастяновичах, "з каменми двома стоячимь".
    5 млинів (Білоуський, "Горелій", Рижківський, Грицків і Поповський, що на річці Стрижні) надав у 1650 р. "всему местУ Чернігову полковник Мартин Небаба. Права чернігівських міщан на дані млини підтверджувались і в подальшому. Так, і третьому універсалі Івана Брюховецького від 5 серпня 1663 р. зазначалось, що "на росходи ратушніе публичніе надаеть онъ Гетманъ млинъ погорелого на Белоусе речце стоячій два камени, и ступи вь себе меючій, и в держаню того млина наросходи наданного жадной трудності не чинить".