«Вижу в нем, словно в зеркале, свое другое «Я»

Супруги Василий Чепурной и Инесса Фтомова – люди в Чернигове достаточно известные. Он – общественный деятель (руководитель общества «Просвіта»), журналист и публицист (автор книги «Акурайку»), редактор газеты «Сіверщина». Она – тоже журналист и редактор (до недавнего времени руководила работой газеты «Біла хата». Постоянную рубрику «Формула любви» не случайно открывает встреча именно с ними. Каждый интересен сам по себе. И, тем не менее, двум творческим людям вот уже не один десяток лет удается гармонично сосуществовать и в семье, и на работе. Кроме того, 6 июня – День журналиста, с чем мы и поздравляем наших собеседников!

«Розряд кохання» вспыхнул на рабочем месте

- Итак, откройте, наконец, большой секрет - кто в вашей семье главный?
Инесса: - Нет никакого секрета! И одного главного у нас нет. «Главность» определяется в зависимости от возникшей конкретной задачи, которую нужно решить.
- Любопытно знать, как и где вы познакомились, почему обратили друг на друга внимание?
Инесса: - Все произошло довольно прозаично: мы встретились в редакционном кабинете газеты «Комсомольский гарт». Чепурного, за неимением в редакции свободного места, усадили за соседний стол в том кабинете, в котором уже работала я. :)
Васыль: - А чим звернула увагу? Бозна. Як можна пояснити електричні розряди любові, що спалахують між людьми?!

- Вы вместе и дома, и на работе - не усложняет ли это отношения?
И.: - Для меня не усложняет. Наверное, созвездие Близнецов, под которым мы оба родились, упрощает ситуацию до примитивности: я временами вижу словно в зеркале своё другое «Я».
В.: - Раніше думав, що не ускладнює, тепер - сумніваюсь.:)
- Ведь не бывает так, что одному человеку всегда все нравится в другом человеке. Когда возникает период недовольства друг другом, как вы поступаете?
И.: - Пребываю в твёрдой уверенности, что этот период пройдёт, как проходит в этой жизни всё. :)
В.: - Раніше не завжди стримувався, і дякую дружині за терпіння! Але розумні люди й відрізняються від інших тим, що можуть спокійно проаналізувати свої помилки і виправити їх. Це й допомагає зберегти лад у сім’ї.

Главное не мешать ребенку в развитии

- Наверняка в вашей семье есть какие-то традиции. Расскажите подробнее!
И.: - Обязательно вместе встречаем Новый год, готовимся к Рождеству и Пасхе - по православной традиции, с соответствующими атрибутами. И кулинарными - тоже.
В.: - Так, до цього року Новий рік, Різдво та Великдень були головними сімейними святами. Але цього року 17-річний наш син уже вперше не ніс кутю на покутя і не кликав зі мною мороза кутю їсти...

- В вашем ответе чувствуется сожаление, но ведь это жизнь - дети вырастают. Кстати, как вы воспитывали сына? Он уже определился с выбором профессии?
И.: - С самого детства стараемся относиться к нему как к личности, достойной уважения. Направляем развитие и интересы, но самое для нас главное - не мешать ребёнку в развитии. Он ведь не наша копия. Стараемся показать ему мир во всём его доступном нам разнообразии: вместе путешествуем по Крыму, ездили в Петербург, ходили в настоящий многодневный поход по реке Вуоксе, которая берёт начало в Финляндии. Несколько лет подряд бывали на рыцарском фестивале в Шестовице под Черниговом, практикую поездки в Киев, по интересным местам Черниговщины.
В.: - Син хоче бути військовим істориком. Не найбільш хлібна професія, але ж і журналістика без золотих гаманців... Зрештою, головне, щоб робота йому подобалась. Намагаємося виховати сина порядним і думаючим. Все інше - додасться.

«Добре пише той, хто добре думає»

- Любопытно, а как проводите свободное время - вместе и порознь?
В.: - Разом часто їздили у Крим, до тещі. А там не просто тупо лежали на пляжі, а об'їздили весь Крим - шкода, що тільки до Керчі не добралися. Досі дивуємося, як на такому невеликому шматку землі могло вміститися стільки культур, націй, епох і геологічних та біологічних екзотів! Я часто буваю на дачі, де потроху займаюся садівництвом, дуже люблю робити вино домашнє і декого зі своїх приятелів до цього пристрастив.
Книги любимо читати всі троє - коли син був малим, я йому двічі вголос перечитав товстезну книгу Володимира Малика «Таємний посол». Зараз кожен із нас читає свої книги - в сина захоплення середньовіччям та громадянською війною в США. А з дружиною нещодавно обговорювали книгу Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», і вона написала дві чудові рецензії.
И.: - Время проводим по-разному - в зависимости от жизненных обстоятельств. Книги - это, бесспорно, наше общее увлечение, но у каждого - свои пристрастия в литературе. Читаем, но не спорим, иногда обговариваем.

- Вы оба занимаетесь журналистикой. Какие интересные встречи, важные открытия она вам подарила?
В.: - Журналістика - це не тільки зустрічі і відкриття. Якщо повернутися до початку ваших запитань, то одна з улюблених фраз авторства Анатолія Аграновського: «Добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре думає».
И.: - Встреч - очень много. Открытие - то, что для меня благодаря профессии не бывает двух одинаковых дней.

«Чернигов – уникальный и неразгаданный»

- Вы всегда жили в нашем городе? Он любимый для вашей семьи? Есть ли в нем любимые уголки?
И.: - Любимое место для меня - это, конечно же, Вал. Именно здесь много лет назад, в свои студенческие времена, бывал мой дед Панас; именно здесь в юности гуляли мои будущие мама и папа. Именно по аллеям Вала я ежедневно катала в коляске новорожденного сына, а потом, через несколько лет, мы с ним кормили здесь белочек и птичек, а потом, когда подросли, считали пушки, обследовали каждую пушку... Именно на Валу-море позитивных эмоций.
В.: - Так, Чернігів - унікальне і досі-не розгадане для багатьох місто. Наприклад, мало хто знає про особливий, я б сказав містичний зв'язок Чернігова з Москвою - перша згадка про неї з'явилась завдяки запрошенню туди чернігівського князя. Один із перших московських святих - митрополит Алексій, був онуком чернігівського боярина Бяконта. Саме чернігівські святі князь Михайло та боярин Федір були загарбані московським царем Іваном Грозним, бо Москві не вистачало своїх святощів.
На Валу пам'ятаю випадок, коли маленький син Арсен дотягувався до Шевченка і прикро казав: «Тарас - великий українець...» Пауза, ми з дружиною ошелешено сприймаємо таку патетику з уст хлопчака, і продовження: «Арсен не дістане». Тоді вже сміємося.

- И, напоследок, о мечтах...
В.: - Мрію, щоб дружина підготувала фотоальбом «Мій Чернігів», і буду радий допомогти його видати - такого задуму нема ще ні в кого. А в мене є задум довідника «Чернігів православний», але нема фінансового опертя. Дуже люблю в Чернігові і П'ятницьку церкву, до відкриття якої причетний, і білу тишу Борисоглібського собору, милує око Катерининська церква, якщо не бачити московсько-ординський намет. І завжди чарівна Десна! Мій тесть правильно каже: «У вас тут таке повітря, що його пити можна!»
И.: - Читателям пожелаю ежедневно читать (и смотреть!) только положительные новости и не уставать радоваться жизни! Она прекрасна!

Виктория Сидорова, еженедельник «Любимая Черниговская газета» №2 (2)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.