Денис Маренець-Полянський: «Я живу одним днем»

Зі слів відомої пісні Володимира Висоцького ми знаємо: «...Лучше гор могут быть только горы, на которых ещё не бывал!» Цей постулат не піддав сумніву і герой нашої публікації Денис Маренець-Полянський. В масштабах Чернігівщини чоловік має статус «просунутого» альпініста. Але він сам не пишається власними досягненнями, більш того, зараховує себе до числа... аматорів.

Денис захопився альпінізмом не за добрих життєвих обставин. У 20-річному віці юнак переніс дивну хворобу (як для нього самого, так і для лікарів, які за два роки навіть певного диагнозу не змогли поставити). Медики висловлювали спільну думку лише з приводу причин виникнення недуги, до яких обов'язково зараховували стрес та нервове перенапруження.
Зрозумілим було тільки одне, - нервова система хлопця зазнала ушкоджень. Сам же Денис розповідає наступне: «Траплялося, що під час руху ноги раптово «підкошувалися», а про інші «сюрпризи» й згадувати не варто», - словом, м'язи почали «капризувати» й не завжди «слухались» свого господаря. Недуга до Дениса прийшла зненацька, і таким же чином здала свої позиції.

Ледь хлопець встиг оговтатися від хвороби, як рідний дядько запропонував Денисові вирушити в гори: «Я, згідно плану, мав відпочивати, а мій родич - тренуватися у складі команди спелеологів. І альпіністи, і спелеологи тренуються на скалах. Різниця між ними полягає лише в об'єкті підкорення: альпіністи долають гори, а спелеологи досліджують природні підземелля».
Денис спробував ходити по скелях і одразу ж відчув свою стихію: «Я завжди знав, які вчинки робити варто, а які - ні. Інтуїція мене зазвичай не підводить».

Слави альпіністські

«По поверненні додому я почав наполегливо тренуватися. В Чернігові це можна було робити лише на скеледромі, побудованому в спортзалі ЗОШ №24.
Саме там я познайомився ближче з Дмитром Балютою, за сприяння якого в нашому місті і розвивалися гірські види спорту. Дмитро виступав натхненником і організатором майже всіх подорожей. Разом ми підкорили немало гір України (в т.ч. і Криму) та Кавказу. До Паміру я ще не дістався, тільки мрію», - розповідає Денис.
Альпінізм умовно можно розділити на два види: технічний, який передбачає підкорення «стін» або скель та висотний, - у якому долаються нескладні ділянки гір на великій висоті (прикладом може слугувати Еверест). Тобто при мінімальній складності маршруту долаються максимальні відстані, - вони потребують більшої витривалості від спортсмена.

Для занять альпінізмом є визначені маршрути (мають різні ступені складності й певні категорії), - на спеціальних інтернет-сайтах дається разом із фотографіями їх опис. Такі бази створюються за сприяння самих альпіністів, які безпосередньо і відвідували ці маршрути.
«Три роки тому своїми силами альпіністи побудували ще один скеледром у Дитячому центрі туризму (Чернігів, вулиця Одинцова, 3). Останнім часом кількість людей, закоханих в альпінізм (починали вп'ятьох), збільшилася до 20 осіб. Ось таким чином моє захоплення допомогло остаточно позбутися від проблем зі здоров'ям», - радіє Денис.

- Чим є гірський спорт саме для Вас?
- Це своєрідна гра зі свідомістю. Для мене альпінізм не є спортом чи способом життя. Це скоріш відпочинок, або нагода втекти від буденності. В горах легко дихається. Переживаєш відчуття, ніби повністю зливаєшся з природою: велич скель сприймається кожною клітиною тіла. Підкорюючи гору, перебуваєш у стані відстороненості від усього світу. В цей час я не думаю про свої побутові проблеми та хліб насущний. Я взагалі ні про що не думаю, - голова вільна від будь-яких думок, а нервова система - від емоцій та почуттів.

- А як же думки про те, щоб не зірватися?
- Про лихе краще взагалі не розмірковувати. Зрив не загрожує практично нічим, якщо дотримуватися правил безпеки: альпініст спочатку «пролітає» відстань доточки, де застібнута «відтяжка», а потім, на таку ж саму відстань, униз від неї. Якщо людина невдало падає , - можна поламати кінцівки, але таке трапляється дуже рідко. За увесь час занять альпінізмом нічого надзвичайного особисто зі мною не сталося, - про такі дрібниці як розтягнення м'язів та синці навіть говорити не варто.

- Ви з горами «на ти», - товаришуєте з ними?
- Страх завжди присутній, - він виконує захисну функцію. Але, на відміну від панічного, - це усвідомлений страх, який робить людину вправнішою, загострює зовнішній контроль і дає змогу мобілізувати сили. В результаті, руки починають тримати міцніше, і практично одразу ж спадає на думку вірне розв'язання проблеми.
Складна ділянка скелі виховує витривалість, а проста - слугує відпочинком.
В мене є увесь арсенал необхідного спорядження: починаючи з «кігтів» (російською мають назву «кошки») й закінчуючи спеціальним одягом та «системою для лазання». Надаю перевагу «альпійському стилю» сходження. (Полягає в підйомі на вершину без створення системи стаціонарних проміжних таборів. Застосування цього стилю в альпінізмі вважається «вищим пілотажем» - Авт.).

Робота теж «на висоті»

- Денисе, я знаю, що у повсякденному житті Ви займаєтеся промисловим альпінізмом. Розкажіть про це...
- Промисловий альпінізм передбачає виконання певних робіт на висоті. Наприклад, ремонтно-будівельних, монтажних - чи рекламних. Можу Вас запевнити, що цей вид діяльності не має нічого спільного з романтикою. Перебуваючи на висоті, тебе повсякчас обвіює пилом або фарбами. На землю обітовану іноді сходжу не кращий за сажотруса.
Найцікавішу й творчу роботу я виконував у Воскресенському храмі. Мені довірили розпис фресок під куполом церковної споруди.
Приміром, у Києві великі банери зазвичай розміщують на фасадах будинків, висота яких сягає 40-50 метрів. Для порівняння, в горах ми підкорювали висоту в еквіваленті 33 мотузки по 50 метрів.
Ремонтні роботи виконую в основному в містах Харків та Житомир. Вважаю, найнебезпечнішою висотою відстань від землі у 10 метрів. На незначній висоті швидко втрачаєш пильність, втім, якщо впадеш, - можна залишитися калікою. З великої відстані «летиш» без наслідків, тобто розбився - і все. Нещасні випадки майже завжди трапляються через недотримання правил безпеки.

- Що для Вас висота, чому до неї так прагнете?
- Людей там менше, - констатує Денис, усміхаючись. - Для мене висота є найбільшим авторитетом, - ЇЇ одночасно і боюсь, і поважаю. Якщо альпініст впевнений у своєму спорядженні, то немає ніякої різниці, на якій висоті ти перебуваєш. Доки хтось, наприклад, навмисне не переріже мотузку, або тебе зненацька камінням не засипле. Спортсмен має дві вірьовки: страхувальну й робочу. Взагалі, все спорядження створене за принципом дублювання, - якщо з ладу виходить щось одне, то інша річ обов'язково повністю або частково виконає її функції.
Мотузка має більше шансів ушкодитися в промисловому альпінізмі, наприклад, через козирьок (гостру бляшану кромку) будинку.

Джентельмен удачі

- Про своє життя можу сказати словами героя фільму «Джентельмени удачі»: «Украв, випив, - до в'язниці». Тільки я, на відміну від нього, практично всі зароблені гроші витрачаю на своє захоплення. Більшість коштів лишаю в дорогому спеціалізованому магазині, купуючи знаряддя та одяг для альпінізму.
Практично все моє життя проходить у режимі нон-стоп: між поїздками в гори. Можна сказати, що я живу одним днем. Можливо, це неправильно, але у свої 29 років я багато де побував. Мені поталанило поспілкуватися з великою кількістю цікавих людей.

Про весілля навіть не думаю. Нормальній людині ніколи не спаде на думку улещувати скелю, немов жінку...
Я товариська людина, легко знаходжу спільну мову з оточуючими, але по натурі - одинак. Понад усе люблю самотність. До того ж, слід зважати й на те, що одного разу можна поїхати лише в один кінець, тобто не повернутися... Взагалі, увесь наш брат час від часу замислюється про смерть. Але задоволення, яке людина отримує від гірських видів спорту неможна порівняти ні з чим.

- Як батьки ставляться до Вашого захоплення?
- Їм не подобаються мої «розваги». Чекають, доки мені набридне альпінізм...

Тетяна Леонова, Фото з архіву Дениса Маренця-Полянського, тижневик «Чернігівщина» №24 (299)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.