Микола Шумейко лікує банкірів від імпотенції

Добавить новость

Четверг, 8 Января 2009 14:43  |  Просмотров: 6946

Вчитель фізкультури у своїй хаті

Живе цей 56-річний чоловік у Конятині Сосницького району. Ще як в'їхала в село, спитала, де знайти травозная. Дядьки, що пиляли дрова, підказали; «їдьте до школи. Він працює вчителем фізкультури і живе поряд».

«Починаю топити, як вода у відрі замерзає»

Стара хата, давно не фарбований паркан. Господар, одягнений по-спортивному, запрошує до оселі. Запах різнотрав'я. У веранді на стінах висять пучки трав. Уздовж кімнат на рівні зросту натягнуті мотузки, на яких висять пакети з травами. На кожному пакетику напис, від чого і як користуватися. Стіл заставлений книгами, всі вони про лікування травами, енциклопедії, довідники, газети, журнали. На кухні вітрина, як у аптечному кіоску. Коробочки зі зборами трав. У вітальні тарілки з різними овочами і фруктами. Поряд упаковки мінералки «Миргородської». В хаті холодно.
— Не дивуйтеся. Починаю топити, як вода у відрі замерзає, — каже Микола Іванович.

— А як ви у цьому льоднику спите?

— Не в куфайці ж. У майці і трусах. Мені не холодно, я загартований. Завдяки заняттям фізкультурою і спортом. Я кандидат у майстри по гирьовому спорту. Маю перший дорослий розряд з гімнастики, бігаю марафон.
Ще у 1981 році закінчив Чернігівський педінститут (факультет фізвиховання). Кожен мій ранок починається пробіжкою на 25 кілометрів, від Конятина до Оболоння, туди й назад. Один кілометр долаю за 5 хвилин. (І це у 56 років! Круто! — подумала я). Марафон щоденний, незалежно від того, на дворі літо чи зима. Водні процедури. За кілометр від двору Десна. Купаюсь, доки вода не замерзне.

— Це ж скільки енергії треба! Певно, вся учительська зарплата на харчі йде?

— У мене специфічний раціон. Уже шість років я вегетаріанець. Ні м'яса, ні риби не вживаю. Хазяйства ніякого не тримаю. На городі вирощую хіба що зелень. Від картоплі вже відвик. їм різні каші. Зранку — столова ложка меду, ним повністю заміняю цукор, і яблуко. На обід — каша, салат зі свіжих овочів. Навесні — з кульбаби, кропиви. Заправляю салати виключно нерафінованою олією. На вечерю — яблука, вівсяне печиво. Готую їжу лише на криничній воді. П'ю лише «Миргородську». їм багато всіляких горіхів.

І всім, хто хоче прожити довго і без хвороб, раджу харчуватися тією садовиною, городиною, лісовими дарами з тієї місцевості, де ви живете.

Солі взагалі не вживаю. У стравах заміняю її пряними травами.

Такий спосіб життя мені на користь. Беру участь у марафонських забігах у Криму, Харкові, на Київщині, їх організовують клуби любителів бігу. Цієї осені став бронзовим призером у Броварах на дистанції 15,2 км. Шлях здолав за 71 хвилину 34 секунди. На змагання їжджу за свої гроші. На роботі пишу заяву за власний рахунок або відпрацьовую потім.

Пив, курив і... зав'язав

— Миколо Івановичу, як ви дійшли до життя такого?

— Ще з шкільних років я курив. Затятим курцем був більше 30 років. І випивав. Переломним став день 22 травня 2002 року, на весняного Миколу. З друзями наварили рибної юшки, випили, а на ранок я сказав собі: «Годі!». З того часу спиртного і в рот не беру. З цигарками прощався поступово. Раніше викурював по пачці в день. Став щодня зменшувати дозу на одну цигарку. Дійшло до однієї затяжки, і «зав'язав». Вирішив: вестиму лише здоровий спосіб життя і людям допомагатиму стати здоровими. Захопився травознавством.

Багаті чоловіки дуже піклуються про зовнішність

Зібрав багато літератури, познайомився з тими, хто лікує травами. Та й сам дещо знав, передали бабуся й мама. Вони мене з дитинства в ліс і в поле водили. Показували, розказували, як та трава чи квітка зветься. Став збирати трави у певний час в екологічно чистих місцях, подалі від населених пунктів. Люди дізналися про моє захоплення, почали звертатися. Це були ті хворі, від яких відмовилася офіційна медицина.

Коли мої пацієнти стали одужувати, був безмежно радий. А далі вони розповідали про мої трави родичам, близьким, начальству. І люди стали їхати звідусіль. Ось погляньте, всіх своїх пацієнтів я записую: яка хвороба, що треба лікувати і т.д.

Микола Іванович показує стопку розбухлих від записів зошитів. Тут і лікарі, і юристи, і прості селяни, і навіть банкіри.

— У селі кажуть, що до вас банкіри з усієї України їздять лікуватись від імпотенції.

— Були такі випадки. Приїздили з Дніпропетровська. Банкірів мучать й інші хвороби, адже вони такі ж люди, як і ми. Багаті чоловіки дуже опікуються своєю зовнішністю. Трави для схуднення і омолодження їм рекомендую. Проте, щоб я взявся лікувати, є необхідні умови.

Перш за все, має бути точний діагноз і перелік супутніх захворювань. Щоб не сталося: одне лічимо, друге калічимо. Друга умова — дотримання встановленої мною схеми лікування. Буває, людина півмісяця полікувалася травами, полегшало, і перестала. Думає, що одужала. Насправді це тимчасово, результат досягається тільки після повного курсу. А найголовніше — віра в одужання і величезна сила волі для його досягнення. Зі своїми вилікуваними «гіпертоніками» парюсь щосуботи у сосницькій лазні. Вони навіть на верхню поличку лягають, а я їх віничком.

Голова ради подарував іменний свисток

Доки розмовляємо, Микола Іванович з гордістю показує пакунки з травами.
— Оце від цирозу, оце від нервів, оце для лікування серця, а оце «приворотне», щоб гарно виглядати, і для любощів, а це для нормального тиску.

— Кого ви вже вилікували?

— Я не рахую. Серед моїх пацієнтів були голова Сосницької ради Василь Волошко, в.о. голови адміністрації Василь Колос, начальник міліції Павло Клюй. Ось мені сувенірний ніж та іменний свисток подарував Василь Волошко, — показує Микола Іванович.

— Скільки коштують ваші послуги?

— За лікування нічого не беру. Було, помічник народного депутата від БЮТу Олега Ляшка Василь Амельченко дав 250 гривень. Так я додав своїх 50 і купив у школу десять м'ячів, на кожен клас.

Наостанок Микола Шумейко показує свій склад. Комора аж до стелі заставлена ящиками з-під цукерок і печева. У них він зберігає зібрані трави: полин, м’яту, мелісу… На стінах пучки підсушуються. А запах аж п’янить.

— Миколо Івановичу, ви не п'єте, не курите, працюєте, як для села отримуєте непогану зарплату. Про такого чоловіка мріє не одна жінка. А ви живете один. Чому?

— Не вдається знайти жінку, яка б прийняла мене таким, як я є, поділяла б мої погляди на життя.

Він і зуби вставляв

У Конятині Миколу Шумейка одні називають диваком, інші кажуть, молодець чоловік. У школі діти люблять вчителя — справедливий, не дивиться, хто чия дитина. Що заробив, те й ставить.
Життя у Миколи Івановича не було безхмарним. Працював, доглядав стареньку матір. Після її смерті дуже випивав. Через це і зі школи на кілька років довелося піти.

— Взяв чоловік себе в руки. Молодець. Тепер людям допомагає. Пам'ятник йому за це поставити б, — каже односельчанка Марія Рожок. — Здалеку до нього за травами їдуть. І місцеві йдуть — кому суглоби полікувати, кому ще щось... Микола Іванович — цікава людина. Був час — підстригав односельців, після кожного гребінці стерилізував. Він чистоту любить. А ще, було, зуби вставляв...

Валентина ОСТЕРСЬКА, щотижневик «Вісник Ч», № 2/1182

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: