Сборник исторических статей о Чернигове

Чернігів. Вулиця Московська (нині - вул. Шевченка). Початок XX ст. ЯК МІСЬКА ДУМА БОРОЛАСЯ З ГРЯЗЮКОЮ НА ЧЕРНІГІВСЬКИХ ВУЛИЦЯХ
СЬОГОДНІ, НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ, МЕШКАНЦЯМ ЧЕРНІГОВА, ОСОБЛИВО МОЛОДИМ, НАВІТЬ ВАЖКО УЯВИТИ, ЩО НАВЕСНІ ЧИ ПІСЛЯ ЗЛИВИ НЕМОЖЛИВО, НЕ ВЗУВШИ ЧОБОТИ ПРОЙТИСЬ ПО КРАСНІЙ ПЛОЩІ ЧИ ГОЛОВНИМ ВУЛИЦЯМ МІСТА. А ОСЬ НА ПОЧАТКУ І НАВІТЬ У СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ НЕПРОЛАЗНА ГРЯЗЮКА НА ЧЕРНІГІВСЬКИХ ВУЛИЦЯХ ТА ПЛОЩАХ ПОДИВУ НЕ ВИКЛИКАЛА, ХОЧА І РАДОСТІ НЕ ДОДАВАЛА.
За спогадами одного з тогочасних мешканців губернського центру, на початку позаминулого століття у Чернігові існувало тільки дві вулиці, на яких можна було розминутися двом екіпажам - Гонча (сучасна Горького) та Олександрівська (Кирпоноса). Всі інші, за його ж словами, були подібні вузьким, хвилястим струмкам. Узимку їх заносило снігом вище парканів, а навесні вони перетворювались на суцільні водяні потоки, на яких діти будували загати. Вода залишала після себе канави та величезні ями, які за наказом поліцмейстера закидали землею, сміттям та багном, яке власникам прилеглих домівок було лінь вивозити за місто.
Безумовно, таке становище не відповідало ані статуту Чернігова (як столиці величезної губернії), ані новому часу. Початок розбудови міста на сучасний лад і перші кроки по його благоустрою співпали зі скасуванням чернігівської фортеці (1799 р.). Втративши оборонні функції і позбавившись необхідності тіснитися у межах укріплень, Чернігів починає швидко розростатися, освоюючи нові території.
У 1801 році складається новий містобудівний план, який передбачав створення у Чернігові широких прямих вулиць і просторих майданів, знесення старих будівель та зведення сучасних житлових будинків, адміністративних споруд, навчальних закладів.
На першому етапі реалізації цього плану до забезпечення вулиць твердим покриттям у міської влади, як то кажуть, руки не доходили. Лише 30 листопада 1878 року, нарешті, були проведені торги на закупівлю каменю для замощення першої черги вулиць Чернігова. Під час їхнього проведення купець Френзель подав заяву, що протягом двох років забезпечить поставки всього потрібного каменю по ціні 80 карбованців 40 копійок за одну кубічну сажень. Міська Дума постановила заключити з Френзелем угоду на 234 кубічних сажнів у 1879 році та 154 кубічних сажнів у наступному.
У 1879 році, під час правління міського голови В.М. Хижнякова, роботи по замощенню вулиць Богоявленської (Шевченка), П'ятницької та Красної площі розпочались. Одночасно на домовласників був покладений обов'язок замощувати тротуари біля своїх домівок.
Слід окремо зупинитися на рішеннях чернігівської міської влади з питань, які розглядаються у цій етапі. Так, наприклад, за постановою Думи від 30 липня 1887 року спорудження та утримання у належному стані тротуарів, що знаходились на тих вулицях, де вже зроблена бруківка, покладалося на домовласників. Нові тротуари повинні були робитися з цегли чи асфальту, а не дерев'яні. Обумовлювалася їхня ширина та облаштування водостоків. Вказувався і термін проведення робіт. За невиконання постанови порушник підлягав покаранню. Схожими за змістом були і наступні рішення міської влади.
У 1895 році було завершено замощення вулиці, яка проходила повз Єлецький монастир. У період з 1901 по 1905 роки бруківка ліквідувала звичну для чернігівців грязюку на значних ділянках вулиць Воздвиженської (Родимцева), Гончій (Горького) та Смоленської (Шевченка, за Красним мостом). Забрукували також проходи на Торговій (біля П'ятницької церкви) та Олександрівській (сучасний центральний ринок) площах.
8 грудня 1904 року відбулося засідання міської Думи, на якому розглядалося питання про брукування вулиць та майданів у наступному році. Виходячи з кошторису, на заплановані роботи була надана чимала сума - аж 6 тисяч карбованців, частину яких міське самоврядування отримало з земського шляхового капіталу.
У зв'язку з тим, що першочергово бруку-валися центральні вулиці Чернігова, а облаштовувати тротуари місцева влада вимагала по всьому місту, Дума постановила робити бруковані переходи з одного боку вулиць на протилежний.
Повільні темпи благоустрою міських вулиць у значній мірі пояснювалися тим, що поблизу Чернігова не було потрібного для цього каміння і його доводилося привозити з Новгорода-Сіверського, Фастова і навіть із Кременчука. Деякою мірою вирішувати проблему допомагала міська цегельня, яка випускала міцний і придатний для брукування залізняк. Але все ж таки аж до другої половини 20-го століття у Чернігові залишалося чимало вулиць, на які навесні та після дощу не ступала нога людини без чобіт.
В. РУДЕНОК