Пономаренко Александр - лучший бомбардир областного центра физкультуры "Инваспорт"

Добавить новость

Понедельник, 22 Октября 2007 20:33  |  Просмотров: 3277

Александр Пономаренко – лучший бомбардир областного центра физкультуры "Инваспорт". 

    

МАЙЖЕ ЗА ТИТОВИМ
    Не випадково заголовком для цього матеріалу стала назва знаменитої повісті Владислава Титова. Просто вражає, наскільки історія Саші Пономаренка схожа на історію головного героя твору Сергія Петренка, прообразом якого є сам автор. Так само, як і Сергій, Сашко втратив руки після електричного опіку. Ось тільки сталося це з ним не у 25, а значно раніше...
    Народився Саша в Чернігові. Ріс, як і всі, навчався у школі, а після уроків годинами ганяв м'яча у дворі. Футбол - це його найбільша пристрасть з дитинства. Захоплювався й риболовлею, але то вже в селі, на канікулах, які завжди проводив у дідуся й бабусі, в Мисах Ріпкинського району. Там і сталася з ним біда.
    Сашкові йшов 13-й, коли він вкотре з батьками гостював у Мисах. Усе, як завжди, - літо, сонце, річка. Відпочивай, купайся, загоряй. Та все це Сашком уже було пройдено. Значно більший інтерес викликало інше. Неподалік від дідової хати стояла звичайна трансформаторна будка. До неї чомусь заборонялося навіть підходити. І чим частіше говорили "Не можна!", тим більше хотілось це зробити. Врешті-решт хлопчача цікавість узяла гору над усіма пересторогами, і Сашко пішов до трансформатора. Без особливих зусиль відчинив дверцята будки, увійшов всередину - і рука сама потягнулася до дротів...
    Із повісті В. Титова " Усім смертям на зло": " Тужаві кострубаті нитки, що пронизали стрілами тіло, пружно дрижать, з хрускотом скручуються у спіралі й угвинчуються в руки, в голову, в ноги. Спіралей міріади. Вони в кожній клітині тіла. Витягуються і знову скручуються, угвинчуються і дрижать..." 
  

    Усе це пережив і Сашко, якого вдарило струмом силою в 10 000 вольт! Ударом хлопчика відкинуло від трансформатора, і тієї ж миті він втратив свідомість. Скільки лежав непритомний, точно не пам'ятає, каже: близько години. Коли ж опритомнів, зміг сам підвестися і дійти додому. "Рук я вже тоді не відчував, - розповідає хлопець, - болю теж не було".
    Батьки одразу ж повезли Сашка до лікарні - спочатку до Любеча, де йому подали першу медичну допомогу, потім - до Чернігова, в опікове відділення дитячої обласної лікарні. Опіки рук були страшні, особливо постраждала ліва - та, якою Сашко потягнувся до трансформатора. Врятувати руки було неможливо. Залишалося одне - ампутація. Загалом Саші зробили 5 ампутацій, одну в Чернігові і чотири в Києві. До останнього лікарі сподівалися зберегти хлопцеві хоча б фрагменти рук, тому різали по частинах - до ліктя, вище, до плеча. Лікарів зрозуміти можна - вони думали про Сашине майбутнє. Однак ця турбота мало не коштувала хлопчикові життя. Через зволікання з повною ампутацією правої руки з'явився ризик зараження крові, і Саша опинився на грані між життям і смертю. Його перевели до реанімації, де щодня кололи левові дози антибіотиків. І він вистояв, вдруге подолавши смертельну небезпеку.
    Кілька місяців Саша провів у лікарні. Поступово затягнулися рани, ось уже і додому час їхати. Здавалось би, найстрашніше лишилося позаду, але на хлопчика чекало найтяжче - йому треба було навчитися жити без рук. 
    

  Із повісті В. Титова "Усім смертям на зло": " Так почалось у Сергія нове життя. Інколи йому здавалося, що час зупинився, застиг у нерухомості. Іноді ця уявна нерухомість раптом починала тривожити і навіть мучити Сергія так, начебто вона й справді існувала. Він почував себе тоді смертельно пораненим. І його не так гнітив біль, як те, що час для нього зупинився, товариші йдуть уперед, забувши про нього й підтверджуючи тим самим його непридатність для подальшої боротьби". 
    

  Повернувшись з лікарні, Саша впав у глибоку депресію. Він закривався у своїй кімнаті, не хотів нікого бачити і чути. Що коїлося тоді в душі хлопчика, який раптом усвідомив, що залишився без рук, не передати словами. У дворі так само безтурботно гасали друзі, ганяли м'яча, лазили по деревах. А він - лежав на ліжку, втупивши скляний погляду стелю, і не розумів, як буде жити далі. І це в неповних 13 років!
    Згодом Саша поновив навчання у школі. Вчителі приходили додому, задавали йому усні завдання. У хлопчика знову прокинувся інтерес до улюблених предметів - англійської, німецької, географії. Поступово, крок за кроком, він повертався до життя. 
   

     ЧЕМПІОН УКРАЇНИ
    Від долі не втечеш. І хоч як би банально це не звучало, краще все одно не скажеш. Бо хіба міг Сашко Пономаренка тоді, після трагедії, уявити собі, що мине час, і він знову зможе грати у футбол, яким так захоплювався з дитинства.
    Про обласний центр з фізкультури та спорту "Інваслорт" Саша дізнався два роки тому - і зрозумів, що це його шанс, якого не можна упустити. Так він потрапив до футбольного клубу "Спорт", що діє при центрі, до тренера Юрія Казимирова. На тренування їздив через усе місто, але це Сашка не лякало - заради улюбленої справи був готовий на все. "Спочатку було важкувато, - зізнається Саша, - адже до цього довго не займався спортом. Та поступово втягнувся - це ж моя стихія." 
   

    Сьогодні в "Інваспорті" Олександра називають найкращим бомбардиром. Скажімо, під час останнього обласного турніру, який традиційно проводиться у листопаді-грудні, Саша забив аж 6 голів! Втім найбільше його спортивне досягнення з футболом не пов'язане. Справа в тому, що вже рік хлопець займається ще й легкою атлетикою. За цей час брав участь у трьох чемпіонатах України серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. Черговий такий чемпіонат проходив цього року в Євпаторії з 8 до 11 червня. З нього наш Сашко повернувся чемпіоном. Золоту медаль він отримав за "стометрівку", на якій показав найкращий результат - 14, 61 секунди.
    - Тепер наша мета - потрапити до збірної інвалідів України, - говорить Світлана Пилипенко, тренер з легкої атлетики. - У Саші є всі дані для цього - як фізичні, так і психологічні.
    Зі спортом пов'язує своє майбутнє і Саша. А попутно навчається в Чернігівській філії Української академії бізнесу та менеджменту, адже одне другому не заважає. 
   

     ШКОЛА ВИЖИВАННЯ
    Із повісті В. Титова "Усім смертям на зло": "Відчував руки так, наче й не було нещастя. Сергій згинав пальці, лікті, кисті, відчував кожен згин, кожну зморшечку. Здавалося, скінчився тривожний жахливий сон і зараз він підніме руки, проведе ними по обличчю, стисне скроні, що колють болем, п'ятірнею розчеше волосся... Руки тятися до голови і падали, невагомі, невидимі, обпаливши плечі пекучим болем. Німий, протяжлий крик журавлиного ключа краяв тишу темної осінньої ночі, невидимими лещатами стискав серце, ладне вискочити з грудей".
    Коли я запитала у Саші, чи відчуває він хоча б інколи свої втрачені руки, почула: "Я їх постійно відчуваю". Та, на жаль, уявне - таке бажане і природне - вже ніколи не стане дійсністю. І тому в повсякденному житті Саша вчиться обходитись без рук. Нам важко зрозуміти, як це, а він щоранку йде до ванної кімнати, ногою бере зубну щітку і чистить зуби. Може й поголитися або зрізати нігті. Вже навчився писати правою ногою. Обходиться без сторонньої допомоги і на кухні - сам наливає собі чаю, розігріває їжу і навіть чистить картоплю! І все ж далеко не все підвладне людині, в якої немає рук - айнеобхіднішого "інструмента" життєдіяльності.
    Сьогодні майже завжди поруч із Олександром його батько, Михайло Олексійович. Він супроводжує сина на тренування, змагання і навіть на навчання. Якщо вдома Саша ще якось може обійтися сам, то за межами домівки все ж потребує допомоги. Протези ж, які є у хлопця, виконують лише косметичну функцію - з ними не так кидається в очі, що немає рук, практичної ж користі від них, на жаль, ніякої. Ось якби дістати для Сашка нові, удосконалені імпортні протези, які дійсно можуть замінити руки! Однак коштують вони стільки, скільки Сашиним батькам за все життя не заробити. Хоча, якщо до цього залучити спонсорів, просто небайдужих людей, то, можливо, разом і вдалося б розв'язати проблему. Саме з цією надією ми і подаємо реквізити Олександра, на які можна переказувати кошти на придбання протезів. 
    

   Філія "Чернігівське центральне відділення Промінвестбанку"
    РР 2909990213
    МФО 353456
    код ЄДРПОУ 09353450 Рахунок А 7701
    Пономаренку Олександрові Михайловичу, ІК 3200316412
    Призначення: для протезування. 
  

    ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
    Із повісті В. Титова "Усім смертям на зло": "Усі ці дні ходжу сп'янілий від щастя. Забуваю, що в мене немає рук. Виросли крила, і я лечу кудись над квітучою, радісною землею. Інколи напливає хмаринка неспокою: а чи все буде гаразд?
    Якою ти будеш, рідна, незнайома людино? Скільки пережито, навіть не віриться, що і в наш дім стукає просте й таке бажане людське щастя".
    Як складеться подальше життя Саші Пономаренка, ми не знаємо. Сьогодні його мрії пов'язані здебільшого зі спортом, але хлопець не приховує, що у майбутньому хотів би створити свою сім'ю, мати дітей. Тому, завершуючи розповідь про Сашу, ми від щирого серця бажаємо йому, щоб усі його мрії здійснилися і щоб і в його щоденнику колись з'явилися такі ж світлі рядки, як ті, що процитовані вище! 
  

  Валентина ЄВТУШЕНКО (Гарт)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: