Петров Виктор Андреевич - головний інжинер чернігівської ТЕЦ

Добавить новость

Понедельник, 22 Октября 2007 18:38  |  Просмотров: 2810

Сорок років тому Віктор Андрійович Петров, якому нещодавно виповнилось 90 років, був у Чернігові людиною відомою. Від дня пуску протягом 15 років працював головним інженером чернігівської ТЕЦ, пускав і освоював її виробничі потужності. Саме завдяки йому та його колегам Чернігів має свою електроенергію, половина міста отримує від ТЕЦ тепло. А на карті міста зявилось "селище ТЕЦ" тисячі чернігівців. На жаль, лише одиниці з них знають, кому мають завдячувати, бо Віктор Андрійович майже ні з ким не спілкується: друзі та знайомі тих часів майже всі на Яцеві, а нових у 90 років мати вже запізно. Життя Віктора Петрова багатогранне, щоб розповісти про нього, не вистачить і книжки, тому ми поставили на меті показати лише кілька сторінок із життя визначного земляка. 
 

       СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ У ВІДСУТНОСТІ СЕКРЕТУ
    На початку спілкування запитав у Віктора Андрійовича, як йому вдалося дожити до такого віку.. Ось як про це розповідає сам недавній ювіляр:
    - Працювати я почав із семирічного віку, іноді цілодобово. Відпочивав в основному на березі Десни, їздив збирати гриби. Ніяких дієт не дотримувався. Горілку пив тільки на свята і лише грам по 100. Не люблю цього і тих, хто п'є - теж. Палив, і досить багато, але одного разу, будучи головним інженером ТЕЦ побачив, що на нараді так накурено, що впізнати когось важко, можна тільки по голосу. Вийняв дві пачки цигарок, поклав на стіл і сказав - сам кидаю курити і забороняю робити це у моєму кабінеті. З того часу не палю. Спортом не займався, але ще у 80 років впевнено керував "Волгою". Зараз фізично почуваю себе непогано, тільки кінцівки послабли. А от психологічно - зайвий. Немає вже мого покоління. 

      ІСТОРІЯ ЖИТТЯ - ІСТОРІЯ КРАЇНИ
    Трудову книжку Віктору Петрову виписали на Іркутському металевому заводі 17 квітня 1941 року, хоча, за його словами, він вже до цього мав великий стаж, але саме тоді ввели трудові книжки. Сам Петров стверджує, що почав працювати у господарстві батька у 7 років, бо жили у селі Ногайськ Бердянського району, а у селі трудитись починають рано. А йшов 1923 рік, ще був живий Ленін, хоча зараз це ніби фантастика. Пам'ятаєте ленінське: вчитись, вчитись, вчитись? І Вітько вчився. У місцевій семирічці, де найбільше його цікавили математика, фізика та хімія, а одночасно ремонтував у колгоспі техніку. Усяку, зроблену із заліза. До речі, саме тоді починалась колективізація. Пам'ятаєте історію тих років: індустріалізація, перша п'ятирічка, колективізація, друга п'ятирічка. У Віктора перша п'ятирічка - закінчив школу і навчався у ФЗУ на токаря при заводі "Ростсельмаш", який тільки-но збудували. Друга: працював-токарем на заводі і навчався на робфаку. Третя: навчався у Новочеркаському індустріальному інституті на інженера-енергетика. Закінчив вже у 1940 році. Дипломованих енергетиків було тоді небагато і вони знаходились у номенклатурі обкому ВКП та Наркомата електростанцій. Тому і на фронт не потрапив, але у Іркутську був "другий фронт". Працював, мабуть, непогано, бо у трудовій книжці постійно записи про заохочення. Чого варті грошові премії у 1000 карбованців та у розмірі місячного окладу у той час. Усього таких записів 36 за 35 років активної роботи. У 25 років - начальник заводської ТЕЦ, а у 30 - начальник енергопоїзда на Східно-Сибірській залізниці. Працювати доводилось і у 50-градусний мороз і у більші, бо пересувний поїзд довго на одному місці не затримувався.
    Але доля посміхнулась, Віктора Петрова перекидають" майже на Батьківщину: на Дону починалось будівництво Цимлянської ГЕС і йому дали під команду два енергопоїзди, які забезпечували будівництво електрикою. 
    На будівництві працювали в основному ув'язнені. Це була одна із останніх сталінських будівель. Поруч зводився Волго-Донський канал. Було багато техніки, десятки тисяч людей. Навколо голий степ.
    - На моїх очах будували плотину довжиною кілька кілометрів, заповнювали водою Цимлянське водосховище площею 2700 квадратних кілометрів. У вільний час рибалив, а потім часу не стало - одружився. З Валентиною Іванівною познайомився ще в Ростові, а одружились майже через півтора десятка років. Прожили разом 53 роки і вона завжди була міцним тилом - згадує Петров.
    За будівництво ГЕС Віктор Андрійович отримує вищу нагороду країни - орден Леніна і призначається виконуючим обов'язки директора ГЕС. 37 років, директор потужної станції, орденоносець - що ще треба людині? Але доля робить несподіваний поворот. 
    

    ЧЕРНІГІВ - ОСТАННІЙ ПРИЧАЛ
    Через рік Ростовський обком звільняє Віктора Петрова від обов'язків директора і його призначають головним інженером ТЕЦ у Каменськ-Шахтинську. Віктор Андрійович каже, що через відсутність досвіду роботи на ГЕС, але ж побудував і керував, і непогано, бо орден Леніна за так не давали.
    Каменськ, степ, вугільний пил з місцевих шахт, "ароматні" викиди з сусіднього хімволокна (там воно було поруч із ТЕЦ, як і у Чернігові, але більш шкідливе. І коли міністерство запропонувало Чернігів, не відмовився, хоча треба було починати з нуля. Про рівень роботи Петрова свідчить той факт, що станції 44 роки, а обладнання працює. Те, що н монтував і пускав. Звичайно, багато було цікавого, і неприємності були, але це робота. Згадує Петров добрим словом тодішніх партійних керівників міста Віктора Івановича , Дуся і, особливо, Степана Несторовича Муху. Тісно співпрацював із керівниками "Хімволокна" В'ячеславом Радченком, "музикалки" - Григорієм Говзманом та із іншими. Працювати було цікаво. 
    Були нагороди, десятки рацпропозицій, участь і лауреатство на ВДНГ СРСР. 60 років пройшли непомітно. І тут знову поворот Є ще здоров'я, величезний досвід, але дуже подобається крісло головного інженера. Одного з найкращих фахівців з енергетики усього Радянського Союзу відправляють на пенсію і надають роботу електрослюсаря з ремонту контрольно-вимірювальних приладів. Але Віктор Андрійович не соромиться будь-якої роботи. Ремонтує прилади, а у вільну хвилину виточує деталі на маленькому токарному верстаті. Це не ДПІ ("доженемо і переженемо"), на якому працював у Ростові, але у вмілих руках здатен на багато. Слюсарив 12 років. 
    

   Я СПЕЦІАЛІСТ ПО МЕТАЛУ, ХЛІБУ ТА САЛУ
    Кожна людина має хоббі. Хтось вишиває хрестиком, хтось грає у шахи, комусь подобається працювати на дачі, а комусь готувати фірмові страви. У Віктора Петрова хоббі рідкісне - він ремонтує годинники. Хоча і рибалці віддав належне, бо усе життя працював біля води. А годинниками зацікавився ще на початку 30-х років минулого століття. коли працював токарем. За цей час відремонтував тисячі годинників різного віку і різних марок. Сам усе життя носив знамениті "Мозер" і "Докс", відновлені власними руками. Причому не мав спеціального інструменту, а все робив завдяки золотим рукам. Зараз не ремонтує, бо в руках не має сили, а розібраний телефон і зараз на його робочому столі. Один з багатьох, яких довелось відремонтувати. Кухонними справами займатися не довелося, і Віктор Андрійович дотримується девізу, винесеного у підзаголовок. Не намагався освоїти і комп'ютер, бо вважає, що комп'ютер належить 21 століттю, а він - людина 20.
    
    
    По материалам еженедельника "Чернігівські відомості"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: