Мобильная версия сайтаРізниця в 30-ть років не заважає коханню
У селі Машеве є така пара. Їй — 85 років, йому — 55. Живуть давно.
Уляна
Вона маленького зросту, весела і дуже швидка. Має ясний розум і хорошу пам'ять. У селі кажуть:
— Уляна не міняється. Все бігає. Бігає. Однакова — що в 65, що в 85.
Родом Уляна Олексіївна з Жадова. Голод тридцять третього пам'ятає добре.
—Першим, — розповідає, — помер дід Іван, за ним баба Наталка. Від голоду. Рвали клевер, листя липи, гороб'ячий щавель. Посушимо, натовчемо в ступі. А тоді розведемо водою, і матка ладки пече. Батько колеса робив у Сапожковому. Це за городом (так тут називають Новгород-Сіверський. — Авт.), тепер це Красний Хутір, де інтернат для діток. Їх там годували. То батько назбирає кусочків хліба, я піду до нього і несу ті кусочки додому. Пішки ходила. Ну й що, що мала, що далеко? Голод — не тітка... Матка вже вмирала, лежала без руху. Мо, тими кусочками ми з батьком і спасли її.
У війну батько погиб у смоленських лісах. Партизаном був. Їх німці погнали в смоленські ліси і там побили.
У школу ходила тільки два роки. А тоді в колгосп. Усе робила. Траву косила. Одні дівки на болоті. Хлопців же наших у війну побили, двадцять третій год.
У п'ятдесят сьомому ми з маткою завербувалися у Крим, село Ново-Андріївка Сімферопольського району. Дали нам хату. А робота така ж, що й тут, у колгоспі. Там я познайомипася зі своїм першим чоловіком. Іван Єрмошевич був із Західної України, з Рівненської області, на тринадцять років молодший. У 1960-ому ми побралися, справили весілля. Перша вагітність була позаматковою. Я чуть не вмерла. Вольниця ж за 70 кілометрів. Після цього дітей уже не було.
Іван дуже гарно грав на гармошці. На всі празники його звали. На свадьби, іменини, проводи в армію... Так і в Криму було, так і тут, у Машеві. Ми в Криму п'ятнадцять літ прожили. Жара така, що видержать не можна. А півтора гектара буряків треба обробить. Кажу Івану:
— Лучче на родіні бульбу їсти, чим жить тут у цій жарі.
У Машеві тоді був головою колгоспу Павло Сергійович Довгорук. Ми приїхали, договорилися, що він візьме Івана трактористом, а мене — на рядову роботу. Хату нам дав, телушку, з якої ми виростили корову. Держали тоді двоє свиней, кабана, курей, гусей, індиків.
Іван і тут був первим гармоністом. Він з гармошкою, я — з бубном. Грав польку, краков'як, яблучко, гопак, циганочку. Ми й у Семенівці в домі культури виступали. Частушок багато знала... Іван пошти не пив. Так, трішки вина. От його люди й звали на всі гостини. По пошті я йому виписала нову гармошку. Ось вона, осталась без хазяїна... «Чайка»...
Уляна Олексіївна дістає футляр, виймає гармошку. «Шуйская гармонная фабрика», —читаємо на етикетці. Ціна — 35 крб., футляр — 10 крб.
— Помер Іван Гаврилович у 1995 році, — зітхає Уляна Олексіївна. — Два місяці тільки й поболів. Сказали, рак льогких. Може, через те, що шість літ проробив у колгоспі на хімії, надихався усякої гадості.
Після лікарні він лежав удома. Якраз на Петра я вигнала корову на пашу, а сусідка каже: «Забирай додому, бо буде телиться». Я пригнала, увійшла в хату. А Іван каже: «Походив по городу. І ще хочу». А я йому: «Я ж не подужаю тебе піднять». Він заплющив очі. А тоді: «От не пішов на город». Ще раз кліпнув очима і все. Це було 12 липня, о пів на дев'яту ранку.
Вони прожили у любові і взаєморозумінні тридцять п'ять літ.
Анатолій
У Марії Григорівни і Кирила Гнатовича Мартиненків було п'ятеро дітей. Анатолій — середній. Батько зустрів матір у Литві, де служив строкову. Після восьмирічки Толик поїхав до дядька в Клайпеду, вступив до профтехучилища при суднобудівному заводі «Балтія», де вже вчився старший брат Валентин. Вони і в армії служили разом.
Відслуживши, Анатолій повернувся в село, працював помічником комбайнера. В Хотіївці була в нього дівчина, яка народила від нього сина. Тепер йому вже більше тридцяти, а батько так ні разу й не бачив рідну кровиночку. У свій час вона не дозволила зустрітися з дитиною, а пізніше і сам не шукав зустрічі.
Анатолій завербувався у Донбас, вчився на електрозварника. Бійка, в яку встряв, закінчилася відкритим переломом челюсті. У Чернігові хірурги зробили йому три операції.
Закінчив курси трактористів. Працював на тракторі і комбайні, у кузні.
За пограбування сільського буфета йому дали три роки. Коли вже відбував покарання на хімії, зробив спробу втікти. 16 днів був у бігах — на 16 днів подовжили його строк у зоні. Повернувся додому. Батька вже не було, а мачусі виявився не потрібний.
Вісім років він прожив у Фаївці Новгород-Сіверського району. Пас колгоспних корів, а взимку варив пійло телятам. Його співмешканка була з Нікополя, мала чотирьох дітей, які залишились десь там, далеко. Двоє старших сиділи у тюрмах. Позбавлена батьківських прав, мати не дуже переймалася їх долею. Одного разу діти-наркомани приїхали в Фаївку і добре відлупцювали Анатолія. Сьогодні він згадує те життя, сповнене п'янства, сварок, мордобоїв, як страшний сон. До всього виник конфлікт з головою колгоспу, і в 1995 році Анатолій повернувся в Машеве. Тут якраз відкривалося лісництво, куди його прийняли на роботу. Спасибі однокласниці, впустила в хату своєї покійної тітки. Так Анатолій Мартиненко став сусідом Уляни Олексіївни, що на той час овдовіла і жила сама.
«Удвох веселіше», — мружить очі Уляна Олексіївна
Щоб зійтися і жити разом, спочатку не було й мови.
— З ким жить? З отим тюремщиком, бандитом? — протестувала Уляна Олексіївна.
Але щось уже сталося, думки про те, що удвох усе-таки краще, зародилися в їхніх головах. То правда, що Уляна — ровесниця покійної Марії Григорівни, матері Анатолія, а від його батька Кирила Гнатовича навіть старша на чотири роки. Але людина добра, прихильна до нього. Були в нього вже молоді, а життя так до пуття й не склалося.
У 1996 році Уляна пом'янула свого Івана, а після поминок Анатолій прийшов до її оселі, щоб залишитись тут назавжди.
У селі сміялися над Анатолієм:
— Ну, це вже ти знайшов собі молодицю! Стара ж!
— Не ваше діло, — відповідав. — Мені треба, щоб суп варила, сорочку випрала.
А ось у цьому він помилився.
— Головний повар у нас — Толя, — хвалиться Уляна Олексіївна. — Я так не зварю, як він. Смачний борщ у нього виходить. І суп, і жаренка. Гречану кашу на молоці варить дуже добру. Птицю ріже і розбирає. Я боюсь, ніколи в житті не різала. По правді, куховарить не люблю. Колись покійна мати їсти варила, а тепер — Толя.
Зійшовшись під одним дахом, вони знову завели хазяйство. Анатолій узяв у колгоспі під відробіток тільну корову. Тепер Лиска стала їм головною годувальницею. Анатолій молока не п'є. Уляна Олексіївна залишає собі кухлик, усе інше продають. Менський сирзавод, що збирає молоко в їх селах, платить нині по 1 грн. 20 коп. за літр.
— Що воно таке? — обурюється Уляна Олексіївна. — Вода в магазині 2 гривні, а молоко — 1.20. А в нашої Лиски жирність влітку 4, а зараз— 5,5.
Корова була ялівкою, а це погуляла. У лютому чекають телятко. Череду відпасують удвох.
Тримають господарі ще й стару козу Бєлку, курей, дві собаки і п'ять котів. Кішка Муська, коли Анатолій захворів, два місяці лежала у нього на грудях, гріла і забирала на себе хворобу.
— Ми гребли сіно. Ну, Толя впотів, напився холодної води. От вам і пневмонія. Лежав у Семенівці в лікарні, — розповідає Уляна Олексіївна.
З нових надбань у хаті телевізор і газова плита.
— Плиту купили за Юлину тисячу, — каже Уляна Олексіївна. — У мене на книжці і лежало всього 1900, але жаль, як пропадуть. Ну, спасибі, тисячу видали. То я за 800 гривень взяла плиту.
Оселя в них газифікована, але господарі використовують досягнення цивілізації тільки для приготування їжі. Опалюються дровами. У хаті холодно.
— Нічого, на вечір натопимо, буде тепло, — заспокоює господиня.
Отак вони живуть. За Улянину пенсію і гроші за молоко. Уже дванадцять років у цивільному шлюбі. Молодого чоловіка Уляна Олексіївна на роботу не пускає.
Відтоді, як прийшов сюди, Анатолій ніде не працює.
— Вона за хвіртку мене не пускає, — каже.
— Ревнує?
— Аякже! Усі сусідки — мої... — киває в бік господині.
— Уляно Олексіївно, це правда? У відповідь вона весело сміється. Маленька, швидка жінка, яку завжди любили молоді мужчини.
Лідія КУЗЬМЕНКО, щотижневик «Вісник Ч», № 2/1182
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
