Альона Ковальова: «Хабарів мої батьки не даватимуть»
Золота медалістка Альона Ковальова
Запитую дівчину, чи важко було «іти на медаль»?
- «Золото» не було для мене самоціллю, - каже Альона. - Я вчилася, щоб здійснити свою мрію - вступити до вузу. Знала, що маю розраховувати тільки на свої знання. І, може, трішечки - на везіння.
Хабарів мої батьки ніколи і нікому не давали. Старша сестра теж на подібну «підстраховку» не розраховувала. Закінчила педагогічний університет, працює психологом у Кучинівській школі.
Батько зараз на заробітках, у мами роботи немає. Хочеться вже їм допомагати».
«До самостійного життя після школи, - далі розповідає Альона, - почала готуватися в старших класах. Обрала предмети, вивченню яких надавала особливої уваги: англійська мова, хімія, біологія. З біології маю власне дослідження. Робила його для Малої академії наук.
Про... вирощування гарбузів у приміській зоні. А що, - сміється, - у житті може знадобитися».
Альона серйозно вивчала правознавство - щоб не виявитись безпорадною у проблемних ситуаціях. Займалася легкою атлетикою у міській спортивній школі - не лише привчала себе «бути у формі», а й гартувала характер.
Встигала і на дискотеки, і зустрітися з друзями:
«Їх не так багато, але вони такі, що з ними можна йти в розвідку, - говорить наша героїня».
Дівчина переконана: часу вистачить на все. Треба тільки правильно його розподілити. Мати голову на плечах і забути про лінощі.
Ось із таким багажем Альона Ковальова вирушає у доросле життя. Вступатиме до медичного і педагогічного вищих навчальних закладів. Хоча, - не приховує,- більше тяжіє до медицини.
Хоче дівчина мати престижну роботу, пристойно заробляти. Але тільки за умови, що робота приноситиме радість і задоволення. Не даремно ж стільки сил було витрачено на навчання.
Марта Зінченко, тижневик «Чернігівщина» №27 (302)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.