Велика політика очима маленького українця

Лютий 2019
Забіг сьогодні до бабусі, як та Червона Шапочка, пиріжків їй приніс. Сіли за столом, поговорили про те про се, і тут бабуся видає чергову но-вину про Василя Пильового.
-- Ой, Пильовий такий молодець, сьогодні зупинився біля маленько-го хлопчика, який плакав, заспокоїв його, сфотографувався. Справжня людина, якій не байдужий кожен українець.
Я уважно вислухав бабусю, покірно киваючи головою, та повторю-ючи: «Так, так, так…». Ну а що, не засмучувати ж стареньку, а то ще діз-нається, що мені більш симпатизує Кузнєчиков (з ним я Вас познайомлю пізніше) та й перепише хату на кота.
Та все ж таки мені стало цікаво почитати про того заплаканого хлоп-чика. Загуглив я «президент успокоил плачущего ребёнка» і аж перехопи-ло подих. Ну думаю, все: бабця з’їхала з глузду, вже не знає хто і прези-дент у нас. Адже перші результати пошуку були зовсім не про Пильового. Та трохи змінивши пошукові запити, все ж таки вдалося знайти історію і про нашого Ваську.
Я подумав, це мабуть такий челендж серед президентів – «заспокоїти дитину, яка плаче», та тут згадались мені шкільні уроки всесвітньої історії, а саме часи правління Адольфа Гітлера. Фюрер теж любив на камеру з ді-точками по позувати. То він заплакану дівчинку обіймає, то хлопчику дає п’ять, а то і взагалі з групою молодих музикантів із Бремена фотографу-ється. Мабуть, Гітлер більше музику любив, а не хокей ;)
Ну правильно ж говорять, що все нове, це давно забуте старе. Цього правила, мабуть, і притримуються PR-менеджери нашого гаранта. Цікаво, а які ще трюки вони запозичать у фашистській пропаганді? Та от тільки якщо Василь Пильовий думає, що користуючись такими прийомами зможе стати справжнім вождем, то я тут сумніваюсь. Бо окрім недоумкуватих піарщиків ще треба мати стальні яйця, а не бронік під костюмом.