Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ І

Землеволодіння

    Інколи власники рангових маєтностей ділились своїми володіннями з іншими. Наприклад, Полуботок "изъ своего владенія (с. Гусинки. -- П.П.) отдалъ ту часть писару полковому С.Наумовичу"- Чернігівський полковник В.Борковський "изь своего владенія [с.Семківка. - П.П.] перво далъ было сотнику городницкому В.Певню, потом Н.Грембецкому". "Обозному полковому Леску" він уступив с.Звиничів. А після нього цим же селом полковник Лизогуб поступився козакові Довголецькому. Село Бігач гетьман Самойлович із свого рангового володіння віддав сину Григорію.
    На Стародубщині у ранговому володінні полковників "іздревле" перебував так званий Задесятівський степ. Полковник Максимович щорічно частину сінокосу "...на скошеніе сена оного степу по разсмотренію" давав старшині.
    Безсистемна роздача рангових земель сприяла значному зростанню великого земельного господарства, а ранговий фонд зрештою вичерпав себе.
    Феодальна власність на землю другої половини ХVII ст. знала також приватну форму землеволодіння. Такі землі формувалися шляхом "пожалувань". У придбанні їх була зацікавлена передусім та частина старшини, у розпорядженні якої вже були певні надбання. Як правило, це було "шляхетство північної [вважай Чернігівщина. - П.П.] і західної України". Південна ж частина Лівобережжя ще тривалий час перебувала "в стані дрібного власника".
    Гетьмани були надто щедрі в роздачі маєтностей. Б.Хмельницький не бачив у цьому "ничого противного". За підрахунками М.Є.Слабченка, в одному лише Чернігівському полку за Б.Хмельницького було "пожаловано" 8 маєтностей, при Виговському - 2, Сомку - 2, Дорошенку - 2, Многогрішному - 12, Самойловичу - 27, Мазепі - 48.
    Правом роздачі земель були наділені також полковники. Так, іще під час Визвольної війни (у квітні 1651 р.) чернігівський полковник Іван Попович, "видячи значниє услуги в полку нашом товариша нашого пана Оникия Силича, завжди при боку нашом на услугах войскових зостаючого і жадное значноє потреби никогди не омешкиваючого", наділив його нивами Кіндратівщшюю, Сеньківщиною й Тополівщиною, які не мали "жадного до себе носсесора, і нихто до них през літ килка з жадною належностю не одзивался". Іван Войцехович з дозволу чернігівського полковника Івана Абрамовича у 1657 р. заснував слободу, на базі якої виникло згодом с.Дубровна (біля Городні). Засновувались слободи і в інших місцевостях краю.
    Універсалом від 26 жовтня 1676 р. стародубський полковник Тимофій Олексієвич надав почепському "обивателеви" Федору Ходкевичу села Рудню, Кобелі й Волохи.
    Слід відмітити, що в Стародубському полку універсали на земельні володіння видавали навіть сотники. Так, 27 червня 1662 р. погарський сотник Гаврило Єремєєнок дозволяв міщанинові Погара Самійлу Радковичу "в Мануйловце огород ведлугь уподобаня его ново заняти и ново роспахати ... в спокойномь держаню своем и поссесе імети вечнеми часы". 5 червня 1673 р. топальський сотник Михайло Рубець дозволив Ілляну Лобачу осадити слободу Лобанівку "и осадчимь быти, съ божіею помощею селиться и людей добрыхь до себе прибавляти", надавши їм свободу на 15 років. Сотник Яків Федорович Кошанський (теж погарський) універсалом від 23 березня 1677 р. підтвердив військовому товаришеві Мартину Г.Дуровичу селище Пянково. 26 липня 1681 р. уряд м.Погара на чолі із сотником Тарасом Гавриловичем виніс рішення про недоторканість сіножатних угідь міщанина Романа Кожем'яка "в роспряхь болота, меновите Липинка": "абы нихто не важился чинить жадной перепони и крьгедм въ его держанню той сеножати". 12 жовтня 1683 р. Наум Григорович Ноздра (сотник Почепа) надав "селину" Зайченську почепському протопопу І.Бєлявському.
    Кандибі у 1676 р. дозволялось "в полку Нежинском волное занимать грунта". І він займав. Часто мали місце випадки самовільного загарбання земель старшиною. Типовою є діяльність у даному відношенні стародубського полковника Григорія Карповича Коровки-Вольського, який без дозволу гетьмана прибрав до своїх рук "в ранговое владеніе несколько селъ", став власником с.Шкрябина і земель, що лежали західніше м. Стародуба. Окрім того, призначивши свого сина Гната стародубським полковим осавулом, він і його наділив маєтностями (селами Осколков і Кривець, "которое было здавна войсковое").
    Полковнику Коровці наслідував генеральний обозний Ломиковський, який самоправно осадив слобідку Туросну й заволодів селом Онуковичами, а також інша старшина. А генеральний хорунжий Семен Забіла пішов у даному відношенні ще далі. Він відібрав у козаків і селян "пожалуваного" с.Плиска (володів також сечами Кунашівка, Клишки, Яким) лани, що межували з його землями в замін на убогі, малопридатні "пустоші", які згодом теж забрав . Подібним способом діяли також гетьман І.Самойлович, стародубський полковник Петро Рославець (відбирав землю не лише в селян, а навіть у старшини й шляхти) і інші.
    Приватницькі землі старшина щедро передавала своїм нащадкам. Так було, наприклад, із володіннями І.Самойловича, який села Перегін, Борків і Грем'яч у 1680 р. передав своєму сину на "вспартя і подпоможеніє". Гетьман передав йому також і млин на річці Ворі.
    Володарем батькових, а згодом і братових земель став Федір Григорович Вольський, якому належав хутір Коровченка, а також "Кривецкие кгрунта", в Топальській сотні, зокрема "сеножати надь Снивю [ Сновом. - П.П.] рекою по там-томъ боку урочыщемь на Вовчомь лежачме; другне синожати по семь боку рекы Сниве от приезду Топалского, при озерку лежачые, зовомие Федоровщина; третие сеножати урочищемъ на Дягыле найдуючыеся, пляць ... з ... огородомь, зовомий Онекыевскый, посередь села Кривця ... гумно з огородом ... поля чвертку пахарного Якымовского, поля тож пахарного полъ чвертки, прозиваемаго Федоровщина...". Ці землі із "всеми до ных приналежытостями" 16 березня 1708 р. Ф. Вольський, переселившись до Козельця з нагоди призначення на посаду київського полковника, продав за 600 червоних золотих генеральному писарю Війська Запорозького Пилипу Орлику, якому, як стверджувалось у купчому листі, "яко юж своєю власностю, спокойне владети, всякне з оных отберати пожитки и якъ хотя оними диспоновати: дати, продати, даровати и заменити вечными часы". Опісля Кривцем знову заволодів Федір Вольський. Після його смерті село дісталось генеральному писарю Семену Савичу.
    Мали місце й підтвердження батьківських прав на землю їх нащадкам. Гетьман Д.Многогрішний, наприклад, підтвердив право Богдана Войцеховича на землі його батька (с.Дубрівка): "по отцу зашлим, слушным правом, яко синове, належачое".
    У відповідь на просьбу "значного товариша войскового" Михайла Рославця і почепського сотника Лук'яна Рославця Іван Самойлович у 1700 р. підтвердив їх земельні володіння, "дедичнимъ правомъ набутии". Товаришеві Стародубського полку Петру Ракушці-Романовському дісталась у користування слобода Будище Дробишевське, яка належала його батькові, мглииському сотнику Івану Ракушці-Романовському. Новий власник слободи отримав підтвердження на неї від гетьмана І.Скоропадського в 1708 р.
    Слід зазначити, що одержували землі й монастирі. Хоч духовенство і не мало самостійного значення на Україні, проте воно з XVII ст. зосереджувало в своїх руках значну владу. У зв'язку з цим гетьман і царський уряд змушені були рахуватись із духовенством, і їх політика мала спрямування на збереження і розширення церковно-монастирського землеволодіння. Великих розмірів воно сягало у другій половині XVII ст. на Чернігівщині. Переконатись у цьому дає змогу складений М.Слабченком і уточнений нами каталог монастирського землеволодіння в регіоні, який доречно подати.
    Згідно з цим каталогом, Чернігівському кафедральному монастиреві належали села: Березівка, Бистрик, Горки, Глазово, Гнатівка, Дехтярівка, Дупликівка, Жихов, Івот, Кадіївка, Карасівка, Кудлаївка, Ксензівка, Мезин, Мельня, Обложки, Олтар, Остроушки, Пиларівка, Погребки, Полошков, Преображенське, Прокопівка, Сосницьке, Спаське, Студенка, Суходольщина, Тулиголов, Чигин, Чернецька (Черняцька), Чулатово, Шатрище, Уланов, Усович, Юриково, Ястребщина, Яринова Слобода. Останнє село тривалий час належаче Чернігівській кафедрі. Потім ним володів архімандрит новгородський Михайло Лежайський "з законниками тогожъ монастира". По смерті архімандрита архієпископ чернігівський І.Максимович звернувся до гетьмана з проханням знову "привернути" те село до кафедри, що й зробив І. Мазепа у жовтні 1699 р.
    Слобідку Чернецьку (Черняцьку) і села Івот і Шатрище гетьман Брюховецький відбирав у монастиря, надаючи йому замість них села Каліївку, Остроушки й Прокопівку. Однак на основі універсалу І.Самойловича від 1673 р. і царських грамот від 1676, 1688 і 1693 рр. всі шість сіл були закріплені за монастирем.
    Універсалом від 5 жовтня 1699 р. І.Мазепа вчинив земельний розподіл села Уланова між посполитими людьми монастиря й козаками Глухівської сотні. 1699 р. Мазепа підтвердив земельні володіння монастиря в Білоруській сотні.
    Чернігівський Іллінський чоловічий монастир володів 18 селами (Бильце, Білошицька, Бреч, Городище, Гущин, Єліно, Жовниківка, Киянка, Кучинівка, Колчевка, Перелюб, Пробий, Селище, Синявка, Ст. Бильце, Тура, Яриловичі, Ярилівська Рудня).
    Єлецький монастир мав 11 сіл: Андріївка, Буянка, Горбов, Мощонка, Надинівка, Напарівка, Описів, Лопачів (Копачів), Серединка, Старуха, Сіножатське.
    У володіння Ніжинського Благовіщенського монастиря входи містечко Мала Дівиця, села Блистов, Стольно, Волосковичі, Степанівка, Талалаївка, Милники.
    Чернігівський дівочий монастир мав 3 села: Будня, Мохнатино, Юр'ївка.
    Карибутівський - 3 села: Антоша, Кербутівка, Пальчики. Макошинський (напевно, Покровський) - 2 села: Городище, Устьє.
    Чернігівський П'ятницький - 6 сіл: Березівка, Мохнатий, Котовка, Рудня, Юр'ївка, Янівка.
    Чернігівський Борисоглібський - 6 сіл: Ображіївка, Прокопівка, Свирянь, Козел, Чернацьке, Чулатово.
    Максаківський Спаський - 5 сіл: Високе, Прачі (Пральники), Красний Став, Холми, Ядути (Ядутин).
    Ніжинський Харлампіївський - 9 сіл: Бирин, Гамаліївка, Гирні, Марчитина Буда, Камінь, Локотки, Мутин, Рогівка, Пушкарі.
    Любецький Антоніївський - 6 сіл: Івашківка, Кукарі, Коломийці, Скугарі, Юр'ївка, Осняки.
    Козелецький Троїцький - 4 села: Бурки (Борок), Данівка, Луг, Шуляки.
    Глухівському Петропавлівському монастиреві належали села: Хлопково, Баничі, Мацково, Ратовка (на річці Єсмані), Вечонка, Находовка, Будище, Чернево (на річці Клевені), слобідка Бородавка, а також Мутинський перевіз.
    За даними 1672 р., Чернігівський Троїцький Андроніковський монастир володів Перелюбом, Тополівкою, Старим Гутищем, слободою Троїцькою, Прибинкою, Білошицькою.
    Брецькому монастиреві були "отведеніе" села: Михайлівка, Тура, Кукорва, Наумівка, Чепелів, Будиська Слобода.