Трьох дівчат народила вдома, синочка – в машині

«Хай тепер хтось скаже, що в мене в домі нема мужика. Є мужик, є хазяїн!» — радіє жителька села Орлівка Новгород-Сіверського району Валентина Гаркава, пригортаючи до грудей тритижневого синочка Іллюшу. Вона народила його 25 лютого в машині сільської медичної допомоги по дорозі до пологового відділення райлікарні. Вага дитини — 3900 грамів. Тепер у Валі п'ятеро діток: чотири доньки і синочок.

Трьох дівчат народила вдома, Іллюшку – в дорозі

Два роки тому вона поховала чоловіка. Зробила в хаті ремонт, провела воду, обставила меблями. Вступила до педуніверситету. Знову закохалась. Народила сина. А заміж вдруге виходити не хоче.
Орлівка за вісім кілометрів від траси. Село чимале, є школа, амбулаторія. Валентина Гаркава — невисока худенька молода жінка. Нізащо не скажеш, що це мати п'ятьох дітей. Запрошує до хати. Тут чисто, кухня мебльована, є м'який куточок, нова пральна машина. В залі стінка, сучасний телевізор. У дитячому ліжечку спить маленький хлопчик. Ніде не валяється ні клаптика паперу, ні одежі, нема немитого посуду, хоч я приїхала без попередження. Двоє дівчаток удома, двоє у школі. Вдягнені в чисту, не рвану одежу. Сама Валя в джинсовій спідниці та светрі.

— Правда, що ви синочка в машині «швидкої допомоги» народили?
— А я всіх дітей, крім Тані, не в больниці народила. Трьох дівчат вдома, а Іллюшу в дорозі. Діти народжувались хто на тиждень, хто на два раніше строку. Я робила завжди до останнього, поки перейми не починалися.

Четверта донька — Святослава

Валентина родом з Корюківського району. Вивчилась на кондитера, поїхала працювати кухарем у Краснохутірську школу-інтернат Новгород-Сіверського району. Жила в гуртожитку. А Сергій, майбутній чоловік — з Орлівки, їздив туди гуляти. Познайомились, згодом пішла жити до нього. Спочатку недовго пожили у свекрухи. Потім перейшли в Сергієву хату, де раніше жила його попередня подруга з дитиною. Хату, де Валя живе зараз, купили пізніше.
— Першою народилась Мирослава, їй зараз дев'ять років. її назвав чоловік, це ім'я йому подобалось. Друга — Катя, сім років. її назвала я, завжди хотіла дочку Катюшу. Тані шість, вона народилась перед днем Тетяни, 23 січня. Коли народилась четверта дівчинка, я і Сергій написали ім'я, яким би хотіли назвати донечку, і вкинули в коробочку. А Мирослава, старша, дістала папірець. Там було ім'я Святослава. Подивились і другий клаптик, а там те ж саме написано. Значить, сам Бог велів її назвати Святославою.

Багато заробляв, та мало приносив

— У Сергія були золоті руки, він був каменщиком. Церкву нашу строїв, гараж. їздив у Москву на заробітки. Але привозив мало грошей. Майже все пропивав. Коли ми сходилися, хіба я знала, що він буде так пити? Не хочу казати про покійного погано, але... Напивався страшно. Потім розпускав руки. Спочатку за горілкою ходив сам, потім посилав мене. А спробуй що-небудь проти скажи... Бігала і в магазин, і на точки. І всі про це знали. А як починала сваритися, то і босою вночі серед зими міг з хати викинути. Або сама тікала, а кума потім за дітьми ходила. Мирились, потім знову починалось...
Розписалися з ним у 2001 році. Я була вагітною, на восьмому місяці. Заміж не хотіла, але Сергій наполягав. Помер Сергій два роки тому 23 квітня, перед самою Пасхою, у тридцять один рік. Від цирозу печінки. Свекруха всім говорить, що я його споїла, для нього за пляшкою бігала. А як можна було інакше? А скільки я разів його в лікарню возила, рятувала.

Свекруха зі мною не здоровається, але прокльони і сварки вслід кричить. Коли захоче, прибігає до мене в хату лаятись. Забрала велосипед, поламала огорожу, повісила замок на нашу хату, де раніше жили. Зразу казала, що це не наше, що я приблуда і всі мої діти нагуляні, крім Тані (вона вилитий Сергій). А вже коли Іллюша народився, перестріла старшу, Мирославу, коли та йшла зі школи, і наказувала, «щоб не брали того байстрюка на руки». Питала, чи мама не б'є. А як б'є, то щоб до неї тікали. Що вона задумала? Нам нічого не треба, аби тільки відстала. Все погане забути хочу.
Ще свекруха вичитувала дитині, чого ми досі батьку пам'ятник не поставили. Сама теж чомусь не ставить.

Поступила на безплатне

Зараз Валентина в декретній відпустці. А взагалі-то працює в школі техпрацівницею. Зарплата 700 гривень.
Валентина подумала та й вступила до Чернігівського педуніверситету імені Т.Г.Шевченка.
— Одна моя кума там навчалася, то й мене підбила. Треба було здавати тести з української мови й літератури, біології, історії. Я набрала в неї книжок, ночами вчила. Там усі абітурієнти тільки-но школу закінчили, і тільки четверо таких, як я. Тест написала і поїхала додому. Бо діти чекали (залишала, як завжди, на кумів). А потім зібрала грошей, дві тисячі, і поїхала в Чернігів.

— На хабара?
— Та ви що?!! Ніхто й не натякав. Вони, навпаки, цього бояться. Я повезла гроші, щоб потрапити на платне навчання. Так і сказала жінці, що сиділа в комісії. А вона:
«Ану давай подивимось, яка ти за списком... Так ти ж по балах на безплатне пройшла». Так я й почала вчитися. З усієї групи десять студентів на безплатному. Вже першу сесію здала.

«Вдруге заміж не хочу»

— А звідки Ілля взявся? — питаю.
— З Вадимом, батьком Іллюші, познайомилась рік тому. Він подумав, що мені 23 роки! — сміється. — А мені тоді було 29. Але й він старшим своїх років виглядав.
Вадим не курить, не п'є. Слова поганого ніколи не скаже, останнє оддасть. Сюди згоден переїхати. Батьки його до мене добре ставляться. Але я вдруге заміж не хочу. Після такої жизні чоловікам довіряти перестала. Він у мене жив літом, усе чисто по хазяйству робив: і корову доїв, і на городі. У Красний Хутір робить підсобником їздив.
— А чого ж ви його вигнали?
— Я не вигоняла. Поїхав, бо вчитись йому треба.
— У школі, — додає Святослава.
— Та не в школі, в технікумі, — зразу поправила доньку мама. — Він справді молодший за мене (на скільки, Валя так і не призналася). Це, може, і є головна причина, через що я не хочу серйозних стосунків. Нехай знайде собі дівчину.

Я завжди страшно хотіла сина. Але не думала, що в мене буде ще одна дитина. Коли зустрічалися з Вадимом, дотримувалась безпечних днів. А тут затримка, нудить — бачу, щось нечисте. Зробила тест — точно, є. Зразу я була категорично проти дитини — тільки почала вчитися, хотіла щось змінити у своєму житті. Подзвонила кумі, а вона мені: народжуй!
Вадиму сказала, що робитиму аборт. А він: не треба, будемо ростити. І весь час моєї вагітності ми спілкувались, він приїжджав. Три місяці в мене був страшенний токсикоз. Нічого їсти не могла, тільки яблуками спасалась. А потім нормально, солодке їла, як і під час усіх своїх вагітностей. Тому і думала — теж дівка буде. Правда, такий чоловічок активний був, весь час у животі буцався. Футболіст, — Валя пригортає до себе синочка, який щойно прокинувся, прикладає до груді. Іллюшка закрив оченята і почав чмокати.
— На дев'ятому місяці Вадим запропонував розписатися. Каже: хочу, щоб син на моїй фамілії був. Я завагалася. Хоч знаю, з дівчатами моїми він спільну мову знайшов, сидів з ними, коли я на сесії була. Якби ж він мені попався раніше, коли ще не була замужем. Можливо, все б склалося інакше. А зараз мені сімейної жизні зовсім не хочеться. П'ять дітей тягни та ще й чоловіка. Не знаю...

«Якесь воно все там швидко виходить»

— Як так вийшло, що ви до пологового відділення не доїхали?
— В Орлівці на облік уже не брали, бо я в групі ризику. Завжди, крім перших пологів, ставала на облік у Новгород-Сіверській райлікарні. Якось воно все так швидко виходить: починає боліти живіт, зразу одходять води і народжується дитинка. Я навіть жодного разу не кричала. Перший раз, коли народжувала Мирославу, перелякалась. Чоловік тоді п'яний спав, я розбудила, попросила збігати за поміччю. А він не розбере, що йому робить. Знайшла йому тапочки, він пішов, а я — на диван. Встигла пелюшку схопити. Чую, води відійшли... Постелила на диван, лягла, як на акушерське крісло... Дитя вийшло і не плаче. Я взяла на одну руку, пригорнула до грудей. Бачила в кіно, що треба по сідничці легенько ляснути. Так і зробила. Дитина заплакала. Воно таке малесеньке, ледь достає від плеча до плеча. Держу його так, тут кума моя заходить, Надька Заруба: «Ти вже родила?» Позвали медсестру, тьотю Тамару (в Корюківському домі престарілих працює). Вона всім трьом моїм дітям, що вдома народилися, пуповини перев'язувала.

І Катю так само передчасно народила. Може, трохи больніше було через велику голову. Потім завжди машиною відвозили в Новгород-Сіверське пологове відділення. Там на нас кажуть: «О, ви знов готовими приїхали!».
Коли була вагітна Танею, мій гінеколог Іван Михайлович поклав мене на койку на два тижні раніше строку. А з Святославою я знову не встигла.
Коли завагітніла вп'яте, також стала на облік у райлікарні. Казали, що все йде нормально, по строку. А строк народжувати був восьмого березня. Але що той строк значить, як у мене вже п'яті роди. Я так і думала, що народжу раніше, та все ж надіялась дотягнути до восьмого, зробити собі подарунок. Іван Михайлович сказав приїхати четвертого березня.

25 лютого мала отелитися наша корова Галка. Я все бігала до неї в сарай, дивилася, чи не почалось. А десь у час дня живіт заболів у мене. Я зателефонувала на мобільний акушерці нашої амбулаторії Світлані Войтик, попросила прийти. Вона прибігла, так переживала, бідна, більше, ніж я. Боялась, щоб я знову вдома не народила. Казала, а раптом кровотеча чи погано стане, чи з дитиною щось трапиться — що його робити? Наша машина «швидкої допомоги» якраз поїхала в місто. Зателефонували в районну лікарню, щоб «швидка» приїхала звідти, але там сказали, що нема бензину.
Приїхав наш «Опель» (машина «швидкої допомоги» з Орлівки. — Авт.). Світлана Іванівна каже: штани одягай, ідемо. Ні, кажу, поїду в халаті. Бо як почнеться, штани скинути не встигну. Але в нашій «скорій» тепло, зручно. Минулі рази, було, як протрусить в УАЗику, поки до міста доїдемо, тиждень потім розігнутись не могла, спина боліла. А тут зручні сидіння.

Я попросила подивитися за дітьми куму Іру Ніколенко. Сіла, водій двері закрив, поїхали. А на дорогах гололід страшенний, все позамітало. Якось виїхали на центральну трасу і доїхали до Блистови. Тут кажу: все, рожаю. Світлана Іванівна закричала водію, щоб зупинив машину. Мені й досі соромно йому в очі дивитися. Не кричала, терпіла. Дитина народилася, як завжди, швидко. Хлопчик! Без розривів, тільки невелика зовнішня тріщина була, яку потім в лікарні навіть не зашивали. Велике спасибі хочу сказати цим людям, що мені допомагали: акушерці Світлані Войтик і водієві Анатолію Киселю. Дитятко, як положено, запищало. В машині було не те що тепло, навіть жарко — так водій натопив. Дитяче місце в мене не одійшло, повезли так. Можна було снігу набрати, на живіт покласти, але дуже боялися дитину застудити. Я дитину на себе поклала, зверху обкутали, щоб не замерзла, адже надворі 20 градусів морозу було.
Доїхали швидко, в прийомному покої лікарні нас уже чекали. Хотіла сама йти, але мене поклали на каталку і повезли. Кицюню мого забрали, думали, він змерз, аж ні. Якби не тепла машина «Опель», а старий УАЗ, навіть не знаю, що могло б статися. Мене оглянули, акушерка понажимала на живіт, щоб дитяче місце вийшло. Тиск — як у космонавта. А ввечері синочка мені вже привезли. Як виписувалась, найняла,машину за 200 гривень.

«Вадим обидився»

— А як же Вадим?
— Він заболів, бронхіт. Але хотів їхати, казав, хоч під лікарнею постою. Я не дозволила. Він дуже обидився і поки що не приїжджав. Але телефонував, і батьки його телефонували, Раїса Петрівна і Микола Іванович — усі хочуть Іллюшу побачити. Я кажу їм: як потеплішає, приїдете та й побачите. Попросили хоч на мобільний телефон внучка сфотографувати, щоб прабабі показати, а то ще не доживе, хворіє вона.

— А хто називав?
— Я завжди хотіла хлопчика, Іллю або Гліба. Потім подумала, що Гліб звучить якось уже занадто строго, а Іллюшка — ласкаво. Порадилася з Вадимом, а він сказав: «Як назвеш, так і добре буде».
Хрестити дитину хочу зразу після Пасхи, в нашій церкві. Синочок — це все, що я хотіла ще від життя отримати. Хто тепер скаже, що в домі мужика нема? Є мужик! Усе в мене вже є. Я з усім справлюсь, а як що, то куми допоможуть. Куми в мене хороші.

Тепер на чотирьох дітей іде пенсія, 1130 гривень. Як малозабезпечена, отримую 180 гривень з собесу. Добре, що своє все: м'ясо, сало, молоко, городина.
Моя мама приїжджає, допомагає сіно заготовляти, город обробляти. Під трактор садимо, наймаю тракториста. За Іллюшу гроші мають дати. Секретар, Валентина Григорівна, спасибі їй, зараз документи оформляє.

«Не думала, що пологи в машині прийматиму»

— Якби не ця машина, дитя б не довезли. УАЗ — холодний, при такій низькій температурі, яка була того числа, дитя б захололо, — каже акушерка Орловської медамбулаторії Світлана Войтик. — інша справа «Опель». Його хотіли в нас забрати у райцентр. Добре, що село відстояло. Дитяче місце відійшло вже в районній лікарні, бо відкривати машину при такому холоді я не ризикнула. Пуповину я відрізала ножицями, які взяла з ургентного куточка для невідкладної допомоги при пологах. Ще туди входять затискачі, окситоцин, фізрозчин, одноразова система для внутрішньовенної інфузії. Добре, що великих розривів не було, — зашивати нічим. А якби кровотеча, страшно й подумати.


Водій Анатолій Кисіль та акушерка Світлана Войтик біля "Опеля"

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №12 (1298)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.