Єпископ Амвросій: "Якщо ти не можеш бути з Богом,то будь хоча б сам з собою»

Добавить новость

Пятница, 3 Октября 2008 13:11  |  Просмотров: 3446

http://vid.cn.ua/

У єпископа Амвросія — потрійний ювілей!
22 вересня єпископ Чернігівський і НовгородСіверський Амвросій відсвяткував 10-річчя єпископської хіротонії, 35 років служіння в сані священика та власне 65-річчя. З цієї нагоди в обласному академічному музичнодраматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка пройшов урочистий концерт за участю найкращих колективів нашого міста. Зі святом єпископа вітали представники органів місцевої влади та самоврядування.

 
 
Під час офіційної частини прозвучали привітальні телеграми від Патріарха Алексія ІІ, Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира, Президента України Віктора Ющенка та прем’єрміністра Юлії Тимошенко, Надзвичайного і Повноважного посла РФ в Україні Віктора Чорномирдіна. Єпископа Амвросія вітали одночасно три церковні хори. У святково прибраному квітами фойє театру можна було ознайомитися з виставкою світлин, що розповідали про яскраві моменти життя владики.

Духовну радість з єпископом розділили настоятелі та клірики міських храмів, отці благочинні з церковних округів, духовні чада владики Амвросія. До речі, всі вітали свого духовного пастиря ще з однією надзвичайно приємною подією в його житті — за тиждень до урочистостей депутати міської ради присвоїли Його Преосвященству звання Почесного громадянина Чернігова.
Згідно з указом Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира від 24 вересня 2008 року єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій удостоєний сану архієпископа.
 
Біографічна довідка
Єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій в миру носить ім’я Андрій Якович Полікопа.

Майбутній єпископ народився 20 вересня 1943 року в селі Заливанщина Калинівського району Вінницької області в селянській родині.

У 1961 році закінчив середню школу. До армії та після демобілізації у 1965 році працював на підприємствах Одеси. В 1967 році вступив до Одеської духовної семінарії, а в 1970му — до Московської духовної академії. Одружився після закінчення другого курсу академії. В 1972 році був висвячений Святійшим Патріархом Піменом у сан диякона, а в 1973 році — в сан священика.

У 1974 році за курсову роботу «Святитель Іоанн Златоуст і особливості його проповідей на Євангеліє від Матфея» отримав вчений ступінь кандидата богослов’я. Того ж року відбув на парафіяльне служіння до Харківської єпархії в Благовіщенський кафедральний собор.

У 1987 році овдовів: в автомобільній катастрофі загинули дружина і син. У священика залишилося четверо дітей. Двоє синів стали священиками, донька — дружина священика, а молодша донька ще навчається в медичному інституті.

28 червня 1998 року після прийняття чернечого постригу і возведення в сан архімандрита був висвячений на єпископа НовгородСіверського, вікарія Чернігівської єпархії.
16 жовтня 2003 року призначений правлячим архієреєм Чернігівської єпархії.

У зв’язку з розподілом Чернігівської єпархії на дві самостійні — Чернігівську та Ніжинську — за рішенням Священного Синоду УПЦ від 31 травня 2007 року отримав титул «Єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський».


 "СВЯТА МАЮТЬ НАДИХАТИ НА ДОБРО"
— Владико, ювілейні дати в вашому житті збіглися зі святкуванням Дня міста, в якому ви взяли участь, та днем пам’яті Святителя Феодосія. Що було найбільш хвилюючим?
— У ці дні дійсно відбувається дуже багато подій, адже цього року наша Церква святкує 1020річчя хрещення Русі, наше місто відзначає 1100 років з часу першої літописної згадки, 65 років з дня визволення Чернігова від фашистів. Я був присутній на урочистому концерті в театрі з цієї нагоди. Вважаю, що подібні заходи мають надихати людину на працю, на подвиг заради добра, милосердя, любові. На жаль, у наш час всім не вистачає милосердя одне до одного, терплячості. Тому мені б хотілося, щоб святкуючи День міста чи інше свято, ми вчилися б терпіти одне одного, любити та ставитися одне до одного правдиво і чесно.
 
22 вересня ми вшановуємо Святителя Феодосія. Це справді великий Святитель. Коли відбувалося його прославлення, на торжества приїздив цар Микола ІІ. На той час чернігівську кафедру очолював архієпископ Василій Богоявленський. За часів війни мощі Святителя знаходилися в Ленінграді, в Казанському храмі, який радянська влада перетворила на музей атеїзму. Коли під час блокади у місті відбувалася нарада, всі раптом почули голос: зверніться до Святителя Феодосія! Але ніхто не знав, хто це такий, тож запитали митрополита Олексія Симанського — майбутнього Патріарха Олексія І. Він сказав, що це чернігівський Святитель. Тоді біля його мощів відслужили молебень, і Святитель показав шлях, що пізніше почали називати «дорогою життя» чи «дорогою Святителя Феодосія». На свято до Чернігова приїздить дуже багато людей, гостей зза кордону. Цього року в СвятоТроїцькому храмі служили архієреї з Української, Російської та Білоруської Церков — всього 11 єпископів. Це було справжнє духовне торжество.
 
— Цікаво, в яких випадках допомагає наш Святитель?
— Дуже часто ми чекаємо від святого допомоги, як від екстрасенса. У Бога так не буває. Ми просимо лише молитовного заступництва Святителя, адже спасає і допомогає Господь, ми звертаємося до святого: «Моли Бога за нас». Коли людина просить з вірою, то вона обов’язково отримує те, що просить. Якщо в нас немає віри, то ми неспроможні відкрити своє серце і одержати ту допомогу, яку Господь надає. Якщо проводити аналогію з мирським життям: коли лікар виписує ліки, а ми не віримо, що вони допоможуть, то не приймаємо їх. Коли ж приймаємо з вірою, то отримуємо результат. Так само по вірі надається і духовна допомога. Це дуже важливо.

«НАЙВИЩА НАСОЛОДА — БУТИ З БОГОМ»

— Напевно, багатьох читачів цікавить, як треба жити, як правильно поводити себе, аби називатися християнином?
— Зараз, на жаль, ми більше уваги приділяємо тілу, однак не можна забувати, що людина має не лише тіло, а й душу. Душа — це розум людини, її серце і воля. Якщо вони в розладі, нічого доброго чекати не варто. Ми часто мріємо в юності: коли вивчуся, почну працювати і заробляти, от тоді заживу. Коли ж працюємо, то мріємо про те, щоб зробити кар’єру, отримати якісь винагороди, блага. А коли людина старіє, то вона живе споминами. На мою думку, треба жити сьогоднішнім моментом. Дуже часто буває, що наш розум направлений на щось неварте — багатство, задоволення пристрастей тощо, але все це тимчасове. Треба розум спрямовувати на вічне, на цінності, що не минають. І також серце і волю направляти не на земне, а до неба, до Бога.
Мені близька така думка: якщо ти не можеш бути з Богом, то будь хоча б сам з собою. В день святкування 1020-річчя хрещення Русі мені довелося літати на повітряній кулі. Там, високо в небі, я відчув таку тишу, такий спокій! І мені здалося: ось що людям необхідне — треба бути самому з собою! І тоді я зрозумів, чому наш земляк, преподобний Антоній, вирив печеру за містом і жив там, залишаючись наодинці з собою і з Богом. Він пізнав цю насолоду — бути з Богом. А нам бракує часу навіть очі підняти вгору і сказати: «Господи, помилуй мене!»

— Однак сучасна людина завжди знаходиться серед людей!
— Справа в тому, що ніхто нікого не примушує залишити світ і зачинитися в печері. Це просто один з прикладів. Але ми можемо виконувати ту чи іншу роботу і бути з Богом, відчувати Його присутність. А взагалі ж святі отці залишали нам такий рецепт: працювати і молитися, молитися і працювати. Оце і є правильний спосіб життя в миру. Ми часто бачимо лише зовнішню сторону життя людини. Однак Господь буде судити нас за такими головними критеріями: як людина ставилася до Бога та як вона ставилася до людей. Бо основними заповідями для кожної віруючої людини є полюби Бога всім серцем, всім розумом і всіма силами твоєї душі, а також полюби ближнього, як самого себе!


Думки вголос

ПРО ОСОБИСТЕ
Я народився у віруючій родині. Мама була неграмотна, а тато закінчив всього чотири класи. Зате він все міг робити і привчив до цього своїх трьох синів. Він ніколи не примушував нас щось робити, завжди казав: «Іди мені допоможи!» Ми допомагали в саду, на пасіці, і так всього навчилися. Потім і я виховував так своїх дітей, ніколи не примушував щось робити.

Батьки брали мене з собою в церкву, потім я допомагав священику в храмі. Але то, знаєте, була ще дитяча віра, цього недостатньо. Згодом, вже в юнацькі роки, прийшла свідома віра.

ПРО МІСТО
Чернігів — непросте місто, і люди в ньому непрості, хоча й добрі. Це святе місто. Чернігівська земля дала світу багато подвижників віри й благочестя. У нас збереглися старовинні храми. Коли я служу в стінах СпасоПреображенського чи СвятоТроїцького соборів, то відчуваю особливу благодатність цих місць, подих старовини.

Мені дуже б хотілося, аби владні структури в місті та області нарешті порозумілися, щоб спільно працювали на благо Чернігова, регіону, щоб люди жили більш моральним життям, були б краще матеріально забезпечені.

ПРО ЖИТТЯ
Я не шкодую про те, що колись обрав цей шлях. Коли в 1967 році вступав до семінарії, то був час розквіту атеїзму. Микита Хрущов обіцяв показати по телебаченню останнього попа. Мене відмовляли від такого рішення навіть священики, говорили, що в мене не буде перспектив. Втім, я й не прагнув перспектив, не шукав посад, не добивався почестей, в усьому покладався на волю Божу.
 
ПРО ДИВО
Особисто я також відчув заступництво Святителя Феодосія. Колись був молодий, допомагаючи батькам, закинув мішок на плечі, хребці й змістилися. Років п’ятнадцять мучився. Якось на акафісті просив допомоги у Святителя, і так Господь дав, що на другий день мені вправили хребці. Сприймаю це як чудо.

Для мене найбільше диво у світі — це природа. Все це міг створити лише Господь.

ПРО ЩАСТЯ
Для людини найбільше щастя — можливість спілкуватися з Богом, очищаючи своє серце і наближаючись до Нього.

Вікторія Сидорова (щотижневик "Чернігіввські відомості", "40)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: