За день на чорницях можна заробити 500 гривень. Головне, не заблукати

Добавить новость

Понедельник, 16 Июля 2018 12:14  |  Просмотров: 4395

76-річна Віра Савенко з Радуля Ріпкинського району щодня протягом двох десятків років у ягідний сезон ходить по чорниці та ожину. Не одна — з подругами, 62-річною Тетяною Попелич та 72-річною Зоєю Костильовою. Утрьох веселіше шукати ягідні місця. А як заблукаєш — веселіше виходити.



— Вибігаєш щодня кілометрів п’ять, — говорить Віра Іванівна. — Щороку треба нові місця шукати. Щороку — є поляни порожні, є поляни з ягодами. То біля Грабова, то біля Чудівської гори. Чудівка — село на півдорозі до Ріпок. Там болотяни. У болотах є ягода. Пішла якось сама, заблукала. Потрапила у Пізно-пали, сусіднє село. А там наші хлібом торгували. Кажуть: «Бабо Віро, ти прийшла по хліб сюди?»

— Якщо утрьох ходите, ніколи не блукаєте?

— Якось утрьох о 12 ночі вийшли з лісу, — сміється баба Віра. — Років три тому, ще дід мій покійний жив. У Монахівку (хутірець) прийшли, там дві хати нежилі, пастухи ночують. Кажу подругам: «Кидайте цю Монахівку, та ходімо, звідки прийшли». Ледве вибрели до траси. Іще й дощ матрусив, темінь, не видно. Та ще й Світлані, доньці, вона живе у Ріпках, подзвонили, що я одна не вийшла. А ми утрьох були. Колись заблудилися, прийшли у Чудівку. По таких хащах, гущах лізли, думали, вік не вийдемо. Побачили башту водонапірну, ферму, так зраділи.

— Що треба робити, щоб усе-таки не блукати? Може, як у казці, камінці у кишені брати та кидати, де йдеш?

— Краще вже канатку (мотузку) тягнути, — сміється. — Але скільки ж це треба метрів канатки! Головне, далеко від траси не відходити, слухати, чи їде машина, чи гуде. І поперечну лісову дорогу пильнувати. Там же по лісу є дороги — підводи, машини їздять.

— Як не походите у ліс, тягне?

— Звісно. Чорниці закінчуються, починається ожина. Треба працювати. Якщо ляжеш та почнеш себе жаліти, і не встанеш. Сосновий ліс — це для легень, для серця корисно.

— Не співаєте, як ягоди берете?

— Які там пісні. Комарі заїдають. Водні (оводи). Від них не убережешся.

А від комарів мазь купуємо у магазині. Або у крем будь-який додаємо 2-3 пакетики ваніліну, помагає. Або ванілін у шампунь додають.

Та як найдемо ягоди, не дивимося ні комарів, ні воднів. Хай кусають, аби ягід набрать. Штани надягаємо, калоші від змій, їх не прокусиш.


Віра Савенко з «комбайником»

— Кажуть, у нас з’явилася гадюка Нікольського, чорна. Не бачили?

— Гадюки і сиві є, і чорні, і клітками. Від людей втікають. Це якщо вже наступиш, вона може вкусить. А не наступиш, пошамотіла й пошамотіла.

Колись ідуть дівчата з грибів. «Ой, який поясок красивий на дорозі лежить». Підійшли до нього, а той поясок і поповз.

Що там гадюки, як рись у нас завелась, бачили у Лопатнях (сусіднє село). Рись — це страшне діло, з дерева стрибне, і не будеш чути. Рись ми не бачили, а от двох вовків зустрічали. Ми стали, і вони стали. Вони на нас дивляться, а ми на них. І що нам робить? Ми боїмося з місця здвинутись, стали відрами стукати. Вони розвернулися і пішли.

— Скільки ще будуть ягоди?

— По погоді. У минулому році довго ми збирали. Червень, липень. Цьогоріч місяць точно, як чорниці є. Руками, так збирали вже на початку червня. А ми користуємося «комбайнами», — показує металевий ківшик з зубцями, як на гребінці. — На базарі у Ріпках їх продають. Гілочки сюди, у зубчики, ягідки у сам ківшик, листя видуваєш.

— За сезон можна заробити 10 тисяч гривень?

— Є люди такі, що 500, 600 гривень у день заробляють. Хто в Чернігів возить, на склянки продає. 10 гривень — склянка 200-грамова. А ми ж на кілограми, що ми заробимо. На трасі по 40 гривень приймали за кілограм. Від Задеріївки до Ріпок є машини, які скуповують оптом.

— Вдавалося найбільше зібрати...

— Учора 12 літрів і позавчора 12.

— Було, щоб набрали 20?

— У минулорічному сезоні. У день по два відра, до обіду і після обіду.

— Де відпочивали в обід, що їли?

— Ми не їмо, тільки водичку п’ємо. Хліб і сало беремо, та привозимо додому. Жара, не хочеться. Ягоду можна з’їсти.

— Скільки в день з’їдаєте?

— Я не замічаю. Піду в ліс, то потроху і їм. Багато не хочеться, та й часу нема. Як знайдеш — красавиця, грона висять. Разів три гребонула — і совок, і совок. А є — пройдеш, одне віття. По ожину важко ходити. Вона сплетена. Як заплутаєшся, то падаєш. Прийду додому, у пальцях колючки. їх же просто так не виймеш. Воду ставлю, щоб закипіла. Пучки у окріп, раз — і вихоплюю. Колючки заварилися, і готово. І не чую, не колють. Соду можна додавати у киплячу воду, теж помагає.

— Спини болять на чорницях, ожині?

— Беремо — не відчуваємо. О 10 ранку приїздимо і до чотирьох беремо, не розгинаючись. Виходимо на трасу о п’ятій годині. Цілу зиму чекали цю ягідку. Де тут у Радулі заробиш? Ніде. Є такі, що сидітимуть без хліба, а працювати не хочуть. А хіба ягода — це великий труд? Я до пенсії 15 років працювала на меблевому комбінаті і 20 років дояркою. Колись біжу на ферму, думаю, що у мене перед очима біле мелькає? А я кофту надягла, а юпку ні, і біжу у сорочці. На фермі халат надягла, і все. Там же не проспи, бо там скотина. 10 років без апаратів доїли. 12 годин на добу працювали, 4 зранку, 4 в обід і 4 увечері, а нам ставили 8. Адський труд, а що поробиш. Трійко діток було, хазяїн слабий, довелося мені ішачить. Діти у труді виросли. Ходили на ферму зі мною. Свєта у першому класі вже доїла двох колгоспних корівок.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №28 (1679),12 липня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: