Псевдопатріотизм – як засіб самозбагачення

Теплого сонячного ранку ми знову вирушаємо до Носівки, бо там на нас уже чекають. Дуже полюбили жителі цього районного центру рубрику «Чернігівщини» «Журналіста викликали?». Кажуть: «Це неначе маленький шматочок демократії, де справді кожен має право на свободу думки і слова». Приємно, що й казати. Але про все по порядку...

Підходжу до двору за вказаною адресою, назустріч мені виходить чоловік у віці десь близько сорока років: «Заходьте-заходьте... Ми на вас уже чекаємо», - посміхається люб'язно.
Ну, думаю, не лише ветерани, а й люди середніх років почали звертатися... Аж тут...
«Ось мій батько Іван Федорович Буцан і його товариш Іван Мефодійович Гринь, - показує господар у бік лавки. - Вже місця собі не знаходять, так хочуть з вами поспілкуватися».

На війні й горілка солодка

Дивлюся, в альтанці сидять два ветерани з медалями, орденами... Виявляється, душа болить-таки більше у людей поважного віку, ніж у тих, кому в цій країні ще довго жити, народжувати, виховувати дітей, працювати...
Та я не засмутилася. З такими людьми завжди цікаво спілкуватися. Вони вже пройшли, як то кажуть, і Крим, і Рим. Тому нам, молодим, треба частіше прислухатися до їхніх мудрих слів і порад.
Іван Мефодійович та Іван Федорович розповіли багато реалій про війну, бо обидва пройшли її трагічними стежинами. Згадували найзапекліші бої і навіть знайшли з чого посміятися, коли пригадали, як горілку пили - ту, що ворог сховав для себе. «Смачна вона така була, - сміється Іван Мефодійович. - Можливо тому, що трофейна, а, може, через те, що на війні й горілка солодка...».

Скоробагатьки не Міться ні Бога, ні людей

Ці два мудрих чоловіки відчули на собі біль утрат, побачили на власні очі, як убивають, були й самі поранені. Чому ж їм нині так складно жити? Здавалося б, що може бути страшніше за війну... Виявляється, біль за країну, яку люди кров'ю відстоювали у запеклих боях, з колін підняли, а справедливості так і не добилися...
«Біда України в тому, що, як зазначав її перший президент Михайло Грушевський, нею переважно керують люди, які її не люблять, а свій псевдопатріотизм використовують як засіб самозбагачення за
ЇЇ рахунок. А найстрашніше, що ці скоробагатьки не бояться ані Бога, ні людей», - обурюється Іван Мефодійович. - Найпримітивніщий приклад: був у мене город біля хати. Тепер немає... Знаєте чому? Бо сусід багатий. Збудував собі гарний будинок, а для гарного будинку треба гарний двір. Він і обгородив його височенним парканом через увесь мій город. Слухати про мої проблеми ніхто не хоче. Кажуть, приїде комісія - все вирішить. А щоб та комісія з області приїхала - треба, щоб ще з десяток таких, як я «нещасть», назбиралося. Де справедливість?»
«Ось такі у нас порядки - бідні мають платити найбільше податків, а на їхні гроші президенти та міністри утримують війська, міліцію, щоб тих же бідних потім карати. Бідність доводить людей до проступків, крадіжок... А потім, за законом, ті ж самі бідні й потрапляють за грати. А любі депутати за ті ж кошти наймають ще й писак, які вихваляють такі порядки», - додає колега-ветеран.

Ні хліба, ні саду, ні здорового покоління…

За словами учасників бойових дій, влада є в Україні, але вона не діє.
«Якщо пригадати весь період незалежної України, то можна драму написати, - бідкається пан Гринь. - Коли став президентом Леонід Кравчук, багатство країни розгребли, а управління втратили. А от Леонід Кучма на початку своєї каденції трохи прикрутив гайки, і навіть була нормальна державна політика. А потім9 як більшість керівників радянського періоду, перестарався: розвалив найцінніше - колгоспи. За період Віктора Ющенка важко щось і пригадати, окрім Помаранчевої революції. Можливо, колись і дійшло би до конкретних справ, та, на жаль, він виявився президентом не для нашої країни. Щодо сьогоднішньої влади взагалі тяжко щось говорити. Це бюрократизована й корумпована команда. Нам говорять, що проблема в економіці, в законодавстві, в міжнародній конкуренції й відсталих технологіях. Але, на мою думку, в нас є всі умови для того, щоб зробити велетенський крок уперед. Знаєте, народ, який думає на рік уперед, вирощує хліб. Народ, який думає на десять літ уперед, вирощує сад. Народ, який дивиться вперед на сто років, вирощує нове покоління. У нас реально є все для цього. Але щось не виходить. І якщо так буде й далі - не бачити нам ні хліба, ні саду, ні здорового покоління», - підсумував Іван Мефодійович.
«Ми думали, що буде вільна Україна - заживе народ, а зажила лише невелика його частина багатії, - долучається до розмови Іван Федорович. - Я в цьому році навіть на вибори не піду - втратив я віру. Всі роки ходив. Ходив і переконувався - від нас, народу, нічого не залежить. Що їм треба - сфальсифікують, зроблять по-своєму. Правду кажуть, Батьківщину не вибирають. Я народився тут. Я дихаю вільно лише на цій землі. Але мені жаль, жаль наш народ, який не може перемогти безвідповідальність, корупцію, свавілля...».

«При радянській владі один мій знайомий колосків на полі назбирав - так у в'язницю на шість років потрапив, - додає ветеран Іван Гринь. - А тепер що? Крадуть мільйони і втікають в інші країни - подалі від гріха, і живуть-поживають - добра наживають. Закони в Україні ухвалюють гарні, але вони не виконуються. При Радянському Союзі був один закон, і він діяв. Були й безкоштовна медицина, й освіта. А тепер дівчата з районної лікарні їздять і просять: «Дайте, хто що може, на лікарню...». Даємо - у кого що в: картоплю, капусту, трохи грошей. Але скажіть, де-небудь є ще така країна, що на ремонт школи збирають, на розвиток лікарні збирають, дитина у когось хворіє - у людей просять, навіть на реставрацію пам'ятника жертвам фашизму беруть гроші з учасників війни. Сором!».
Зі слів обох шанованих Іванів із Носівки, така влада, яку нас - це насильство людини над людиною. Кажуть, що немає гідних у нас президентів, міністрів, а якщо і є, то грошей у них недостатньо, щоб на виборах отримати перемогу.



Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №24 (352)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.