Зірка «Голосу країни» Валерій Величко був у рідній Сухополові на новорічні свята

Добавить новость

Вторник, 14 Февраля 2017 16:24  |  Просмотров: 5809

По всьому місту Прилуки висить реклама ювелірного заводу «Золотий вік». На плакаті красива молода пара — чоловік обіймає дівчину і тримає в руці подарунок. Хлопець на рекламі — 28-річний Валерій Величко. Актор, співак і наш земляк.

У минулому номері «Вісника» ми писали про Валерія. Він знімається у сьомому сезоні «Голосу країни» на телеканалі «1+1».

Під час шоу співак заявив, що він з дитячого будинку.

У Сухополову Прилуцького району, де наразі живуть прийомні батьки Валерія, ми вирушили 27 січня.



Мама Ніна Василівна — техпрацівниця в сільраді. Батько Анатолій Іванович на пенсії.

У Прилуцькому будинку дитини «Надія» залишилося небагато людей, які пам’ятають виховательку Ніну Величко та історію всиновлення Валерія. Адже з того часу минуло багато років, склад працівників змінився. Подружжя Величків не мало дітей. 30-річна Ніна, яка працювала вихователькою в «Надії» у
Прилуках, побачила там 3,5-річного Валерія і забрала до себе в родину.

Хлопця добре знають у селі. Проект «Голос країни» — не перше досягнення Величка. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. До цього, у 2010 році, юнак брав участь у проекті «Україна сльозам не вірить» на «Новому каналі». Знімався у рекламних відеороликах, грав у фільмі «1941». Наразі працює в театрі «Фантазія Нью» в Києві.

У Сухополовській школі він — єдиний випускник, який прославив навчальний заклад на всю країну. Без Валери у школі не проходило жодне свято.

«Шебурненький такий»

Лариса Безгубченко — директор школи, була класним керівником Валери з шостого по десятий клас, а потім — викладачем математики.

— Чи виділявся Валера з натовпу?

— Був артистичний, дуже хорошої про себе думки: «я все можу», — відповідає Лариса Безгубченко. — Прийомна мама Ніна Василівна приділяла хлопцю багато уваги. Водила на всі концерти в Прилуках, кругом, де тільки можна.

Валерій відвідував гуртки, у старших класах — драматичну студію в Прилуках. У самій Суходолові гуртків, на жаль, немає. Наші діти ходять у Будинок творчості, в школу мистецтв у Прилуках. Валерій також змалечку її відвідував. Його музичним керівником була Надія Латинська. Вона займається вокалом і ансамблями. До Латинської Валеру записала мама. Вона йому голос і виставляла. У 9-11 класах хлопець відвідував драматичний гурток. Ходив до Тетяни Погребняк у театр «Фантазія плюс». Саме вона відкрила його. Вивозила Валерія на всі концерти. Як соліста.

Ставили спектаклі у Прилуках, виїжджали і за межі. А тоді Валера вступив до університету імені Карпенка-Карого. З першого разу, на актора.

— Як навчалася майбутня зірка?

— Був нормальним сильним «хорошистом». З літератури та співів, зрозуміло, у нього було краще, а з математики — «хорошився». В принципі навчався гарно. Тільки через свою акторську активність та постійні виступи не допрацьовував.

— Тихий хлопчина чи хуліган?

— Не хуліган. Але такий швидкий у всьому, — підключається до розмови вчителька трудового навчання Лідія Гайдаєнко. — І настирливий. Що задумав, так і буде. А ще — зі своїми прибамбасами. Якось відпустив собі коси: «Не буду стригтися — і все!» З хвостиком до школи ходив. Довге волосся йому потрібно було для Юлі. Шебурненький такий.

— Ніколи йому було входити у всякі хуліганські компанії. Був постійно на вокалі або в драматичному гуртку. Виступи — то там, то там. Займав багато призових місць, і обласні конкурси, і всеукраїнські. Де можна виставляти вокал — кругом виступав, — додає директор школи.

— Дівчата за ним бігали чи він за дівчатами?

— Дівчата, може, більше за ним. А він не дуже. Постійно зайнятий, ніколи. Більше дружив з дівчатами, які акторством займалися. Ні з ким не бився, не лаявся. Шкільного кохання у нього не було. Може, було кохання поза школою.



«То ж наш Валера!»

— Перший раз після школи ми побачили його у рекламних роликах, — розповідає директор школи. — Сиджу вдома, дивлюся: «О, Валера!» Ще знімався для афіш. У нас навіть зараз у Прилуках висить афіша «Золотий вік» у «Фокстроті». Там теж він. Стиль змінився. Борода. Ще й загримували. То я його навіть не впізнала. Це мені вже сказали діти.

У 2010-ому знявся в «Україна сльозам не вірить». Тоді дійшов до півфіналу.

Мама казала, він дуже розчарувався, бо там пішов грошовий бізнес — треба було проплатити, щоб пройти далі. І Валерій не пройшов. У фінал потрапили ті дівчата, чиї батьки заможніші. Хлопець так засмутився,, що Ніна Василівна тоді казала, син, напевно, більше ніде не буде брати участь, ні в яких конкурсах.

І тут вмикаємо надняхтелевізор... Ми не знали і не очікували, по селу ніхто і не казав. Напевно, тільки мама знала. Отож дзвонять мені: «Вмикай «Голос країни», Валера виступає!»

На жаль, Валера не сказав по телевізору, що він з Сухополови. Сказав, що з Прилук. Мабуть, тому що всі гуртки, які відвідував, у Прилуках. У Сухополові ходив лише до вчительки музики на вокал.

— Чи буває Валерій у Сухополові?

— Приїжджає до батьків, але рідко, — говорить Лариса Безгубченко. — Особисто я бачила його років два тому. Вчителька трудового навчання казала, що була у Величків на Новий рік чи на Різдво, і Валера був удома. В школу після закінчення заходив раз чи два. На зустріч однокласників не приїжджав. То він на концертах, то на зйомках. Але бачити його по селу — бачили. Приїжджає автобусом. Не знаю, у нього, певно, машини немає. Прав, принаймні, не було.

Батьки Валери вже пенсіонери. Мама, як уже казали, працювала у домі дитини «Надія». Чоловік був працівником в Управлінні бурових робіт у Прилуках.

Вони Валеру одразу всиновили, під опіку не брали. Рідні батьки на даний момент уже померли. У нього є сестричка Таня. Заміжня. Валера з нею дуже добре спілкується. Живе під Києвом. Приїжджає до Ніни Василівни у Сухополову, там її приймають як рідну.

Мати сказала Валерію, що його всиновили. У нас була дуже негарна ситуація в школі, коли Валера був класі у п’ятому. Діти між собою посварилися, і треба було Валеру вколоти. Дівчата йому сказали: «Ти з детдома».

Ми, вчителі, думали, що це буде трагедія. Як дитина сприйме... А Валефа так спокійно: «Я знаю». І все.

Його всиновили у три роки, дитина вже соображала і пам’ятала, мабуть, дещо.

— До п’ятого класу Валера не знав, що був прийомний. Почали в селі говорить. То Ніна вже потім пояснила, що вона не рідна його мама, — каже Лідія Гайдаєнко.

«Кажуть, одружився»

— Справжня мати відмовилася від Валери. Вона та рідний батько з села Левки Колісницької сільради, що поряд. Родина була багатодітною. Мати відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Пам’ятаю, приїхав дитячий лікар Валерій Бас: «Ти будеш забирати дитину?» — «Ні», — каже, — додає Лідія Гайдаєнко.

— Одразу, як Валеру забирали у дитячий будинок, його рідні батьки були ще нормальними. Потім вже стали неблагополучними. Перші діти у них усі розумні, талановиті. Валера — один з перших, а Таня — це друга. А останні діти були розумово відсталі. У спеціальних школах навчалися, — каже директор.

— Із сестрою Танею Валера почав спілкуватися класу з сьомого, — продовжує Лідія Гайдаенко, — Таня теж у дитячому будинку була, але в іншому.

Коли справжня мати Валери померла, Ніна Василівна настояла на тому, щоб він пішов на похорон. Мовляв, твоя мама, тебе народила. Так, мабуть, дізнався, що у нього ще є тітки, котрі живуть у Москві.

Хлопцю розказали, що у нього є сестри, брати. Я зрозуміла, що Валеру першою знайшла Таня. Не він її шукав, а вона його. Бо Валеру взяли в родину, а дівчина весь час була в дитячому будинку.

Мама Валери ним дуже гордиться, — каже Лідія Гайдаєнко. Батьки живуть як всі люди, не шикарно. Мати постійно їздить на всі виступи сина в Київ. Якось, казала, їздила на зустріч з його дівчиною. Познайомитися. А тепер я від людей чула, що Валера вже й одружився.

«Герой-коханець»

— У Валерія дуже добре поєднання — гарний як актор і як співак, — розповідає Тетяна Погребняк. — Якби було тільки одне — було б уже не те. Оце поєднання і називається талантом. Ходив до мене у студію «Фантазія плюс» у Прилуках у віці 11-12 років. Я його побачила, коли він бігав по залу у вокальній студії, як дурів. Подумала — хай краще дуріє у мене. Амплуа Валерія — герой-коханець. Коли йшли спектаклі з Валерою, на них завжди було багато дівчат. Та Валері не до цього. Репетиції, співи. Навіть на дискотеку ніколи.

Надія Ратинська викладала у Валери вокал з 5 по 11 клас:

— Познайомилися з Валерою на районному конкурсі художньої самодіяльності. Його мені показала вчителька музики. Спочатку займалися з Валерієм при центрі творчості, потім — у школі мистецтв. Паралельно ходив до музичної школи, займався по класу гітари. І флейта у нього була. Вірші писав. Валера був дуже енергійний хлопчик! Дивувалася, як йому вистачало сил добиратися з села, їздити в музичну школу, до мене ходити. Як губка, все завжди всмоктував хороше, нове.

Іноді дуже жаль дітей, що живуть віддалено в селах. Дуже багато талановитих. Добре, що Валерій потрапив у потрібний час до потрібних людей. А сприяла цьому, звісно, мама.

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №6 (1605), 9 лютого 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: