«Мені в Чернігові дуже подобається. Як і в рідній Болгарії чи Австрії, як і в Флориді у Штатах…»

- Сашко.
- Марин. Марин Маринов.
Традиційне рукостискання. Познайомилися ми на другий день нового 2012-го. За святковим столом зібралися близькі друзі дружини Марина - Тетяни Прозерської. Вони - інтернаціональне подружжя - болгарин та українка. Тільки недавно з Австралії. Тож перший тост - за довгоочікувану зустріч, за приязні стосунки.
З Марином швидко знаходжу спільну мову. Відверто висловлювали свої думки, були на «ти». Мені здалося, що ми потоваришували. Може, хтось зіронізує: за доброю чаркою панібратом стати легко. Так от, Марин перевагу надає сухим винам та шампанському. І випили з ним за довгою бесідою лише два бокали сонячного напою.
Дізнавшись про деякі подробиці з життя мого співрозмовника, продовжую більш детальний «збір інформації»...

- Залишив батьківщину у 1991 році, - з помітним акцентом «твердої» болгарської розповідає Марин. - І таких, як я, були тисячі. З розвалом СРСР, а з ним і соціалістичного табору в цілому, життя в країні стало тяжким - за всіма параметрами нормального людського існування. Скорочувалися робочі місця, закривалися наукові інститути й організації. Я ж був дипломованим інженером, працював у галузі електроніки. А це - величезні заводи, десятки тисяч кваліфікованих спеціалістів. Мені навіть пощастило побувати у робочих відрядженнях у деяких високорозвинених капіталістичних країнах. Отже, мав певний досвід співпраці з діловими колами Заходу.
У період становлення уряд Болгари був не готовий діяти в нових економічних умовах. Адже розпалася єдина централізована система управління. Зауважу, насамперед - економічна, а не політична.
Якщо ж держава безсила вжити рішучих заходів, люди переважно покладаються на себе.

- Словом, своя сорочка ближча до тіла.
- Аякже, треба бути реалістом.
- Погіршення життя породжує розгул криміналу.
- Закономірне явище. Злочинність стрімко пішла вгору. Міліція була неспроможна протистояти цій навалі. Люди відчували себе незахищеними навіть у власній квартирі. Чинні закони треба було терміново змінювати на нові, більш жорсткі та дієві.
- Знайома картина... Перепрошую, не втримався свої 5 копійок вставити.
- Облиш, не переймайся. Можеш свої п'ятаки «тринькати» скільки завгодно... Так от, коли терпець остаточно увірвався, на черговій сімейній раді я з Дорою, моєю колишньою дружиною, ухвалили нелегке для обох рішення: залишаємо батьківщину... В нас уже підростали доньки - старшенька Ана і зовсім маленька Міра.

- Наскільки забезпеченою була твоя родина за часів соціалістичного будівництва?
- Пристойно жили. Ми обидва були наукові працівники промислової сфери. До речі, моя дружина була помітною фігурою на багатьох міжнародних конференціях та симпозіумах. І тепер, заскочу наперед, вона відомий на світовому рівні науковець.
- А тоді довелося починати майже з нуля. Куди ви «забили перший кілок»?
- Мали «старі» зв'язки з німецькими, серед яких були й колишні «ендеерівці», та англійськими бізнесменами. Чесно кажучи, ми думали накопичити капітал і через рік-два повернутися додому.
- Доля ж розпорядилася інакше...
- Але, вважаю, фортуна була прихильною до нас. Нам запропонували річний контракт в Австралії. Взагалі бізнесові справи мали також у країнах європейського, африканського та північноамериканського континентів. До речі, Сполучені Штати, особливо штат Флорида, за моїм рейтингом - на другому місці після Австралії та Перта - столиці штату Західна Австралія, де б хотів працювати і жити.

- Даємо задній хід, у дев'яності...
- Нетривалий час викладав в університеті. Згодом відійшов від викладацької роботи: працював в акціонерній компанії. Починав інженером, потім, якщо зрозуміліше тобі, - директором виробництва.
Нині в мене бізнес із нерухомістю, здаю в оренду житло. За мірками австралійців, твоя, Сашко, родина - заможна, адже маєте власний будинок. Австралійці, а це - «суміш» народів з усіх континентів, здебільшого орендують оселі.
Наш Перт лише в центрі нагадує «хмарочосний» Лос-Анджелес, а на сотні кілометрів океанського узбережжя тягнуться одноповерхові будівлі. Це - прикмета Австралії. За своєю протяжністю місто рівнозначне, приміром, відстані між східним та західним кордонами Болгарії.

- В Україні - складний економічний і політичний період. Важко пересічним громадянам, хто, як може, борсається, аби втриматися на плаву. Що б, Марине, ти хотів побажати моїм співвітчизникам?
- Незважаючи на негаразди, слід залишатися людьми, підставляти одне одному плече. Знаєш, австралійський поліцейський ніколи не візьме з тебе штрафу, якщо не розбереться, в чому причина, скажімо, порушення правил дорожнього руху.
Тетяна, коли вперше прилетіла до мене в Австралію, була приємно здивована поведінкою стража порядку: вона не пристебнулася ременем безпеки, і я мав би сплатити 1000 доларів штрафу. Зазначу, у нас карають за різні порушення чималими штрафами - мало не здасться. І не здумайте, попереджаю, дати хабара!
...Тетяна ж була у гіпсі, напередодні поїздки зламала руку, та й, на що також зважила жінка-полісмен, перевіривши базу даних, вона ніколи не була в Австралії.

- Тож перша «твоя заповідь» - завжди бути людиною, особливо в скрутних ситуаціях. А - по друге?
- Хочемо ми того, чи ні, але кожному треба знати англійську. Це - «міжконтинентальна» мова спілкування.
- І третій пункт успіху.
- Треба бути наполегливими і цілеспрямованими. В Австралії діти працюють з раннього віку, навіть якщо їм менше десяти. Законом - не заборонено. Звичайно, це неважка робота: розносять газети, рекламні матеріали. Дорослішим пропонують роботу у піцеріях, «Макдональдсах»: прибрати, помити, піднести. Плата невелика, 5 доларів за годину, але грошей можна назбирати на якусь омріяну покупку.
Такі підзаробітки привчають підлітків до праці, дисциплінують їх, виховують характер. Та не менш важливо не лише вміти заробляти гроші, але й управляти ними.

- А тепер - щодо патріотизму.
- Патріотизм за нинішніх часів, гадаю, набуває глобального значення. Земля, як кулька, перетворюється в одну-єдину державу. Ми не жителі одного села чи міста, країни чи континенту. Ми - земляни.
А Чернігів мені дуже подобається. Як і рідна Болгарія. Як Австралія, де вже двадцять років живу. Як і штат Флорида у Сполучених Штатах...

Олександр Фальчевський, тижневик «Деснянка вільна» №3 (302)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.