Голова Господарського суду Чернігівської області Василь Шестак: "Робити повну люстрацію всіх суддів в Україні - несправедливо"

Голова Господарського суду Чернігівської області Василь Іванович Шестак - один із останніх судей в Україні, хто отримав почесне звання “Заслужений юрист України”. Аж в 2009, із рук ще тодішнього Президента Віктора Ющенка. А потім прийняли закон, згідно якого суддя вже не має права бути нагородженим будь-якою державною відзнакою за виконання професійних обов'язків. Мовляв, всім дозволено, а суддям — ні.
Але за свої 40 років трудового стажу Василь Іванович бачив уже стільки, що зовсім нічому не дивується. Юнацька романтика молодого хлопця, що приїхав до Чернігова із Донбасу, щоб працювати в юриспруденції, давно змінилася здоровим прагматизмом і наполегливою працею на підтримання високих стандартів, що відрізняють чернігівський  обласний Господарський суд від інших судів у системі. А марнославство як необхідна якість судді у "Кодексі суддівської етики" не зазначене.

Приїхав до Чернігова у 1971 році, і залишився на все життя. У 1973-у закінчив Чернігівський юридичний технікум, як він тоді називався, і фактично одразу почалася моя трудова діяльність на юридичній ниві. Півроку в Молдавії, а потім знову, з 1974-го року, Чернігів. Цього року святкую ювілей своєрідний, 40 років в юиспруденції. Із них 28 років — на посаді судді. Останніх 7 років — виконую обов'язки Голови Господарського суду.
І вже закінчуючи навчання у школі, я дивився на можливості, пов'язані із юриспруденцією. Так, знайшовши цей технікум, і поступив до нього, при конкурсі 37 чоловік на місце.
Далі був Харківський юридичний інститут, зараз Академія, і, вже працюючи на посаді юрисконсульта, отримав вищу освіту.
У кінці 80-х встиг попрацювати державним арбітром, далі назва посади змінювалася, і, врешті-решт, я став Головою Господарського суду.
Робота юрисконсульта пов'язана із захистом економічних інтересів підприємства, і тут переплітається кілька галузей права: цивільне, господарське, і т. ін. Працюючи на цій посаді, багато чого починаєш розуміти. І на посаді державного арбітра я вже знав норми права, що використовуються при захисті інтересів підприємства. Це дуже добре для подальшого кар'єрного росту.
Ну а далі — необхідно займатися самоосвітою. Після проголошення Україною незалежності наше законодавство дуже стрімко змінювалося. І якщо не встигати за ними — буде важко.

Я немало встиг попрацювати при Радянському Союзі. Маючи такий досвід, можна порівнювати процес розгляду господарських суперечок, який був тоді, і нинішній. В СРСР у нас був єдиний нормативний акт: “Положення про порядок розгляду господарських суперечок”. Зовсім невеличка книжечка. Але у ній настільки чітко і зрозуміло розписано весь процес, що нічого більше і не треба було.
Господарський суд займається відновленням порушеного права підприємств. Наша задача — оперативний розгляд господарських справ. Адже якщо підприємство не отримало коштів у результаті несвоєчасної сплати, прийняття незаконного на його думку рішення органами державної влади, від того, наскільки швидко рішення буде прийнято і виконане, настільки швидко відновляться права підприємства.
Тоді це було набагато простіше. Була навіть категорія суперечок, до певної суми, коли прийняте арбітром рішення взагалі не оскаржувалося. Не було складних апеляційних, касаційних інстанцій.
Зараз процеси більш складні. Ми маємо подвійну касацію. А сам факт подачі апеляції чи касації зупиняє виконання рішення. Звісно, такі затримки у отриманні підприємствами своїх коштів можуть знецінювати їх.
Відносно того, чи був на нас тоді якийсь тиск партії чи чогось такого, скажу — нічого подібного не було. Суди працювали чітко, прозоро, ніяких вказівок не надходило.


Основне завдання Господарського суду — захист і відновлення порушеного права суб'єкту господарювання. Крім того, ми розглядаємо справи, пов'язані із визнанням недійсними актів державних органів влади, справи, пов'язані із застосуванням інституту інтелектуальної власності, а також банкрутством. Це основні категорії справ, які відносяться до компетенції господарських судів. Відповідними категоріями справ займаються чотири колегії. А наш архів вважають за взірець навіть у Державному архіві.
На сьогодні у нас працює 23 судді. Багато працівників мають стаж роботи 15-20 років. Ми цілком здатні виконувати ті завдання, що ставляться перед нами, не в останню чергу завдяки поєднанню досвіду та молодості у нашому колективі. 
Відверто скажу, що така кількість суддів, це, може, й забагато для нашої області. Не можу сказати, що так виросла кількість звернень. Пік звернень був, мабуть, ще в кінці 80-х років минулого століття. Я вважаю, що оптимальною кількістю суддів для нашого суду є 15 чоловік. Якщо взяти навантаження на одного суддю, то у нас воно одне із найменших у системі. Якщо в середньому кількість справ на рік на суддю складає близько 350-360, то у нас — близько 90 справ. Це мало. З одного боку, є можливість більше уваги приділити наявним справам. Але і навантаження в 4 рази менше за середнє — теж ненормальне явище.
Така ситуація є ще в кількох областях. Ходять розмови про те, що необхідно зменшити кількість суддів у регіонах із низьким навантаженням, і збільшити там, де таке навантаження значне.

Якщо взяти результати роботи минулого року, загалом до суду надійшло 2 920 заяв. Із них розглянуто було 1 740. Це 131% від 2012 року. Можна сказати, навряд чи на кількість звернень впливає втрата довіри до судової влади у суспільстві. Мабуть, є якісь інші причини.
Основна категорія справ — це виконання господарських договорів, в основному розрахунки. Також справи про розірвання договорів, банкрутство, земельні суперечки і т. ін.
Що стосується якості рішень, що приймає наш суд. Протягом останніх 5 чи 6 років кількість змінених чи скасованих рішень нашого суду — одна із найнижчих в Україні. Наприклад, із розглянутих минулого року справ було подано на оскарження 25,4%. А змінено або скасовано в апеляційних чи касаційних інстанціях всього 2,1% від них. Це свідчить, що переважна більшість наших рішень були прийняті законно.

Якщо згадувати найгучніші випадки, свідком яких я був, то за 28 років стажу є кілька таких справ, що запам'яталися на все життя.
Перш за все, хотів би пригадати банкрутство нашої Чернігівської музичної фабрики. За це унікальне підприємство, що залишилося нікому не потрібним, ми боролися років шість. Тоді були не такі чіткі закони з обмеженнями строків, і ми всіма силами намагалися відтягнути ліквідацію підприємства. На жаль, тодішня влада ніяким чином не посприяла тому, щоб підприємство залишилося працюючим суб'єктом. Це, мабуть, перша наша справа, згадка про яку викликає тільки біль.
Аналогічні емоції були і від ситуації із банкрутством об'єднання “Хімволокно”. Коли дійшла справа до того, що на підприємстві почали різати нове обладнання, люди, які пропрацювали там все життя, були просто в трансі. Цей процес ми теж відтягували, як могли, але, на жаль...
Особисто я розглядав позов обласної прокуратури щодо надання дозволу на будівництво скандальної АЗС по вул. Шевченка на Бобровиці. Там дійсно були значні порушення прав територіальної громади. Я прийняв рішення і визнав те рішення міської ради незаконним.  Потім були оскарження. Я сам виїжджав на місце, і бачив, що такий небезпечний об'єкт будувати там було дуже нерозумно.
На сьогодні найбільш гучна справа, що знаходиться у нас у провадженні, це справа про банкрутство товариства “Домобудівник”. Майно всіх кредиторів визнано, створено комітет кредиторів. Але зараз важко сказати, в який бік повернеться розгляд даної справи. Я зустрічався із головою обласної ради, міським головою. Начебто вирішується питання в частині інвестора. Будемо сподіватися, що воно вирішиться позитивно. Наступне засідання призначено на 1 квітня. Враховуючи, що справа має бути розглянутою до середини травня, а план санації до цього строку надати не так просто, поки нічого не відомо.
Особисто моя думка — можливості є. Попереднє керівництво товариства довело “Домобудівник” до банкрутства, і є певні здогадки, що це було сплановано. Але будемо сподіватися, що цю пожежу загасити вдасться.

На сьогодні загалом ступінь довіри людей до судів, особливо серед людей, які ніколи не стикалися із правосуддям, дуже низький. На загальному фоні господарський суд тут виглядає більш-менш непогано. Порівняно із адміністративними судами наша система виглядає більш здоровою. Скажу одне — приїжджаючи із інших регіонів, багато хто висловлює нашим працівникам апарату і суддям подяку за чіткі часові рамки розгляду справ. Кажуть: "У вас все так вчасно, а спробуй десь у Києві чи Донецьку чи ще десь щось добитися у встановлені законом строки". Я вважаю, що саме щодо Чернігівського господарського суду ситуація не така і погана.

Після Єврореволюції і зміни влади в Україні ми отримали єдині вказівки: не нагнітати обстановку, вести себе спокійно і налаштовувати колектив на нормальний робочий процес. На минулому тижні була конференція, на якій виступав бувший міністр юстиції Лавринович, Микола Оніщук, який очолює національну школу суддів. І там піднімалося питання про скарги на дії суддів. За останні три роки тільки одного суддю із нашої системи було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Більше ніяких негативних питань щодо  системи господарського суду не було. І це в значній мірі свідчить про довіру до системи господарських судів.

Щодо реформування судової системи і порядку призначення суддів сьогодні звучить дуже багато пропозицій. Звісно, суддя має бути незалежним, і для цього треба зробити багато. Пропонується зробити повну люстрацію всіх суддів у країні, із автоматичним звільненням тих суддів, які були призначені після прийняття закону 2010 року. Я вважаю це абсолютно несправедливим. Є закон про судоустрій, є відповідний орган — Вища рада юстиції, до компетенції якої належить дане питання.
А щодо порядку призначення: за мій час роботи цей порядок мінявся дуже багато разів. І на сьогодні це настільки ускладнено, що бідні ті люди, які проходять через це сито. До нас вони потрапляють уже зовсім вимученими.
Щодо адміністративних посад у суді, один із варіантів  — призначення на 1 рік зборами колективу, де має бути на адміністративній посаді той чи інший суддя. Я думаю, це виглядає більш демократичним. Ми всі працюємо разом, знаємо, хто чого вартий. Можемо викликати таку людину і попросити звітувати про результати роботи.
Щодо виборності суддів народом — цей порядок викликає у мене сумнів. Суддя не може залежати від когось. Нам навіть членами профспілок заборонено бути, не те що партій. А іти на вибори — значить, іти з чимось. Звертатися до когось за допомогою. Де ж тут незалежність судді?

На сьогодні стати суддею дуже складно. Адже суддя — це вершина, яку може зайняти правовик. Судді вершать долі людей. Недарма, мабуть, до нових кандидатів такі жорсткі вимоги. Суддям треба велика витримка і мужність. І постійне зайняття власною самопідготовкою. Тому якщо хтось бажає стати суддею, він має вірити в свою зірку, не здаватися, бути наполегливим. І дотримуватися “Кодексу суддівської етики”, в тому числі і щодо поведінки судді поза межами суду.

Як кожна нормальна людина, маю свої захоплення. Не люблю залишати справи недоробленими. Займаюся риболовлею. Збираю гриби. З дружиною по вихідних сидимо на своїй старенькій дачі і розводимо квіти. Трояндами займаюся тільки я.
Одна донька пішла по моїй лінії: закінчила Київський Національний Університет ім. Шевченка по спеціальності “Правознавство”, потім коледж бізнесу і права у Лондоні. Зараз працює в англійській компанії, і дуже задоволена. А інша — з 5 років займається музикою, вчилася у Києві і Манчестері, закінчила аспірантуру і вступила в докторантуру. Так що, в плані особистого життя я всім стовідсотково задоволений.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.