Жінку, яка померла від сказу, направляли в Халявин
Жінку, яка померла від сказу, направляли в Халявин
Хворобу розпізнали тільки після смерті
Восьмого січня в реанімації Чернігівської міської лікарні №2 померла 47-річна жителька села Величківка Менського району Наталія Примак. Клінічний діагноз хворій тоді був виставлений такий: гостре медикаментозне отруєння (?), сказ (?) (обидва зі знаком запитання), медики не були впевнені в причині смерті жінки, аналізи направили до Центральної санепідемстанції МОЗ України. Четвертого лютого з Києва надійшов позитивний висновок, який підтвердив наявність у померлої вірусу сказу.
За місяць до цього Наталія Примак лікувала хронічне захворювання в Менській центральній лікарні, потім була направлена в Чернігів. Уже там перед самою операцією з Наталією стали творитися незрозумілі речі: вона почала всього боятися, не могла пити. її направляли в психіатричну лікарню, звідти — в інфекційне відділення другої міської лікарні. Сказ не розпізнали. Жінка весь час згадувала, як ще в листопаді її вночі подряпала якась тварина... Наталі? ставало все гірше. Рятувати її було вже пізно.
Без хазяйки
У минулий четвер у Величківці рідні померлої готувалися до сороковин. Діти — двоє синів і дочка — вже мають свої сім'ї. Чоловік залишився сам.
— Досі не можу повірити в те, що її вже немає, — говорить Леонід Примак. — Скільки я її лікував, шість разів кров переливали... У дружини була міома, вона до самої операції приймала гормональні препарати, які призначили менські лікарі. А в інструкції значилось — припинити за місяць до операції. Я думав, дружині стало погано через неправильне лікування. До останнього вірив, що в Чернігові її врятують.
За словами чоловіка, ще восени Наталію подряпала якась тварина. Це сталося пізно ввечері, коли жінка виходила в туалет. Як на зло, якраз тоді у дворі перегоріла лампочка.
— У цей час по селу скажена лисиця бігала, — говорить сільський голова Віталій Ценцеря. — Покусала в людей качок, гусей, собаку порвала. Потім її, здається, вбили. Ветеринари робили дезінфекцію.
— Подряпина йшла через лоб і щоку, — згадує Леонід Примак. — На лобі навіть проступила кров. Наташа розказала, що до неї, ніби граючись, підскочила якась тварина. Не гавкала, не гарчала, мовчки шкрябнула і кудись зникла. У нас три собаки, дві на цепу, і одна, мала, бігає не прив'язана. Подумали на неї.
На другий день Наташа була в Менській лікарні, зайшла до хірурга проконсультуватися. Той сказав — нічого страшного, рана не рвана, не покусана. Якби то був скажений звір, він би так просто не відстав. Приїхала додому — до дружини підскочила гратися наша собачка Джесіка, наче так само, як учора вночі. А всі тварини у нас щеплені від сказу. Ми й заспокоїлись.
Наталія Володимирівна любила тварин. Крім собак, у дворі є ще троє котів. Тримали з чоловіком двох корів, трьох свиней. Корову зарізали, а одна свиня пішла за хазяйкою, — засунула рило в солому і задихнулася. Таке буває, коли господар чи господарка помирає.
Відправляли з однієї лікарні в іншу
— 3 22 грудня на 23-є маму поклали в Менську лікарню, — згадує дочка померлої Надія Кучмин. — У неї була кровотеча, знизився тиск. Лежала в реанімації, потім в гінекології. На Новий рік її під розписку виписали додому. А четвертого січня мама поїхала на операцію в клініку «Сіммед», що в обласній лікарні. Ще ввечері говорили з нею по телефону, голос веселий, спокійний... А вранці дзвонить медсестра, каже, що в мами істерика, боїться операції.
Мій чоловік був саме в Чернігові, заїхав у лікарню, а йому кажуть: «Забирайте, привезете її через тиждень, коли заспокоїться».
— Ось речі, говорять, ось вона. Що хочете, те й робіть, — продовжує зять покійної, Олександр Кучмин. — Теща була знервована, всього боялася, я ледь її одягнув. Вона згадувала про собаку, який її подряпав, і нам сказали зайти до обласного рабіо-лога, Михайла Швеця. Але він був у відпустці. Тоді нас направили на Щорса, 3, у псих-лікарню. Добре, що тоді приїхали тещин брат із жінкою на своїй машині, на ній ми і їздили. Психіатр оглянув і направив на консультацію в інфекційне відділення другої міської лікарні. Там інфекціоніст написав, що припускає сказ, але не виключає, що це психічне захворювання.
— А як перевіряли?
— По-різному. Розпитували, воду підносили. Вона коли лякалася, коли — ні. Сік спочатку випити згодилась, а потім відмовилась. Стан у неї був поганий. Взагалі-то, теща шустра, бойова була. А то всього стала боятися, з'явилася задишка. Каже: «Ти не лякайся, я зараз крикну — мені тоді дихати легше».
Інфекціоніст знову відправив нас на Щорса, 3. Але в Халявинську лікарню, в стаціонарне відділення, її не взяли, ми знову поїхали в обласну. Черговий лікар передзвонив по лікарнях, тещу взяли все в те ж інфекційне відділення другої лікарні. Назавтра перевели в реанімацію, щоб на свята була під наглядом, адже це було якраз перед Різдвом. Тітка Надя купила ліки, для підтримки, заспокійливі. Вже сьомого січня до неї нікого не пускали.
А ввечері восьмого рідних повідомили: Наталія померла.
У журналі не записано
Чому сказ не діагностували вчасно?
— Аналізи, які брали під час лікування Наталії Примак, не могли показати захворювання на сказ, — говорить перший заступник головного лікаря Менської ЦРЛ Людмила Вахненко. — Це могло показати тільки клінічне дослідження. Ні водобоязні, ні інших проявів хвороби не було. До районного рабіолога вона не зверталась. Ми передивилися журнал амбулаторного прийому — записів про її звернення з цього приводу нема. В медичній картці амбулаторного лікування хворого такого запису теж нема.
Це дослівно підтвердив і хірург Микола Богдан:
— Усі звернення ми записуємо в журнал амбулаторного прийому, запису про її звернення нема. Не пам'ятаю, щоб ця жінка консультувалась чи зверталась до мене неофіційно.
— Їй треба було робити операцію, — продовжує Людмила Вахненко. — Вона попросила, щоб її направили в приватну клініку «Сіммед», де їй раніше робили УЗД, там їй сподобалося. Після нового року вона отримала результати аналізу і поїхала туди.
— Чи ніхто з медпрацівників, які переливали кров, проводили інші маніпуляції, не заразився?
— По-перше, збудник сказу через кров не передається. По-друге, весь персонал у нас працює в рукавичках. Але ситуація неординарна, ми збирали персонал і запропонували всім бажаючим, хто контактував з хворою, зробити щеплення. Було закуплено антирабічну вакцину та гамаглобулін на 16 з половиною тисяч гривень. Щеплення зробили десяти медпрацівникам і двом родичам хворої. Всього за минулий рік з укусами та обслиненнями (це коли шкіра не прокушена) тваринами з незвичною поведінкою в Менській лікарні проліковано 38 чоловік, за січень цього року — 17.
Як розпізнати скажену тварину?
— Є потенційно неблагополучні у відношенні сказу села, — говорить начальник управління ветеринарної медицини Менського району Олександр Белашко. — Це населені пункти, де лабораторно підтверджене захворювання диких або свійських тварин на сказ. У Менському районі таких 10, Величківка в їх список не входить. Хворих на сказ тварин ми там не виявили. Обстежили всіх тварин на подвір'ї, де жила жінка, — всі здорові, щеплені в 2009-2010 роках. Імунітет тримається два роки.
Розпізнати тварину, хвору на сказ, не складно. Якщо дика тварина серед білого дня опинилася на подвір'ї, однозначно з нею щось не так. Зазвичай вона не боїться, не тікає, а нападає на домашніх тварин, птицю, людей. У нас в районі частіше скаженіють лисиці, а також куниці, єноти, тхори. Буває, кажани.
Проти сказу ліків нема
— Невже не можна було виявити зараження, врятувати людину?
— Нема жодного діагностичного тесту, за яким можна було б передбачити сказ. Є, але не у нас. Прижиттєвої запобіжної діагностики цієї хвороби в Україні не існує, — стверджує чернігівський лікар-рабіолог Сергій Кушнір. — Цій жінці клінічно, за ознаками, було поставлено діагноз «сказ». Але було вже пізно. Лікування полягає у зменшенні психічного навантаження на мозок помираючого. Лікарі намагаються захистити людину від мук, щоб вона легше померла.
В офіційній медичній літературі написано, що це невиліковна хвороба вірусного походження. Порушення психіки не викликає, викликає судоми, потім людина помирає від паралічу дихального центру, при повній свідомості. Друга назва хвороби — гідрофобія. Звук або поява води чи будь-якої рідини викликає важкі судоми ковтальних м'язів. Потім з'являється аерофобія, виникнення судом у відповідь на рух повітря — вітер, протяг, відчинені вікна, будь-яке переміщення у кімнаті. Зазвичай це супроводжується відчуттям печії, свербіння, тягнучого болю в ділянці рубця від укусу чи подряпини, навіть якщо вони вже загоїлись. Потім судоми виникають у відповідь на будь-який подразник: на звернену мову, на оклик... Потім це все призводить до паралічу.
У жінки з Величківки була не зовсім типова картина. Наприклад, замість вираженої слинотечі — сухість у роті. Вона пила воду, готувалася до операції. Скаржилася на біль у рубці на лобі, що і підштовхнуло поставити їй діагноз «сказ».
Якщо тварина вкусила треба:
1. Ретельно промити рану, незалежно від кровотечі, водно-мильною емульсією і проточною водою. її можна замінити пральним порошком, шампунем, технічним миючим засобом. Це пов'язане з тим, що оболонка вірусу має жирову основу, вона розчиняється, і вірус гине. Плюс вимивання. Таким чином може бути знищено до 70% вірусів, що потрапили до рани.
2. Обробити краї рани спиртом, йодом, зеленкою або будь-яким антисептиком і накласти пов'язку.
3. Якомога швидше звернутись до медичного закладу. Там медпрацівник прийме рішення, треба чи не треба робити щеплення. Або проконсультується з лікарем-рабіологом.
За три останні роки щорічно до травмпункту Чернігівської міської лікарні №2 звертається близько 600 постраждалих від укусів тварин. З них собаками — 470, котами та іншими тваринами — 125-130. Щорічно в Україні 5-6 чоловік помирає від сказу. На Чернігівщині в минулому році помер хлопчик з Менського району.
Наталія Примак з онучкою Вікою
Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №7 (12932)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: сказ, хвороба, Халявин, «Вісник Ч», Олена Гобанова