Савченко-Більский Александр – чернігівский художник

Добавить новость

Понедельник, 22 Октября 2007 18:11  |  Просмотров: 7196

Париж - завжди Париж"... Мабуть, тільки побувавши в ньому, розумієш справжній зміст цього відомого вислову. Найперше тому, що історія, вкарбована в його вулиці і площі, здається, дійсно не переривається ніколи: від Лютеції - рибацького поселення паризіїв. які жили на острові Сіте ще до нашої ери і по сьогодні. Париж зберіг численні пам'ятки епохи Капетингів, Карла V, Людовіка XIV - Короля-Сонця. який залишив по собі перебудований Лувр. Будинок інвалідів, Вандомську площу і площу Перемог. Наполеона І. яким збирався зробити Париж "містом, краще якого просто не могло бути в цілому світі". 
    

   Пізніше додалась знаменита Ейфелева вежа, численні музеї і пам'ятники, які, змінюючи обличчя міста, а точніше, додаючи до нього нові штрихи, так і залишаться назавжди.
     Париж був і е світовим центром мистецтв, куди зі всього світу приїздять вчитись, спілкуватись, реалізовувати свій творчий потенціал. В усі часи серед них було чимало українських митців, які і на чужині, як писав один з відомих дослідників українського мистецтва у Франції Володимир Попович, вносили "свій талант, труд і посвяту до національної скарбниці". 
   

    Наш земляк Олександр САВЧЕНКО-БІЛЬСЬКИЙ (1900-1991) один з них. Народився він 23 листопада 1900 року в Олишівці на Чернігівщині і належав до козацько-старшинського роду, який за сімейними переказами був пов'язаний з родиною гетьмана Дорошенка. Перші кроки в мистецтві почав робити під керівництвом викладача малювання Чернігівського реального училища Миколи Тарловського. Потім у 1917-1919 роках навчався на живописному відділенні Київського художнього училища Академії мистецтв. У той же час брав участь у виставках товариства чернігівських художників. Дебют наприкінці 1917 року був вдалим, про що згадує Зіновій Горбовець, автор спогадів про художнє життя Чернігова першої чверті XX століття.
     Восени 1919 року Олександр Савченко-Більський був мобілізований до лав армії генерала Денікіна. Після важкого поранення потрапив до Туреччини, а в 1923 році емігрував до Франції, де жив і творив майже 70 років 
     

  Тільки нещодавно, завдяки наданим Ірен Годійо - донькою художника, матеріалам із сімейного архіву, стало відомо про те, що Олександр Савченко-Більський у 20-30-ті роки входив до так званої "Паризької групи українських художників", яка об'єднувала художників-емігрантів української національності, виразників і продовжувачів традицій національного мистецтва. Сюди входили такі відомі українські художники, як Микола Кричевський, Климентій Редько, Микола Глущенко, наш земляк, живописець та драматичний актор Олекса Третяків-Сосницький, український кобзар Василь Ємець. який у 1918 році організував у Сосниці капелу кобзарів і був її диригентом. 
  

     З'ясувалось також, що Савченко-Більський брав участь у спільних виставках українських та французьких митців на початку 30-х років у Львові. Багато і плідно працював Олександр Васильович у графіці, створюючи для українських видавництв у Парижі портрети гетьманів, письменників та видатних політичних діячів, малював герби українських земель і міст, листівки і поштові картки з видами Парижа, інших міст Франції Ілюстрував він і паризьке видання "Мойсея" Івана Франка, яке. на жаль, так і не було видане, але макет його і досі зберігається в сімейному архіві.
     Був час, коли О.Савченко-Більський займався проектуванням модерного скляного посуду, меблів, декоративних тканин, орнаментів для рельєфного витискування на шкірі. 
    

    Широкий діапазон у тематиці доповнювався і розмаїттям техніки виконання - малюнок олівцем, тушшю, пастель, офорт, акватинта, літографія, пошуар, гуаш і олія. В цей же період заслуговують на увагу іконописні твори художника для католицької та православної церков у Парижі. Один з його іконостасів і зараз прикрашає церкву Святих Сергія і Вакса в Римі. Відкриттям став і ще один іконостас роботи майстра в містечку Шатле в українській парафії Святого Андрія Первозваного, про існування якого також стало відомо завдяки архівним матеріалам.
     На схилі літ, у 1983 році Олександру Васильовичу пощастило побувати на батьківщині в якості туриста. Йому так і не дозволили побувати в рідній Олишівці. але саме під час цього візиту він прийняв рішення про передачу до новоствореного Чернігівського художнього музею значної частини своїх робіт. Зараз ця колекція доповнена багатьма іншими творами, подарованими донькою художника у квітні цього року під час мого перебування у Франції, які разом з матеріалами сімейного архіву повертають нам ім'я ще одного яскравого представника українського образотворчого мистецтва XX століття.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: