Мобильная версия сайта22 роки оберігав сон і спокій чернігівців
Служба в міліції — складна, непередбачувана і небезпечна у всі часи. Але уявіть тільки, як ускладнилося завдання правоохоронців у роки повоєнної розрухи, коли довкола панував голод, правили мародери, а людське життя повністю знецінилося. Напередодні Дня міліції нам пощастило поспілкуватися з людиною, яка доклала чималих зусиль, щоб навести лад на повоєнній Чернігівщині.
Полковник Микола Васильович ПАНІН — непересічна особистість. Одразу після війни більше двадцяти років він був заступником начальника Чернігівського обласного управління внутрішніх справ. Такий тривалий термін на такій відповідальній посаді — це, мабуть, унікальний випадок в українській історії.
Від вчителя початкових класів до начальника кримінальної міліції
Дитинство і юність Микола Панін провів у рідній Нижньоновгородській області. Там закінчив педагогічне училище і цілих два роки навчав розуму дітей у молодшій школі. Звідти ж і призивався напередодні війни у 1940-му до лав доблесної Радянської армії, до Хасанського прикордонного загону. А ще там за десять днів до призову познайомився з гарненькою вчителькою, яка і проводжала молодого бійця.
З армії Микола Васильович потрапив до прикордонного військового училища, а звідти вже лейтенантом — у щойно створену школу легендарної військової контррозвідки «СМЕРШ». А там за направленням — до підрозділу контррозвідки у Києві. Тут вже час був подумати і про родину. Пропозиція руки і серця «прозвучала» за всіма законами військового часу — в листі. Щоб привезти наречену до Києва, довелося піти на хитрість: аби дозволили приїхати, документи оформляли, як на вже законну дружину.
Повоєнний Чернігів — розруха, злочинність, нестача кадрів
А невдовзі, у 1946-му, разом з дружиною і вже трьохмісячним сином переїхали до Чернігова, куди Микола Васильович Панін був призначений начальником контррозвідки.
— Чернігів мені сподобався одразу, хоча і був страшенно розбитий, але зелений, — пригадує Микола Васильович. — А от працювати спочатку було важко, просто ні з ким. Я, хоч і начальник, вів усі справи за своїх недосвідчених оперів, навчав їх потроху.
Коли контррозвідку розформували, а Микола Васильович — насправді ще тільки 24-річний молодик — став одразу ж заступником начальника Чернігівського обласного управління внутрішніх справ і водночас начальником кримінальної міліції. Але і тут свою звичку працювати «у полі», на відміну від багатьох начальників, не залишив.
— Я не любив відсиджуватись. Сам завжди включався в роботу. На всі злочини в області, що не були очевидними, виїжджав особисто з опергрупою. Тому віддачі вимагав і від інших, — пояснює Микола Васильович. Не раз чув від підлеглих: «Як ризиковано живе полковник Панін!» Але працювати міг тільки так.
На прохання розповісти про свою найцікавішу справу, ветеран
тільки посміхається: «Для мене всі справи цікаві були». Але пригадує одну з найперших:
— Якось у Чернігівському районі просто безслідно зникла людина. Був — і нема. Всіх опитали, все перевірили, ніби нормально жив, проблем ніяких не мав, тільки з жінкою часто сварився. Ну, ми взяли ордер на обшук помешкання зниклого й у комірці виявили свіжопоритий ґрунт. Почали копати, а там труп чоловіка. Неприємне видовище, тим більше на початку роботи.
Загалом, Чернігівщина після війни — не найлегше поле роботи. Ще довго доводилося боротися з наслідками того періоду, коли людське життя було варте не більше, ніж буханець хліба чи шмат сала. В області орудували кримінальні банди, розповсюджені були вбивства через помсту, вбивали і голів колгоспів. Часто траплялися грабежі, причому крали в основному продукти харчування. На те, щоб впоратися з такою ситуацією, пішло кілька років тяжкої щоденної праці.
Близько чверті усіх злочинів припадало на обласний центр. Микола Васильович пригадав резонансну справу, що свого часу наробила галасу в Чернігові:
— В одній з міських квартир було знайдено тіло відомого нумізмата. Його жорстоко зарубали сокирою прямо вдома. Саме його захоплення дорогими монетами, очевидно, і стало причиною вбивства, адже з будинку зникла колекція, найбагатша у місті. Підозри впали на інших колекціонерів. Після проведення всіх оперативних заходів, вдалося затримати зловмисника. Ним виявився молодий нумізмат-початківець, який просто позаздрив успіхам старшого колеги.
Служба не закінчилась
Роботі в органах внутрішніх справ Микола Васильович віддав усе життя. Встиг, працюючи, закінчити Рівненський педагогічний інститут і Вищу школу МВС СРСР. І весь час у всьому був серед найкращих. Вся справа в тому, вважає він, як ставитися до діла. Треба не просто відбувати на роботі якусь повинність, а працювати так, щоб все виходило кращим чином. За його плечима — сотні розкритих справ, кожна з яких є у своєму роді унікальною. Свій неоціненний досвід переніс на сторінки книжки спогадів про історію діяльності міліції на Чернігівщині у 1960—70 роках «На сторожі інтересів держави».
Але навіть пішовши на пенсію у 1982-му, з системи, що визначила його життя, не пішов. Саме з ініціативи полковника Паніна у 1984 році була створена Рада ветеранів Чернігівського УВД, яку він спочатку очолював. А ось вже багато років є її почесним членом. Микола Васильович, незважаючи на свої 87 років, до того ж із задоволенням відвідує всі урочистості, з запалом проводить екскурсії для школярів у музеї міліції. Двоє синів Миколи Васильовича пішли батьківським шляхом — обидва служили в органах внутрішніх справ, обидва зараз на пенсії.
Головне у кожній справі, впевнений Микола Панін, — патріотизм.
Ольга ЧИЖОВА, щотижневик „Чернігівські відомості”, №51
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
