Олександр Зарецький: «Мрію змагатися до 80-ти років»
Олександр Зарецький: «Мрію змагатися до 80-ти років»
У віковій категорії 60–64 роки успішно виступив чернігівський ветеран Олександр Зарецький, який здобув золоті медалі в номінації «Поштовх» з результатом 81 підйом пудової гирі та в номінації «Ривок» з одноразовим перехватом з результатом 242 підйоми. Тож Олександр установив особисті рекорди: став триразовим чемпіоном світу, в ривку підняв загальну вагу 3872 кг, а в поштовху – 1296.
Після повернення з Мінська з ветераном-чемпіоном зустрівся спецкор «Деснянки вільної» Сергій Гайдук:
– Олександре, обласний осередок НОК України і вся спортивна спільнота Чернігівщини щиро привітали тебе з чудовою перемогою і побажали й надалі радувати своїми успіхами та золотими вершинами уболівальників України. А як розгорталася гирьова суперечка в Білорусі?
– Варто відзначити чудову організацію змагань. Господарі чемпіонату продумали все до дрібниць – від приїзду, поселення, харчування до гирьового суперництва, культурної програми і церемоніалу нагородження. А за нагороди змагалося понад 300 атлетів із 15-ти країн світу. Я особисто провів плідний і фізично, і психологічно підготовчий період, а тому був налаштований тільки на перемогу. Вже в поштовху я захопив лідерство, а в ривку з рекордним результатом став першим, не заливши ніяких шансів суперникам. Тому пишаюся, що втретє підкорив золотий світовий п’єдестал.
– А коли вперше здобули звання чемпіона?
– Для мене щасливим став поміст у Запоріжжі, де в 2002 році вперше здобув світове чемпіонське місце. До цього два роки поспіль виборював звання чемпіона України. Далі моя спортивна п’ятирічка позначена призовими нагородами на чемпіонатах світу, міжнародних та всеукраїнських змаганнях, перемогами на різних спартакіадах спортивних товариств.
2007 рік – і знову Запоріжжя стало для мене зірковими, принісши другу золоту медаль чемпіона світу.
– А де ж витоки вашого спортивного та гирьового довголіття?
– Народився в сільській родині в Корюківському районі. Змалечку відчув смак труднощів хліборобської праці, в школі найулюбленішим предметом була фізкультура. Приїхавши до Чернігова на роботу, а це десь понад 40 років тому, захопився важкою атлетикою, адже слава про чернігівських важковиків гриміла на весь колишній Радянський Союз. Мої трирічні тренування зі штангою особливих результатів не принесли, адже були слабі ноги. Щоб якось усунути цей недолік, розпочав займатися атлетичною гімнастикою, тоді її називали «культуризмом».
Під час занять спробував штовхати гирю. Мої спроби побачив один із тренерів – Федір Галушка і сказав: «Сашко, ти без особливого напруження більше 20 разів підняв 32-кілограмову кулю, то маєш талант гирьовика». Я його послухав і вже через три місяці виконав норматив І розряду, а далі кандидата в майстри. Тренувався несамовито і вже на чемпіонаті області підкорив рубіж майстра спорту. Але за класифікацією це звання можна було отримати лише за результатами чемпіонатів України. Мені ж медики не давали дозволу на участь у всеукраїнських змаганнях, мотивуючи тим, що є вади зі слухом. І така своєрідна дискваліфікація тривала не один рік, коли нарешті чернігівський тренер В’ячеслав Антипов умовив столичних медиків дати дозвіл. У Калуші на першості товариства «Авангард» здобув бронзову нагороду. А в 1978 році на всесоюзному турнірі в Луганську не лише переконливо подолав норматив майстра спорту, але й встановив союзний рекорд.
Далі запам’яталися змагання в Каунасі, де на міжнародних змаганнях оновив рекорд України і став першим.
– Життя спортсмена досить насичене і складне. А як робота, сім’я?
– Майже 20 років відпрацював на камвольно-суконному комбінаті слюсарем. Одружений, виховав двох діточок і тепер уже двічі дідусь. У березні виповнилося 60 років, тож нині на пенсії, але тренуюся тричі на тиждень. Не палю, не вживаю ні горілки, ні пива. Люблю ходити пішки. А щотижня на велосипеді долаю 75 кілометрів до своєї рідної домівки в Корюківському районі. Попораюся на городі і назад. Пропонують продати хату, але цей будиночок звели мої батьки, тож цю пам’ять не хочу передавати в чужі руки.
– А про що мріється чемпіону?
– Поїхати на чемпіонат світу до Італії, але коштів немає ні в мене, ні в обласному відділі спорту. А ще мрію зберегти спортивну форму до 80-ти років.
– Олександре, редакція нашої газети захоплюється вашим спортивним довголіттям і зичить перемог у 2032 році!
«Деснянка вільна», фото Сергія Гайдука
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.