"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло" (Іван Франко)
Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.
Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...
Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.
Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.
Оксана ЗАБУЖКО
Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...
Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.
Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.
Оксана ЗАБУЖКО
Добавить в:
