Мати продавала доньку за 20-50 гривень
Мати продавала доньку за 20-50 гривень
«Будь проклятий той день, коли я зайшов до Нетреб!»
Забігаючи наперед, скажу, що у правоохоронців немає претензій до чоловіка, адже минув не один місяць з того часу, доказів немає.
Про Белаша в селі кажуть: чоловік майстровитий, не лінивий. Все робить, доки не зап'є.
Застала його тверезого, якраз ладив велосипед. Сказала, у якій справі. Чоловік знітився:
— Як воно мені набридло! Від бабських розмов хоч на вулицю не виходь. Отаке на старості років. Будь проклятий той день, коли я пішов до Нетреб!
— Вікторе Васильовичу, а що то за день?
— Було це у грудні минулого року. Я якраз автобусом із Семенівки приїхав. їздив гроші від «біржі» отримувати, привіз 600 гривень. Був випивши. Зайшов до Нетреб. Я не один там був, чоловік 7-8 (серед них і Оксана), випили. Тоді я ще гроші на горілку давав, щоб ще пішли купили. Коли вже вдома протверезів, з'ясувалося, що всі мої гроші десь поділися. Випивали, і Оксана з нами. Пам'ятаю, запропонував Любі: «Давай поцілуємось». А вона: «Давай гроші, іди до Оксани». Я хотів обняти Оксану, а вона відвернулася, кричить. Льоня, її батько, встав і випроводив мене з хати: «Іди, Вітя, іди», і я пішов. Щоб щось непристойне робив, не пам'ятаю. А вони такого в міліцію понаписували, що і одежу на дівчині порвав, і приставав. Не інакше, їх хтось надоумив. Щось хочуть від мене. Та я їм нічого не винен, бо нічого не робив.
До розмови долучається цивільна дружина Белаша Наталя Степанівна, їй 48 років, разом вони вже дев'ятий рік.
— Горе та й годі. То не сім'я, а жах, — каже жінка. — У хаті ні їсти, ні пити, а на горілку завжди є. Люба з собою доньку з 11 років тягає всюди, коли їй наливають, просить: «Дайте й Оксанці». (Ці слова підтверджують і в сільраді. — Авт.).
Та якщо щось трапилося з дівчиною, її хтось чіпав, чого наступного дня мати не заявила в міліцію, в сільраду, не попросила захисту? А тепер, через три місяці, таке затіяли...
— Наталіє Степанівно, може, ваш чоловік сп'яну не пам'ятає, що творив?
— Знаю його, я ж його жінка.
— Але ж всякі маніяки трапляються...
— Не в цьому випадку. Як дружина, знаю, на що він здатний, коли п'яний. Знаєте, мені вже самій цікаво, що ж там насправді було? Хотіла Любу спитати, так тікає від мене світ за очі. Я ж не буду за нею ганятися. Неприємно, що люди пліткують. Та я чоловіка не захищаю. Кажу: «Я ж тебе туди не посилала».
Донька Панька-людоїда
Що ж то за Люба Нетреба така, що на випивку грошей просить, взамін пропонуючи власну дитину? З'ясувалося, вона донька Василя Панька, чоловіка, якого засудили довічно («Вісник» писав торік про нього). Це той, що в Олександрівці Семенівського району зарубав двох людей, розчленував і закопав під хатою). Кажуть, що куштував м'ясо вбитих.
У сільраді і матір Люби, і матір її чоловіка Леоніда характеризують як працьовитих, порядних людей. А Льоня і Люба до горілки пристрастилися. Спочатку він, допився до того, що вигнали з трактористів. Потім вона занедбала город і хазяйство. Тепер по людях ходить, на випивку заробляють. Оксана, як твереза, слова не витягнеш. А як вип'є, то може й послати. Коли приїздив прокурор, у хаті не було й крихти хліба. А в печі замість горщиків з їжею сохли чоботи.
Поспілкувалася з Любою.
Розповідає Любов Нетреба, 42 роки:
— Випивать сильно я стала недавно, років три тому. Чоловік — раніше. Я на фермі робила, тягла сім'ю. Більше 15 років проробила. А з 27 лютого мене виправили з роботи за п'янку.
— А що то за історія з донькою? Кажуть, ви продавали її мужчинам, щоб заробити на пляшку?
— Я не продавала. Вони самі давали гроші.
— Коли це почалося?
— Ще як дочці 14 минуло. Один забрав, повіз. Тоді був інший, молоді хлопці.
Версія «дбайливої» мами
— Вона плакала, жалілася?
— Було, плакала. В останній раз дуже була заплакана. Було це на початку зими. До нас зайшов випивший односелець Віктор Белаш. Приніс чекушку й ковбаси. Ми сіли, випили і дочці налили чуть-чуть. Тоді він дав 20 гривень і сказав моєму сину Юрі, щоб той сходив ще за горілкою. Знову випили. Хотілось ще, і Белаш знову дав 50 гривень. Ще купили і випили. Чоловік завалився спати, син пішов гулять, зосталися Белаш, я і Оксана. Мені треба було вже йти на ферму поратися на п'яту вечора. Я стала виходить, а Белаш лізе до мене обніматися і каже: «Я хочу тебе...» А я його москалями покрила. А він: «Я вас тут усіх поріжу», — і показав складний ножик. Мені на п'яну голову не страшно, і я його виштовхала з хати аж за хвіртку. За себе і на ферму. Хати не замкнула. Побула на роботі. Вернулася. Бачу, чоловік усе ще спить п'яний. Сина не було. Оксанка запухла від сліз.
— Чого ти така?— питаю.
— Белаш приходив.
— Так я його вигнала.
— Він знов приходив. Показала подраті плавки і маечку (вона їх потім спалила)
— Ви її пожаліли?
— Полаяла. В сльозах вона і лягла спать.
— Не хотіли побігти до Белаша?
— Не пішла нікуди.
— А наступного дня ні в сільраду, ні в міліцію чого не звернулися?
— Мені було соромно таке розказувать.
— Не боялися, що дівчина може завагітніти?
— Боялася.
— Більше не приходив?
— Зараз ніхто не ходить до нас.
— Любов Василівно, чого заговорили про це тепер?
— Ми поїхали комісію проходити, щоб віддати дочку у реабілітаційний центр на 9 місяців замість того, щоб позбавляти нас батьківських прав.
— Ви якісь претензії до Белаша маєте?
— Міліції рішать.
— Не думали полікуватися самі від пияцтва?
— Не думала.
— Вам легше буде, якщо дівчинки не буде вдома?
— Важче.
— Як чоловік поставився до цієї історії?
— Бить не бив, но лаяв.
Любов Нетреба
«Хочу, щоб батьки не пили»
Потім поговорила з Оксаною. Що вона розповіла правоохоронцям.
— Мене і маму посадили в різних кімнатах і розпитували. Я розповіла правду, як все було.
— Мама за тебе гроші просила?
— Так. Але, як все було, не хочеться згадувати. Тепер люди в очі лізуть, чи не вагітна.
— Коли останній раз ти випивала?
— Перед канікулами (канікули були з 21 по 25 березня. — Авт.).
— Хочеться випити чи чому п'єш?
— Мені так легше. Я забуваю про все погане навкруги. Мені хочеться спати.
— Зараз хочеться випити?
— Ні.
— Про що найбільше мрієш?
— Мені хочеться, щоб мої батьки не пили. Були такі, як у всіх.
Дивилася на дівчинку і плакати хотілося. Їй 15, виглядає на 13. Худенька, у поношеному одязі, беззахисна. Ну, хто її пожаліє, коли батьки непутящі? Коли мати за горілку готова підкласти її під будь-кого. Що вона бачила у житті? Замкнута, зашугана, забита. Захотілося хоч чимось її порадувати. Пішли у магазин за солодощами.
— Що любиш, Оксано?
Дівчинка мовчала.
— Чого мовчиш? — це продавчиня. — Розкажи, що вино любиш. Ото прийдуть з матір'ю, так та дивиться інколи, щоб хліба купити чи хамси, а вона її смикає: «Візьми пакет вина...» А в школу піде з невивченими уроками. Питають, чого не вчила? Бо їсти хотіла, а не було чого, відповідає.
Вдома пекло, в школі ніхто не любить і не жаліє. З початку навчального року Оксана пропустила 349 годин занять. Я цю дитину не засуджую. її рятувати треба, лікувати від алкогольної залежності. Показати, що можна жити інакше. Вона має право хоч трошки пожити по-людськи. І ви не судіть, бо хто в якому гріху іншого осудить, той сам в такий гріх втрапить.
Солодощів я їй таки накупила. Хай дівчина знає, що вони кращі від алкоголю.
* * *
Днями у Семенівці комісія з питань захисту прав дитини вирішувала долю Оксани. її планують відправити на дев'ять місяців у Центр соціально-психологічної реабілітації дітей. На батька і матір чекає суд.
Леонід Нетреба
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №14 (1300)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: дитина, кримінал, «Вісник Ч», Валентина Остерська