Мобильная версия сайтаЛюбіть життя! - Каже людина, що зіграла Іуду
Однією з найяскравіших подій цього театрального сезону стала прем'єра дивовижної за глибиною і філософським звучанням моновистави «Іуда Іскаріот», де режисером-постановником і актором виступив відомий чернігівський артист. Володимир Євгенович стояв біля витоків Молодіжного (зараз Молодого) театру, в його послужному списку більше 60-ти різнопланових ролей. А ще він пише п'єси, оповідання, памфлети, які достатньо часто можна прочитати на сторінках місцевих видань.
Народився в 1960 році, через сім років після смерті Сталіна, в рік Щура, в Сталінській (Донецькій) області.
Закінчив Дніпропетровське державне театральне училище.
24 роки працює актором чернігівського Молодого театру. Заслужений артист України.
Улюблена музика: класична симфонічна, естрадно-симфонічна, симфо-рок, духовні співи
Улюблена страва: чебуреки.
Життєве кредо: «Після пітьми сподіваюся на світло».
— Володимире, чому ви стали актором?
— У нас в сім'ї професіонально акторським мистецтвом ніхто не займався, а ось акторами-аматорами були всі і по мамчиній лінії, і по батьківській: бабусі, дідусі, дядьки, тітки. Напевно, так було треба, щоб хтось зайнявся мистецтвом професійно. І от так трапилося, що вже 24 роки я служу музам в чернігівському Молодому театрі.
— Яка найголовніша якість для актора?
— Ніколи не зупинятися на тому, що вже зроблене. Актору, який вирішив, що в нашій незбагненній професії він спіткав все, треба з нею розлучатися. Найважливіше — це те, що ти відкриєш для себе сам, пройшовши шлях безсонних ночей, терзань і сумнівів. Це твоє, вистраждане!
— Що найважче у вашій професії?
— Ти починаєш роботу над роллю, перед тобою білий аркуш, і ти не знаєш, як розшифрувати його, як підійти до образу, щоб він став живою, впізнаною людиною. І ще дуже складно відійти від власних напрацьованих, принесених тобою штампів. І чим більше ти служиш у театрі, тим більше наросте їх, як мушлів на дно старого корабля, і їх треба здирати, а це дуже непросто.
— Ваша улюблена роль?
— Деякі актори говорять, що всі ролі — діти, і немає таких, яких не любиш. Напевно, це так. Але є ролі — старші діти, а є молодшенькі. В певний період часу ти живеш якоюсь роллю і лелієш її й доглядаєш, турбуєшся про неї, як про молодшу, а з часом вона стає середньою і навіть старшою. У мене багато дорогих мені акторських робіт різного плану, як комедійних, так і драматичних. А зараз мені особливо дорога моя остання робота — роль Іуди у моновиставі «Іуда Іскаріот».
— Ваше трактування образу Іуди дещо відрізняється від загальноприйнятого. У вас він неспокійна душа, грішник, що розкаявся.
— Це, може бути, і моя помилка, але саме таким я його сприймаю. З когось ми робимо ікони, а з інших — лиходіїв, а про живу людину не замислюємося! Можливо, так було потрібно, так було запрограмовано Богом Батьком, щоб був Ісус, і поряд із ним був Іуда, і ми не знаємо, яку місію поклав на нього Творець. Адже Іуда — жива людина, і у нього була душа, він розумів, що скоїв, і знав, що предстане перед судом своїм, людським і божим. І у фіналі, коли він скидає ланцюги, витирає руки від іржі, він залишається таким як є, щирим, без фальші. Цей спектакль — не просто констатація факту зради однієї людини іншою, а спроба нагадати людям одвічну істину: «Люди, а де ж людина, куди вона поділася, куди зникла?».
— А аскетичність декорацій?
— На це робилася ставка. Ні за що сховатися, голий бетон. І ти весь як на долоні. А недобудоване крило художнього музею, де грався спектакль, в структурі спектаклю — чи то храм, що рушиться, чи то храм, де починається відродження. І в цьому просторі, на бетоні, все і трапилося...
думки вголос
ПРО ДИТИНСТВО
Мої дитячі роки пройшли в Криму, в 25-ти кілометрах від Чорного моря і 80-ти — від Азовського.
Найбільш яскравий
дитячий спомин, коли ми з батьком удвох на мотоциклі поїхали на Азовське море. Покинуте рибальське
селище, цистерна, пісок і сліпуче блакитне небо. Жива декорація до фільму «Біле сонце пустелі». А ввечері ми лежали з батьком під ковдрою, шуміло море, пахло гнилими водоростями, і ми удвох з батьком. Тільки ми, море і зірки. Це було таке щастя!
Імідж
Одяг: змішаний стиль (класичний, спортивний).
Талісман: маленька фігурка щура, що сидить на книжці (подарунок пітерської художниці).
Квартира: однокімнатна.
Машина: не має.
Прикраса: каблучка, яку багато років тому подарували друзі.
ПРО ОТОЧУЮЧИХ
Я прагну приймати людей такими, якими вони є.
Вчуся прощати все, від цього стає легше жити.
Гарний партнер — найдорожче в театрі. Це безцінна річ, коли ти чесний по відношенню до партнера.
У мене небагато близьких друзів, але їх багато і не буває. Вони приймають тебе таким, яким ти є, і прощають багато того, що, можливо, і не слід прощати, розуміють, приймають, довіряють. їх дуже мало, та зате вони справжні.
ПРО МІСТА
Моє улюблене місто — Чернігів. Це божественне місто.
Найулюбленіше місце — Вал.
Не люблю Київ. Ніколи не погодився б там жити, він би знищив, роздавив, розтоптав мою душу і внутрішнє єство.
ПРО СЕБЕ
Я людина різна, складна, зі своїми недоліками і достоїнствами.
Людина не може бути в чистому варіанті прагматиком або романтиком, оптимістом або песимістом. Всі ці та інші якості змішуються, і виходить дуже «гримуча суміш».
Я не ходжу по мітингах, але своїм акторським єством, своїм словом письменницьким я можу сказати, про що болить моя душа. У цьому мій людський і професійний борг.
Після вистави важкої, складної, яку ти відіграв, залишається втомленість, енергетика, якийсь шлейф перебігу образу. Але ти вийшов за стіни театру, і все — вистава закінчилася. Потрібно готуватися до наступної.
Ніщо випадковим не буває. Є доля, і я в неї вірю.
ПРО ТАЛАНТ
Якщо є талант, то поділися ним з іншими, віддай його іншим, представ людям, що ти можеш.
ПРО ТЕАТР
Театр — категорія вічна. Він житиме до тих пір, поки буде життя на землі.
Навіть найкраще кіно знято раз і назавжди. Мить зафіксована, і вона залишається конкретним кадром. Це може бути геніально, а може бути й ні. А театр — живий організм. Я сиджу в залі і дивлюся, що відбувається у цю мить, я свідок того, що відбувається зараз на сцені, і в мені щось відкривається або протестує.
ПРО СВОБОДУ
Актор може бути вільний тільки під час вистави, коли скоюється акт творчості, тому що в цей час за тебе відповідають і тебе ведуть сили небесні. А в житті актор залежить від життя театру як організму, як творчої одиниці і комунального підприємства.
ПРО ЛІТЕРАТУРНУ ТВОРЧІСТЬ
Я продовжую займатися літературою: новелами, драматургією, політичною сатирою. Мені це цікаво, це інша категорія життя. Мені дуже хотілося б видати книгу, куди б увійшли новели українською мовою і дві п'єси російською. Але поки у мене це не виходить. Думаю з часом, з допомогою моїх друзів-акторів, влаштувати презентацію своєї невиданої книги, гадаю, що це буде достатньо цікаво.
ПРО ЖИТТЯ
Мені дуже подобається вираз з одного відомого кінофільму: «Займайтеся життям, або займайтеся смертю». Займайтеся життям, як би складно це не було, а іншого виходу просто не існує, його немає, тому що інший вихід вже наперед визначений.
Потрібно вірити і сподіватися на краще!
Треба цінувати і любити те, що тебе оточує.
Спілкувалася Олена БЕРЕЗКІНА (щотижневик "Чернігівські відомості")
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
