Мобильная версия сайтаЦілителька
Здається, про Ганну Матвієнко з Ніжина знають усі, кого спіткало горе, пов’язане з вогнем, І це при тому, що ніколи не рекламувала себе у 3MІ Лише скромно лікувала молитвою і силою рук. На рахунку цієї надзвичайної жінки сотні врятованих життів, тисячі випадків, коли вона поставила людей на ноги.
До неї їдуть з великих міст України, де діють сучасні опікові центри, з Росії, Білорусі. її запрошували до Італії та Німеччини, інколи навіть лікарі, розуміючи, що не можуть зарадити - відправляють своїх пацієнтів до ніжинської цілительки.
Незважаючи на авторитет та свої поважні літа, а їй цьогоріч виповниться вісімдесят, пані Ганна - скромна і дещо сором’язлива. Дізнавшись, що про неї хочуть написати в газеті, зніяковіла. Мовляв, не треба, навіщо, я хто, «зірка» якась?.. Але, врешті-решт, погодилася.
- Проходьте швиденько до хати, - посміхнулася люб’язно. - Не тримати ж вас на морозі.
На диво, Ганна Іванівна швидко розговорилася. А розповісти цій жінці й справді є про що. За 55 років, зцілюючи людей, довелося чимало побачити й пережити.
Лікувати навчила свекруха
Отримала свій неймовірний дар, безперечно, від Бога. Але молитву, якою все життя лікує людей, їй пере-повіла свекруха. За життя невістку сварила, випробовувала, а перед смертю покаялася.
- Свекруха вміла і добре поробить, і погане. Шептала від опіків, ляку. Але не часто, - розповідає Ганна Іванівна. - Жили ми з нею, відверто кажучи, по-всякому. Якось у їхній сім’ї скандал був. Її невгамовний зять кинувся на доньку з сокирою. Від переляку свекруху паралізувало. Доглядати довелося мені. Попри те, що в неї свої діти були. А в мене - робота, господарство. Ще й вона, лежача. Бувало й таке, що я біля неї непритомніла. Якось пораюся, а вона гукає: «Галю, ти вже все поробила, йди-но сюди. Я передам тобі молитву - лікувати будеш від опіків. Але, знай, не вмивавшись, молитви не читай». Після цих слів їй відібрало мову. А перед самісінькою смертю трішечки відпустило. Тут і дочка нагодилася. «Мамо, відкажи мені, що знаєш», А та відповіла: «Я Галі передала. Бо тільки людина з доброю душею і вірою зможе зцілювати». І померла. Було це в 1957-му. Мені тоді лишень двадцять три виповнилося. Три роки я навіть не згадувала тієї молитви. Не приходила вона до мене. А потім, несподівано, сама на ум спала.
Якрсь сусідка попрохала мене викликати їй «швидку». Ноги добряче попекла. Давайте, я вам допоможу, запропонувала. Тут і молитва зринула в пам’яті. Зрештою, вилікувала. і всі тоді про мене заговорили... Та як почали до мене люди йти...
Не хата, а справжнісінький лазарет
Буває й таке, і до стражданні з раннього ранку в чергу шикуються. Нікому не відмовляє бабуся. Інколи лиш надвечір згадує, що в роті й крихти не було. А сил вже немає, щоб біля плити стояти.
Нелегко людей лікувати, зізнається пані Ганна, бо чужий біль на себе бере. А декого треба й декілька днів чи навіть тижнів глядіти. Тяжкохворих додому не відправиш - то й живуть вони у цілительки.
- Запам’ятався мені дуже один випадок. Це було кілька років тому. Ще мій чоловік був живий, - пригадує жінка. -Цілий день я приймала людей. Аж до сутінок. Втомилася, ледь ноги до ліжка дотягла. Наче й задрімала, а тоді чую, хтось на дивані стогне. Я хутко ввімкнула світло, підходжу, а там жінка лежить - живого місця на ній немає.
Питаю, як ти тут опинилася. А вона ледь шепоче: «Чоловік ваш провів. Зжалився наді мною. Сказав, щоб тут своєї черги чекала».
Я давай її оглядати - аж отетеріла. Кажу: «Якби я тебе одразу побачила - не наважилася б узяти. Ти ж уся погнила». А вона до мене руки обгорілі простягає: «Не проганяйте. Я жити хочу. У мене троє дітей...». Що тут вдієш...
Шість тижнів пролежала у цілительки Галя Колодка з Комарівки Борзнянського району. Як розповіла потім, фарбувала фундамент, розтоплювала на газовій плиті смолу з бензином. Суміш вибухнула, загорілася хата. До останнього рятувала жінка «дах над головою». А сама ледь живцем не згоріла.
- Вже й лікарі відмовилися від неї, виписали додому помирати, - продовжує пані Ганна. - Скільки я на ній того гнилого тіла обібрала, мазала, лікувала. А через шість тижнів Галя підвелася на ноги. За цей час ми наче поріднилися. Й тепер спілкуємося. Дуже хочу до неї в гості поїхати.
Інколи у цілительки вдома по кілька пацієнтів одразу лікуються.
- Добре, що мені такий чоловік попався, - тепло згадує свою половинку. - Не заперечував, коли наша хата на лазарет перетворювалася. Інколи лишень сварився, коли я за пацієнтами про себе забувала...
Із сусідніх країн везуть, а в далекі - запрошують
- Якось хлопця із Тольятті привезли, - це про ще один випадок з практики. - Пам’ятаю, ніч надворі вже глибока була. Аж чуємо, хтось у двері стукає. Відчинили, а там зовсім юні дівчина з хлопцем стоять: «Вы наша последняя надежда. Не гоните нас. С России к вам добирались». Проходьте, кажу. «Мне сказали, что выход один - обе ноги ампутировать», - ледь стримує сльози юнак. Виявляється, йому на роботі, у ливарному цеху, ноги обпекло. Прочистила я рани, помазала, молитву почитала, і так упродовж двадцяти трьох днів. Рани загоїлися, хлопець став на ноги. Це був перший пацієнт, який дав мені сто доларів. Не брала. Кажу, радуйся, дитино, що з ногами будеш. А він: «Если бы вы, тетя, знали, сколько тысяч долларов на меня завод и семья потратили. А это - копейки». Через деякий час ще й листа мені надіслав з подякою. Читала я, читала - не витримала, розридалася. Так вже гарно написав...
Хотіли нашу цілительку навіть до Італії забрати, закордонні документи за добу обіцяли оформити. Мовляв, там лікуватимеш.
- У заможного італійця родичі в автокатастрофі обгоріли, четверо. Довго мене вмовляли, - пояснює ту ситуацію пані Ганна. - Ночами спати не давали, телефонували постійно. Але я не погодилася. Треба думати, насамперед, про свій народ. Тож побажала їм добра, і сказала, що я тут народилася - тут і маю допомагати людям. А нещодавно з Німеччини телефонували...
Шкода нещасних дітей, а їх дедалі більше
За словами Ганни Іванівни, останнім часом дуже багато дітей до неї везуть. Обгорілих, з різними висипами, фурункулами, лишаями. За все береться цілителька. А треба, то й до лікарні їде, щоб дитину врятувати. Медики її приймають охоче, бо знають, що руки в неї золоті. Після її молитов навіть рубців не лишається.
- Дуже мені шкода маленьких діток. Чим вони завинили? Буває привозять таких попечених, аж серце розривається, - не приховує хвилювання цілителька. -Багато я надивилася. Ох, багато... Якось іду на город, а по вулиці підліток на одній нозі стрибає, друга - під живіт підібгана. І - до мого двору. Хлопчина розповів, що до Ніжина з Молдови приїхав із матір’ю, свічки продавати. Ви-найняли житло. І тут вже йому люди про мене розповіли. Подивилася я його ногу, відпарила чередою, ромашкою. Глядь, а там нитки, капронові. Виявляється, в дитинстві йому так зашили. Повиймала, пошептала, забинтувала. Дала свої капці. Кажу, вдягайся і йди. А він: «Я ходити не вмію». Ступив - і до хвіртки дійшов.
Минув час, приїхав до мене цей хлопець. Щасливий: «Тітко Ганно, я вже на велосипеді навчився їздити!» Я від радості аж заплакала.
...Неабияк приємно спілкуватися з Ганною Іванівною. Стільки життєвих історій, аж у самої серце стискало. Ледь сльози стримувала.
Доки ми говорили, до цілительки родина з Ічні привезла маленького хлопчика. У нього висип на тілі. Лікарі не знають, що вдіяти, а пані Ганна одразу взялася за роботу.
Тож не стала заважати, а тихенько вийшла з двору...
Сніжана Божок, "Чернігівщина" №6 (458) від 6 лютого 2014
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
