Старша сестра проміняла дітей на гроші

Добавить новость

Четверг, 22 Января 2009 16:39  |  Просмотров: 3191

Надія Миколаївна Сич із племінником Юрком Халимоном

Вісім років тому про Надю Халимон з Оленівки Борзнянського району писали чи не всі газети України, розповідало телебачення. 20-річна дівчина після смерті матері не віддала до інтернату своїх одинадцятьох братів і сестер. Сказала: «Будемо жити вдома, всі разом». Рішення старшої сестри зберегти сім'ю схвилювало людей. На адресу Наді і її молодших братів та сестер пішла допомога. У 2003-ому на обласному конкурсі її визнали жінкою року. Власті звели для дітей дім. Як же живуть Халимони зараз? Чи влаштували старші діти, зокрема, Надя, власне життя?

1. Вихователя з молодої сестри не вийшло

Жінка, яку ми зустріли на в'їзді в село, порадила нам шукати сестру покійної Ольги Надію Миколаївну Сич, опікуна молодших Халимонів.
— Дітська хата на Кустовцях, — пояснила вона, — в отой бік. Але там ніхто не живе. Старші поженилися й повиходили заміж. А над меншими взяла опіку сестра покійної Ольги Надя Сич. 3 нею й поговоріть. Їдьте на Комсомольську. Там по сусідству і Микола живе, батько дітей.

— Казали, він п'є...

— Брехня! Чоловік як чоловік. Труженик. Зря дочка зробила його п'яницею. Мо', й пив після смерті Олі, з горя. А так нормальна людина.
Сільський голова Михайло Іванович Лях навіть здивувався нашому інтересу до Халимонів. Тепер ними ніхто не цікавиться. А тоді їхали журналіст чи не з усіх усюд. І не тільки журналісти. Народний депутат Лілія Григорович привезла цілий автобус подарунків — постільну білизну, кольоровий телевізор, пральні засоби, туалетну воду і ще багато чого. А слідом — губернатор з новими гостинцями. Холодильник, музичний центр, пральна машина, п'ять тисяч гривень. Звичайно, осиротілим дітям усе було не зайве. Але через ті гроші в сім'ї почалися сварки. Вихователя з Наді не вийшло.

— Треба було все-таки оприділити дітей по сиротинцях, — каже Михайло Іванович. — Був би більший толк, не виникло б зайвих проблем. Тоді ми зібралися, щоб порадитись, як бути. Надя з Сашком старші, а за ними вісім школярів і двоє малих. Попереду навчальний рік. Треба думати, куди їх влаштувати. Надя тоді й наполягла, щоб нікого нікуди не відправляли, просила залишити всіх вдома. Матір, звичайно, вона замінити не могла, була старшою сестрою. Вважала, що зможе дати сім'ї лад. На перших порах їм дуже допомагали. Подарунки й гроші надходили з усіх кінців. Але взаємини в сім'ї не склалися. Доводилося втручатися й нам, застерігати дітей від невірного кроку. Чим далі, тим гірше. Біда вже була в домі. Діти залишалися недоглянутими, пропускали уроки. Гроші, що йшли на них, Надя витрачала на себе. Набрала кредитів. Це непокоїло й тітку Надію Миколаївну Сич. Ми не раз радилися з нею, що ж робити. І зрештою прийняли рішення про призначення її опікуном і піклувальником над чотирма молодшими дітьми. Вона трудівниця, людина порядна. Своїх шістьох виростила. Тепер виховує осиротілих племінників. А хата? Стоїть. Протоплюють, щоб не розмерзлася. Держава вклала в неї великі гроші, але все без толку.

2. «Оля з Колею були гарною парою»

— Оля вийшла заміж молодою, — розповідає Надія Миколаївна Сич, старша сестра покійної Ольги. — Вона вчилася в Чернігові на швачку, тоді поробила трохи дояркою. А як вийшла заміж, була вже вдома, з дітьми. Народила їх аж чотирнадцятеро. Кожен рік родила, а Роман і Серьожа взагалі в один рік знайшлися. Оля з Колею були гарною парою, любили одне одного. Діти ж без любові не родяться. Веселі були. На гулянках так витанцьовували, співали красиво. Було, гуляємо, доки місяць зійде...

Оля за роботою і дітьми не мала промитої години. Хазяйство велике держали, городи, діти малі. Вона їх обшивала, гляділа, ласкавою матір'ю була. Послідній синок Ігор народився з хворобою Дауна. Прожив тільки три місяці. Оля з Колею дуже журилися за ним, плакали. А тут ускорості Оля замітила щось на грудині, білу цяточку. До врачів треба б, а вони почали їздити по ворожках, глину клали. Коли обратилися в лікарню, було вже пізно. Грудину відрізали, дали групу. Проболіла вона півтора року. 11 липня 2000-го померла. На той час тільки Оксана була заміжня, а дванадцятеро — менші. Насті ще й чотирьох років не було.

Микола з горя запив. Командувать у сім'ї почала Надя. Ну, а яка з неї хазяйка у двадцять літ? Дійшло до того, що продукти, які привезли з Києва чи Чернігова, поховала в погріб, а вони там поцвіли і пропали. І грошима не вміла розпорядитися. Гроші ж дітські, а вона почала справлять собі наряди. Понятне діло, молода, красива, одіться хочеться, але ж гроші не твої!

3. Уранці будить Микола: «Сашко повісився»

— У них була корова, свині, птиця, кінь Буян. Сашко його з лошатка виростив, виміняв за теля. Любив Буяна страшенно. Як вернувся з армії, пригледів собі дівчину, хотів забрать. Її батьки вечорину лаштували, захолод уже варили. Сашко сказав, що поїде додому, забере коня, одежу, візьме грошей на вечорину. Просив вроді 500 гривень, а Надя не дала. Почалася сварка. Що там було, я не чула, хоч і живу через хату. Цілу ніч гриміла музика. А рано-вранці іде Микола.
— Сашко повісився, — каже.
Я до них. Саша лежить у хліві, під ним калюжа крові. Обличчя чисте, сліду віжок на шиї нема. Хіба це вішальник? Я їх бачила на своєму віку, вони не такі. У хлопця ззаду голова провалена і руки зв'язані. Як із зв'язаними руками можна повіситися? Хоч і написали, що він скоїв самогубство, а я й досі не вірю. Та й сволок низько, а хлопець був високий. Не міг на ньому повіситися. Горе-горечко...

А що Миколу позбавили батьківських прав, так це я його вговорила написати отказ од дітей. Пощитала, так їм буде краще. Кажу: «Все рівно вони твої, ніде від тебе не дінуться, а грошей більше даватимуть». Ніякий він не п'яниця. Ну, випиває. Як усі в селі. Коли дали дітям хату, вони перейшли, а він остався тут. Тепер з ним живе Роман з жінкою й дитиною. Дочка у нього, Алінка.

4. Старші поженилися, менші підростають

— Хата, яку дали дітям, виявилася холодною. Груба невдачна, плити немає. Для села це не годиться. Піч у літній кухні, а плиту хтось украв. Доки діти жили там, опалювалися електрикою. Усі гроші на це йшли. Якби хата числилась чи на дітях, чи на мені як на опікунші, треба було б там багато переробить. А так не наша, чого ж у неї вкладать гроші?

Прожили там діти чотири роки. Якщо по правді, то більше товклися у мене. Там одна Настя з Надею. А за гроші вічно скандал. Надя взяла кредити, купила мобілку і велосипед, а плачу кредити я. Купила собі наряди — менших обібрала. От вам і лайка. Подарунки, що йшли на перших порах, закінчилися. 458 гривень пенсії і 607 гривень соціальної допомоги на всіх — оце й усі гроші. Тепер, мабуть, буде ще менше. Вова літом поступив до технікуму в Борзну, на бджоляра вчиться, долучає там гроші, півтори тисячі. Значить, він відпадає. На трьох інших — Юру, Віку і Настю, виходить, платитимуть менше. Юра вчиться в 9 класі, Віка — у восьмому, Настя — в сьомому. Старші вже побралися, мають свої сім'ї. Оксана живе по сусідству, її Яринці вже дев'ять років. Наташа — в Бахмачі, теж має дочечку Аллочку. Таня — в Борзні, у неї синок Женя. Світлана не заміжня. Працює в Бахмачі в кафе, а живе в Наташі. У Лени теж сім'я, росте дочечка Яна.

Сергій дочку назвав материним ім'ям — Оля. Вона й схожа на покійну бабусю, як дві краплі води. Про Романа я вже казала, живе з батьком.
Надя теж знайшла собі пару. Живе з чоловіком у Бахмачі, в цивільному шлюбі, працює на пекарні.

Отакі справи. Час іде. Треба думать, куди після дев'ятого класу віддать Юру. Чим швидше одержить спеціальність, тим краще. А далі Віка, Настя. Дай Бог їм щасливої долі. Думаю: жила б Оля, усе було б інакше. Була б велика дружна сім'я, а так усе пішло шкереберть.

Я тридцять три роки проробила дояркою у колгоспі. Своїх шістьох дітей довела до толку, виросли порядними людьми. Тепер треба поставить на ноги племінників. Вони — мої. Хто ж про них подбає, як не рідна тітка?

Лідія КУЗЬМЕНКО, щотижневик „Вісник Ч”, №4/1184

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: