Велика політика очима маленького українця

Січень 2019
Мій друг Григорій працює менеджером в одному з великих магази-нів нашого містечка. Отримує зарплату 8 тисяч з преміальними і, як він сам говорить, для нашого міста це хороший заробіток. Сьогодні у Гриши свято, йому дали субсидію, бо дружина у нього в декреті, а вони ще й до-глядають свою стареньку матір.
Ніщо не може так підіймати настрій, як вечір п’ятниці. Ще одна тру-дова неділя позаду. Як завжди, ми з Гришою вирішили пропустити по парі келихів у одній з пивнушок, що притулилась біля самісінького тротуару. Ніби піщинки в пісочному годиннику, по ньому щоденно бігають люди з усього промислового району до зупинки громадського транспорту. Пив-бар «З раком краще», як той КПП, – поки не відмітишся, додому зась. Він манить своїх клієнтів різнокольоровими вогнями на вікнах та попід дахом, що в ритм воланню музики переливаються в темноті, створюючи атмосфе-ру а-ля Лас-Вегас. А ще йдучи по тротуару, метрів за 5 до пішохідного переходу, якщо кинути зором на вивіску бару, то побачиш, як літера «З» ховається за дорожнім знаком і від цього твоє лице мимоволі розпливаєть-ся в посмішці.
Хильнувши по бокалу «Чернігівського. Нефільтрованого» ми замо-вили ще по 0,5 л світлого. Гриша ділився своєю радістю та горем, а я, у звичній мені манері, його уважно вислуховував. Радістю була субсидія, що стала досить доречною, бо горем було те, що Гриші у цьому місяці затри-мають зарплату.
У очікуванні нової порції пива між нами запала тиша. Я втупився в вікно, розглядаючи танець сніжинок навколо вуличного ліхтаря, що ліни-во спускались до землі, а потім швидким потоком мчали за проїжджаючим автомобілем, силившись його обігнати.
Тут Гриша голосно вилаявся.
-- Знову ця стара хвойда лізе до влади, – зі злістю крізь зуби проці-див він,
-- Бабі-жабі давно пора на смітник нашої історії.
Я обернувся лицем до плазми, де закінчувалась політична реклама Маргарет Розмовляйко (про неї поговоримо пізніше). На Гришу реклама подіяла, як червона ганчірка на розлюченого іспанського бика. І тут я ви-рішив, що треба переключити його увагу, бо розмовляти з ним про полі-тику, все одно, що грати в одні ворота.
Гриша хороша людина, але таке відчуття, що живе в уявному світі, придуманому Василем Пильовим. Таких людей як Гриша зараз жартома називають «пильофанами». Вони вважають себе справжніми патріотами, свято вірять в правильність впроваджених реформ, а всіх, хто мислить ін-акше, прирівнюють до солдатів Вермахту. Хоча, якщо пригадати гасло нацистів, то «пильофани» більше підходять під служителів третього рейху. Ще одна яскрава характеристика «пильофана» постити в соціальних мере-жах всілякі нісенітниці про кандидатів, звісно ж, окрім Пильового.
-- Ти ж сам колись був за неї, - не витримавши Гришиного бухтіння, обурено сказав я.
-- Я дуже в ній розчарувався!
-- А у Васі ти не розчарувався? До чого дійшла наша країна? Чим закінчились всі реформи?
-- Нам легко критикувати. Знаєш скільки палок в колеса вставляють йому такі як Розмовляйко чи отой вискочка Кузнєчиков.
Усміхнена офіціантка принесла нам наше замовлення, і ми почали топити свої емоції в бокалах пінного.