Дмитро Кручик: „Скейт – не тільки хобі, а й спосіб життя”

Четверг, 31 Июля 2008 15:24 | Просмотров: 6691

Щодня, ідучи з роботи, неподалік обласної ради я спостерігаю за чималою компанією підлітків. Хто катається на роликах, хто - на велосипедах. Але найбільше тут тих, хто їздить на скейтах. їх називають скейтбордистами. Що для них ця "їзда": просто хобі чи спосіб життя?

Нині, як з'ясувалось, пік скейтбордингу. Він зародився у 60-ті роки минулого століття в Америці, в штаті Каліфорнія. Серфінгісти (ті, хто ковзає на спеціальній дошці по хвилях), освоюючи нові види катання, придумали дошку на коліщатках для їзди по асфальту. Згодом вона стала дуже популярною. І передусім серед молоді.

На скейт стають зазвичай у шкільному віці. А в нашому місті є малеча, на яку дивишся квадратними очима: у 9 років вже катається! Згодом для багатьох скейтинг стає хворобою, яка затягує одного разу і вже не відпускає. Подивіться хоча б на всесвітньо відомих Кріса Коула, Адама Альфаро, Кенні Ріда, Коррі Доффела, яким уже точно не по 10-15 років. Я вирішила познайомитися з нашими місцевими скейтерами і пішла на одне з місць їх збору — до бібліотеки Короленка.

— Часто нас проганяє охоронець одного з сусідніх приміщень, — розповідає студент Дмитро Кручик. — У міському парку літній майданчик не досить добре пристосований для катання, тому доводиться їздити по всьому місту.
Скейтери збираються також на Алеї Героїв. Але і там їм не дають спокою. Міліція підходить, каже, щоб по фонтанам не каталися. Але найбільше потерпати їм доводиться від скінів, тобто скінхедів. На Болдиних горах— хороше місце для скейтбордингу. Проте це мікрорайон, де багато скінів.

21 червня — Всесвітній день скейтбордингу. Щорічно тут проводять контести (змагання), що організовують місцеві скейтбордисти. Траплялося, коли скіни забирали дошки, били хлопців. Трагічних випадків, на щастя, не траплялося. Реакція перехожих на захоплення скейтбордом буває різною:

— Дехто підходить і каже: "Молодці, що не курите, не колетесь, катайтесь і далі," — продовжує Дмитро. — А дехто просто лякається.

Тим паче, взимку. їздити ніде, тому найсміливіші хлопці роблять це біля магазинів, де снігу немає. Загалом, скейтбордиста скаржаться, що Чернігів для скейтингу не обладнаний належним чином. В інших містах, запевняє Дмитро, гроші у цей вид спорту вкладаються, створюються спеціальні парки. І за одягом, взуттям та іншим обмундируванням доводиться місцевим скейтерам їздити до столиці. Адже в Чернігові, наприклад, спеціальне взуття (це щось середнє між кедами та кросівками) продається за дуже високими цінами та й то лише в одному магазині. А дошки завезли для продажу лише 3 місяці тому:

— Я катаюся вже рік,— розповідає ще один скейтбордист, студент В'ячеслав Кононов. — І за цей час вже змінив 9 дощок.

Коли тренуєшся, часто буває, що ламаються.
— А в мене був випадок, — приєднується й собі Дмитро Кручик, — коли новий скейт переїхала машина, але він не зламався! Було б образливо, якби дошка не вціліла, адже дорога. Коштувала тоді 400 гривень.

Для скейту це взагалі-то дуже дешево. Грошей на купівлю обмундирування та обладнання для їхнього захоплення треба немало. А коли воно ще й ламається...

Чи не у кожному виді спорту трапляються травми. А цей, мабуть, один з найекстремальніших. Коли вчишся, постійно падаєш, ходиш із синцями. Та скейтбордисти через це не відмовляються від занять:

— Буває, коли робиш трюк, одна нога потрапляє на скейт, інша — ні, — каже Вячеслав. — Виходить, ноги роз'їжджаються в різні боки і сідаєш на шпагат. Це дуже боляче...

— А в мене серйозних травм не було, — долучається до розмови Максим (прізвища не назвав).

У Чернігові змагання бувають рідко. Найбільше — у день скейтбордингу. Також влаштовують спонсорські контести. Наприклад, нещодавно відбувся Djuice -адреналін. Учасники змогли і на інших подивитись, і себе показати. Хоча й призи давали — футболки, кепки, брелоки. Проте для скейтбордистів головне досвідом обмінятись. Та й рідко випадає можливість на нормальних трамплінах пострибати.

— Нещодавно я їздив на 2 дні до Києва на контест, — розповідає Дмитро. — Там познайомився з хлопцями і дівчатами, теж скейтерами.

Дехто катається для того, щоб цим спортом заробляти собі на життя: за участь та перемоги у змаганнях, як і в будь-якому спорті, платять гроші. Проте в Чернігові, кажуть, таких поки що немає. Для більшості скейтборд — це і хобі, і спосіб життя.

— Звідтоді, як захопився скейтбордингом, у моїй кімнаті з'явилися нові плакати, стікери (наклейки), — розповідає Дмитро. — Дошку майже завжди ношу з собою. Іноді навіть із дому до центру міста доїжджаю, хоча й живу далеко. Коли зайнявся скейтингом, батьки проти не були. Лише хвилювалися та й досі хвилюються — щоб не зламав собі нічого.

Скейтери слухають панк-рок і...
Більшість скейтерів слухає переважно музику у стилі панк-рок, рок-н-рол, бріт-поп, інді-рок. У Чернігові, ж з'ясувалося, є теж свої гурти, що грають за тими ж напрямками, у стиліnu-metall/metal-core. У всякому разі, на їх концерти приходить багато скейтерів. Серед таких — гурт "З.М.А." ("Запах мокрого асфальту"), якому цієї суботи мине 2 роки. У жодного з музикантів немає музичної освіти. Тим паче, нещодавно вони брали участь у відбірковому турі всеукраїнського фестивалю "Червона рута".

А на одному з концертів хлопці навіть розбили бас-гітару.

— Бас-гітарист увійшов в азарт, — говорить барабанщик Олександр Горбач, — виконуючи пісню свого улюбленого гурту, і, не витримавши напруги, на закінчення розбив гітару об сцену. Трапилось це у Будинку культури Городні. Глядачі були захоплені і шоковані водночас

Бас-гітару купили нову, і "З.М.А." продовжує грати. В їх репертуарі поки що десяток пісень. Отож навіть за відсутності своєї апаратури, граючи лише на репетиційних базах, а не вдома, можна організувати гурт, який, до речі, знають і люблять майже всі альтернативники міста.

Поспілкувавшись зі своїми новими знайомими, я переконалася, що скейтинг — це справді спосіб життя. А от проїхати на дошці побоялася — мабуть, злякало те, що, як переконують скейтери, ставши одного разу на скейт, вже не можна від нього позбавитись. Проте водночас я відкрила для себе ще один маленький і доволі цікавий світ, у якому живуть підлітки...

Марія Кириченко ( щотижневик „Місто” №31)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в:

Версия для печати