Велика політика очима маленького українця

 Меседж 2. Смак розчарувань

     Січень 2019
     Вийшовши на ґанок радянської, але модернізованої, столичної будівлі я видихнув з полегшенням. Чисте морозне повітря, як антидепресант, урівноважило моє дихання. У руці тримаю Повідомлення про не складення тесту та недопущення мене до наступного етапу конкурсу. Позаду го-дина напруженої дискусії з приводу некоректної роботи комп’ютера і вислуховування заперечень, що вся система працює чітко і прозоро. Цікаво, як у людей так виходить говорити заспокійливі речі з тоном, типу: «Холоп, знай своє місце!»
     Що я відчуваю? Злість? Відчай? Обурення? Розчарування? – Ні. Нас уже привчили, що розчаровуватись в державі немає сенсу. Вона така, як є, зі всіма своїми вадами і раковими пухлинами корупції, які розповзлись по всім органам, де є хоч маленька частка держави. І тут вже нічого не вдієш, або живи по неписаним правилам (бо написані не діють), або скористайся «покращенням» у вигляді безвізу й їдь подалі від неньки-України.
     Так що ж я відчуваю, смирення? Ні. Я відчуваю несамовитий приплив енергії. Заряд бадьорості. Солодку жагу до змін. Я хочу докласти максимум зусиль, щоб викрити якомога більше корупційних схем, висміяти їх перед усіма, розламати їх, як той мурахоїд розпорпує роками виліплюваний мурашник, в якому всі працюють на одну «королеву». Цікаво, чи зможу я щось змінити, чи я такий же мураха, як і ті, що стоять поруч зі мною на пішохідному переході?

     Липень 2014
     Головний інженер, вгрузши в своє шкіряне крісло, з важливим видом вчитується в котре передрукований текст.
Я стою з опущеною головою і, ледь стримуючи емоції, спостерігаю, як він знову перекреслює слова у моїй службовій і малює стрілочки, бо, як йому здається, «Для ліквідації аварії просимо виділити 35 м проводу» звучить краще ніж «Просимо виділити 35 м проводу для ліквідації аварії».
     -- Чому я не можу здати екзамен і приступити до повноцінної роботи? – не витримавши тієї садистської тиші спитав я.
     -- Твій керівник говорить, що ти не готовий. Йому краще видно. Повчись, почитай, розберись в документації.
    -- У документації? Я ваші срані звіти серед ночі напишу! Мені потрібна практика, а не вміння перекладати папірці з однієї купи в іншу! Хіба для цього ви мене брали на роботу, пане головний інженер?
    -- О, так ти у нас самий розумний! Але чому ж тоді твоєму керівникові доводиться за тобою все перероблювати і постійно нагадувати, що треба зробити. У його обов’язки не входить підтирати сраки таким як ти. Чи ти думаєш, коли повністю приступиш до роботи, то теж буде час спати після обід, прикрившись «Правилами…» (книгою).
    -- Спати в обід? Це, мабуть, теж мій керівник вам сказав? Добре. З цієї самої хвилини я вам особисто буду звітувати за пророблену впродовж дня роботу!
     Грюкнувши дверима кабінету, я вийшов з адміністративного корпусу. Спекотне вологе повітря забило мені груди, а в перемішку зі злістю, яка вирувала в мені, взагалі перекрило доступ кисню до легень. Мені здалось, що я задихаюсь і зараз втрачу свідомість. Образа за наклеп, як гірка пілюля, яку не можеш проковтнути, і ще секунда і вона викличе в тебе рвотний рефлекс.
     На душі одне бажання кинути все, написати заяву на звільнення і більше ніколи не повертатись сюди.
     Як добре, що тоді я не здався, адже то були перші загартування сталі моєї душі, і все цікаве ще по переду… ;)