Мобильная версия сайтаПетро Мороз – відомий корифей театру
Ці слова міг би сказати кожний, хто вірно і віддано служив улюбленій справі протягом багатьох років свого свідомого життя. У цьому випадку мова піде про відомого чернігівцям корифея театру, заслуженого артиста України Петра Мороза, котрому 29 січня виповнюється сімдесят вісім років, і який сорок п'ять років свого сценічного життя віддав Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театру імені Т. Г. Шевченка.
Коли б можна було зібрати разом усіх персонажів з його довжелезного списку зіграних ролей, то це була б велика громада людей різних за віком, національністю, характерами, звичками, уподобаннями... Навіть уявити важко, скільки разів актор виходив на сцену і віддавав кожному образу часточку свого серця, душі, таланту. Кожне прожите на сцені ним життя з роками збагачувало його самого як людину і як митця, а кожен створений ним образ радував глядача.
Говорити про актора, якого знаєш від першого ж дня його приходу до театру у 1964 році, дуже непросто, хоча, здавалося б, мало бути навпаки. Багато разів Петро Васильович був моїм партнером у різних виставах, і нашу спільну роботу просто неможливо забути, хоча все називається - театральними буднями. Пригадується одна з перших спільних робіт над оперетою «Під чорною маскою» Л. Лядової, де Петро Мороз грав роль Івана Піддубного. Пізніше були «Коли мертві оживають» І. Рачади з блискучим образом Блюхера, потім -«Украдене щастя»1. Франка - Микола Задорожний, «Безталанна» І. Тобілевича - Степан, «Фараони» О. Коломійця - Микола Таран, «Лісова пісня» Лесі Українки - дядько Лев... Та хіба можна всі перерахувати? Одне можу сказати: Петро Мороз завжди був надійним і щирим партнером в роботі, і поряд з ним завжди зручно і спокійно на сцені, бо відчувається багатогранність його акторської майстерності. До всього, артист має широкий творчий діапазон, йому до снаги ролі як драматичні, так і комедійні, всі вони яскраві й достовірні.
Серед ролей Петра Мороза, які увійшли до скарбниці творчих надбань театру за ці сорок п'ять років, слід згадати такі, як Головань - «Грушенька» за М. Лєсковим, Васьков - «А зорі тут тихі...» Б. Васильєва, Гриціян - «Весілля в Малинівці» О. Рябова, Гнат - «Назар Стодоля» Т. Шевченка, Цибуля -«Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем, Хома Ґудзь - «Фата моргана» за М. Коцюбинським, Голова -«Майська ніч» М. Стариць-кого (за М. Гоголем), Коваль - «Сліпий» за поемою «Невольник» Т. Шевченка, Максим Книш - «Жіночі пристрасті» за творами І. Нечуя-Левицького, Герасим Калитка - «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого. Всього Петро Мороз створив на чернігівській сцені більше ста прекрасних сценічних образів.
Для своїх колег Петро Мороз завжди був і є прикладом відповідального ставлення до професії артиста, повної самовіддачі в роботі над образом, для молоді - наставником і добрим порадником. 3 цього приводу хочу навести слова заслуженого артиста України Валентина Судака, сказані ним з нагоди одного з ювілеїв колеги: «Мені пощастило грати з Петром Васильовичем у багатьох виставах. Працювати з ним завжди легко: допомагають його зібраність, природність, батьківська підтримка. З першої ж читки ролей бачиш його душу, котру не загримуєш, не сховаєш за перукою. Сподіваюсь, що Петро Васильович ще не раз відчує, що потрібен глядачеві і нам, молодшим колегам. До побажань йому міцного здоров'я і успіхів, хочу додати: «Ви нам дуже потрібні, Петре Васильовичу! Адже коли з дому йдуть ветерани, з ними йдуть тепло, доброта, мудрість і любов».
Тому, вітаючи шанованого актора з поважним творчим ювілеєм, будемо сподіватися, що наш «останній із могікан» ще довго залишатиметься серед нас у театрі, який став йому рідною домівкою.
Петро Васильович, у свою чергу, не перестає повторювати, що сцена - то єдиний у його житті майданчик, освітлений театральним софітом, на якому він почувається по-справжньому щасливим. Артист завжди з великою любов'ю і тугою згадує про своїх колишніх колег, друзів і побратимів по мистецтву, про тих, з ким довелося працювати і з ким розлучила доля. Це і актори Віктор Мірошниченко, Анатолій Гурський, Борис Стеценко, і режисер Леонід Отрюх... Та й не дивно, адже з ними пов'язані найкращі спогади про молоді роки спільної праці в театрі, про гастрольні подорожі, про успіхи й невдачі, бо на віку, як кажуть, як на довгій ниві...
- Я прожив нелегке творче життя, - говорить Петро Васильович. - Вважаю себе реалізованим як актор тільки на 50 відсотків. Творча доля залежить від багатьох чинників: від випадку, від інтелектуального потенціалу сусггільства, від ставлення влади до театру і т. п. Театр - то дзеркало держави, і його не можна розглядати окремо. А нині що ми маємо? Усі кинулися заробляти гроші, займатися бізнес-спекуляцією... Найбільш незахищеним з економічного боку, на мій погляд, є театр. До того ж ми не маємо хорошої сучасної драматурга, актори позбавлені можливості грати ролі своїх сучасників, а це збіднює їхні можливості для самовдосконалення. Взагалі, я прихильник сучасних п'єс, люблю зарубіжну класику. А те, що всі театри України останнім часом звертаються до української класики, є нормальною реакцією народу, який звільняється від колоніальних пут. Ми мусимо пройти цей етап. Він дасть можливість увібрати в себе й осмислити національну спадщину, щоб піти далі, наблизитися до мистецьких ідеалів. Тільки дай нам, Боже, вберегтися від спекуляції національною тематикою.
Петро Васильович Мороз - скромна, витримана людина, дисциплінований актор, цілком відданий творчій роботі колективу. Його люблять і поважають всі без винятку працівники театру, його грою захоплюються глядачі. Тож побажаємо йому міцного здоров'я і довгого творчого життя!
Ольга ЗЕЛЕНСЬКА, „Деснянська правда”, № 10(27841)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Петро Мороз, театр, Ольга Зеленська
Экспорт новостей
