Мороз морозу не боїться і знову в Антарктиду мчиться

За 16 років, відколи науковці незалежної української держави розпочали працювати в Антарктиці, про важку й небезпечну роботу, здійснювану в екстремальних умовах Крайнього Півдня, й досі знає небагато людей. А про те, що наш земляк, бобровичанин Ігор Мороз, уже двічі побував з експедицією на «краю світу», взагалі відають одиниці.

На перший погляд, доля Ігоря Володимировича зовсім звичайна. Спочатку була школа, потім - військове училище. Опісля чоловік працював у центральному апараті Міністерства оборони України, і далі як у всіх: сім'я, домашні клопоти, робочі будні й довгоочікувані вихідні. Та буквально півтора роки тому все змінилося - чоловік відправився на «край світу».
«У 2010 році мені запропонували посаду головного інженера Національного антарктичного наукового центру імені Вернадського. За науково-технічним рівнем та спектром досліджень станція «Академік Вернадський» уже тепер добре відома антарктичній спільноті, а незабаром має вийти на світовий рівень. Моїм же завданням було керувати перезмінкою, тобто доставляти екіпаж на станцію та забирати минулорічних «зимівників». Звісно, були вагання та сумніви. Дружина взагалі боялася відпускати. Це ж вам не в сусідню країну, а за 15 тисяч кілометрів - в далеку Антарктиду. Але жінки є жінки, - посміхається пан Ігор. - Спочатку забороняють, потім вагаються, а врешті-решт самі відправляють».

Із квітучої весни в льодову осінь

«Вперше я й сам дещо побоювався їхати, але нікому про це не казав. До Антарктики ми вирушили навесні 2011 року, коли в Україні вже припікало сонечко. І раптом потрапили у холодну льодову осінь. У складі 16-ї експедиції було 11 фахівців, серед яких геофізики, біологи, метеорологи, лікар, кухар, дизеліст, механік та системний адміністратор. Двом наймолодшим «зимівникам» ледь виповнилося по 24 роки. Щоб потрапити на найхолодніший материк світу, претенденти мали пройти прискіпливу медичну комісію, ПОТІМ із ними працювали психологи, готуючи їх до тривалої роботи в маленькому колективі», - розповідає Ігор Мороз.
Протягом року науковці-полярники спостерігали за змінами клімату планети, працювали над розробкою системи прогнозування землетрусів, шукали корисні копалини, вивчали тваринний світ, підкорювали снігові вершини. А ще займалися дайвінгом, закладаючи спеціальні підводні полігони для досліджень. За час останньої експедиції створено два підводні полігони у районі нашої станції, підводниками здійснено 90 занурень на глибину до 49 метрів у крижаній воді.

11 «зимівників» на 12 місяців

Нинішня, 17-та експедиція розпочалася з проводів у далеку путь «зимівників» та науковців, що зібралися на протилежний край планети. Захід відбувся 15 березня в актовому залі Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України. Всіх подорожуючих благословив архієпископ Львівський і Галицький Августин, який минулого року сам побував на станції «Академік Вернадський», освятивши там православну каплицю. Це єдина православна святиня, розташована у найпівденнішій точці земної кулі.
«Уже третій рік поспіль експедиція українських полярників вирушає в Заполяр'я з Божим благословенням. Цього року «любителів міцних морозів» зібралося також 11, і лише п'ятеро відбули на зимівлю вперше. Метеоролог Олександр Зулас поїхав туди вдруге, дизеліст Віктор Лук'ященко та системний адміністратор Павло Сілін - учетверте, геофізик Богдан Гаврилюк - уп'яте, метеоролог Ігор Неверовський брав участь у шести зимівлях, а начальник 1 "7-ї Української антарктичної експедиції Микола Ста-ринець зимуватиме на «Вернадському» в сьомий раз!».

За 25 днів навколо світу…

Для Ігоря Мороза та ще кількох колег цьогорічна подорож тривала 25 днів. Із аеропорту Бориспіль учасники експедиції вилетіли до Буенос-Айресу 16 березня двома рейсами через Франкфурт-на-Майні та Лондон.
Вже за декілька годин вони були на «краю світу», в порту Ушуайя. Саметак його називають аргентинці, бо це останній населений пункт на південно-американському континенті. Потім екіпаж на російському судні «Поляр Піонер» колисали хвилі протоки Дрейка, яка відокремлює Південну Америку від Анктарктиди. Це дуже бурхлива та широка протока (понад тисячу кілометрів), відома як найбільш штормовий район Світового океану. Здолавши її, екіпаж дістався острова Галіндез, де розташована станція «Академік Вернадський».
«Вранці 23 березня наше судно зустріли «зимівники» 16-ї експедиції. Три дні ми розвантажували корабель: річні запаси їжі, пального, а також устаткування, спорядження та запчастини. З погодою нам у цьому році справді пощастило - всі дні було сонячно. Коли ми спитали у метеоролога, чи часто така погода, той відповів: цього року було лише двадцять таких гарних ясних днів».

За ці дні Ігорю Морозу вдалося багато чого побачити: величезні айсберги, пінгвінів, надзвичайну кольорову гамму...
25 березня відбулася церемонія передачі «Академіка Вернадського», акт про яку закріпили своїми підписами начальник станції в зимівлі 16-ї експедиції Євген Карягін та його колега у 17-ій Микола Старинець (обидва - досвідчені полярники).

Півсотні за хлібину

Згодом ті, хто повертався назад разом із вантажем (геологічними примірниками, біопробами тощо) піднялися на борт «Поляр Піонера».
«Курс із заходами на аргентинську станцію «Карліні» та польску «Арктовскі» проліг через Фолклендські острови, "що розташовані у південній частині Атлантики. Там у портовому місті Стенлі 30 березня ми зійшли на берег, де збиралися змінити морський транспорт на повітряний. Але нам дещо не пощастило. Річ у тім, що квитків на літак уже не було, а наступний рейс - через тиждень. Тож на Фолклендах нам довелося провести дев'ять днів. Таким чином, ми не лише ознайомилися із віддаленим куточком нашої планети, а й стали свідками заходів у місті Стенлі, присвячених 30-річчю воєнного конфлікту між Аргентиною та Великобританією.

Що нас найбільше вразило у цьому місті - так це ціни. От, наприклад, хлібина на наші гроші там коштує 49 гривень, - наголосив співбесідник. - Тож на «широку ногу» ми там не відпочивали».
Заключна триетапна подорож розпочалася 7 і завершилася 9 квітня. В аеропорту «Бориспіль» полярників сердечно зустріли рідні та близькі.

За словами Ігоря Володимировича, відчуття після вже другої для нього подорожі просто неможливо передати словами. «Сказати, що робота цікава - це нічого не сказати. На мою думку, полярник - одна із трьох наймужніших професій (поряд із космонавтом та моряком-підводником). Життя в Антарктиді, без сумніву, дає реальну можливість перевірити себе на міцність, віднайти справжній сенс життя... Антарктида назавжди змінює людину. Я там буваю по три дні на рік, а емоції зашкалюють, що ж тоді говорити про тих, хто там працює увесь рік...»

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №20 (348)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.