У цивільному шлюбі народили 13 дітей

«Усі дівчата хочуть заміж. І щоб не тільки фата, біла сукня, обручки, банкет, а й обов'язково - розпис у РАГСі. Він для декого - як гарантія: мовляв, тепер я - заміжня, чоловік - мій «за законом», і так буде завжди, - каже Ольга Авдієнко зі Старих Боровичів. - Сама колись так думала».

Але майже 50 останніх років десята сторінка її паспорта (там, де відомості лро сімейний стан) - чиста. У неї 13 дітей. При реєстрації усіх записувала на своє прізвище.
- Не подобалося батькове? - запитую.
- Чому - ні? Шовкопляс - звучить цілком пристойно. Причина зовсім в іншому
- У чому ж?
- Ви не повірите, - сміється вона, - за 47 років ми з Миколою не знайшли часу зареєструвати свій шлюб.

Микола у неї другий. Перший раз вийшла заміж у 18 — після закінчення Гомельського кооперативного технікуму. Чоловік був з Донбасу. Туди й поїхали жити.
- Я погодилася без особливого бажання, - згадує Ольга, - бо не хотіла залишати у Старих Боровичах бабусю. Вона ростила мене з семи років, коли померла мама. Здоров'я у неї було нікудишнє, я дуже непокоїлась, як вона житиме сама. Та я уже була собі хазяйкою - куди голка, туди й нитка... Штамп у паспорті у мене тоді був, але що з того? Коли життя не складається, документи не допоможуть. Прожили трохи більше року і розлучилися. У1966-му я повернулася в Старі Боровичі, знову зі своїм дівочим прізвищем і новим чоловіком. Правда, офіційно одруженими ми не були. Те, що він поїхав у село, аби доглядати зі мною хвору бабусю, було для мене набагато важливішим. Відразу не розписались, а потім пішло-поїхало... Микола влаштувався на роботу в Гомелі. Я - в сільпо товарознавцем. Пожили так трохи - не те. Він вдома тільки на вихідних. Заробітки невеликі. А в мене - смішно сказати: 70 радянських карбованців на місяць. У 1967-му народилася наша перша донька - Оксана. Микола кинув Гомель, щоб бути з нами. Працював слюсарем на фермі. Згодом і я туди пішла. Дояркою.

1969 року в них народилася Олена, у 1971 - Ірина, у 1975 - двійня: Олексій та Сергій. Далі - Тетяна (1977), Микола (1979), ще одна двійня: Михайло та Олександр. Хлопцям нині по 26 років. Решта - молодші: Ользі - 25, Віктору - 23, Валентині - 22. Останню доньку - Мар'яну (їй зараз 19) Ольга Авдієнко народила «ягідкою» - у 45 років.
- Ми хотіли дати усім вищу освіту, - говорить жінка, - Та «не потягнули». Лише Оксана закінчила ветеринарну академію у Вітебську. Оля щойно туди поступила - після Козелецького веттехнікуму. Решта дітей навчалася у Щорському ПТУ. Хтось працює за спеціальністю, хтось - ні. Серед хлопців у нас - електрики, трактористи, зварювальники. Сергій та Михайло - на Донбасі, шахтарі. Олена - будівельний майстер у Гомелі. Доньки-ветеринари - теж у Білорусі. Працюють на м'ясокомбінатах.

- А як у них з особистим життям?
- Як і у всіх: у когось склалося, у когось - ні. Кожен з дітей сам обирав собі пару. Весілля справили всім. Може, не так гучно, як в інших, але свято у молодих було. Ми й дні народження кожному в дитинстві влаштовували. Найбільше іменинників у вересні -п'ятеро.
- Онуків теж багато?
- Поки що семеро. «Підкачали» наші діти, - розводить руками.

...Чим довше ми розмовляємо, тим більше хочеться поставити жінці пряме і не дуже тактовне питання: чому так багато дітей? До того ж на дітей у ті часи держава давала копійки. Доводилось заробляти самим. У Ольги - 27 років стажу. В декретах практично не була. Старші діти доглядали менших, доки батьки працювали. Ні відпочинку, ні вихідних, не було часу навіть у кіно сходити. Робота, величезне господарство, город, кухня - хіба тільки для цього народжується жінка? Питати не довелося, жінка розповіла сама.
- У дитинстві я страшенно заздрила подругам, у яких були брати і сестри. Тому наперед знала, що дітей у мене буде хоча б двійко. Вийшло більше. Але ж ніхто з них не зобижений. Нікого не залишили в пологовому будинку, нікого не відправили в інтернат. Усіх виростили. Тепер не уявляю свого життя бодай без одного з них.

- Дехто намагається дітьми «прив'язати» чоловіка...
- Це пусте. Кидають і з дітьми, і хворих, і понівечених в аваріях. Чоловіка може втримати тільки любов. Коли її нема - роби, що хочеш, а життя не буде. А коли є, «прив'язувати» не треба. У нас теж не все гладко було, але ж досі разом.
- Зі стількома дітьми - справжній рекорд: 47 років у цивільному шлюбі. Може, перед золотим весіллям розпишетесь?
- Не глузуйте: мені - 65, Колі - 69. Раніше треба було розписуватись, коли діти малі були. А то чоловік вічно сердився: «Як хвалять дітей, то вони - Авдієнки, а як шкоду зроблять, то чомусь завжди - Шовкоплясові»...


Ольга Авдієнко з онуком Максимом

Марта Зінченко, тижневик «Чернігівщина» №10 (338)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.