Олександр Норов: «Якщо ти не можеш чогось знайти – створи це сам»
Олександр Норов
– Олександре, по-перше, вітаємо з відзнакою. Як народжувався тепер вже народний студентський драматичний театр «Ілюмінатор»?
– Дякую. Стосовно відзнаки – загалом, я не надаю їй великого значення, але вважаю, що це достойна оцінка людям, яких об’єднують спільні творчі цінності.
28 грудня 2000 року в аудиторії №107 Чернігівського педуніверситету зібралися студенти майже всіх факультетів, серед яких виокремилося 25 чоловік. І вже у травні 2001-го в Чернігові, на сцені театру ляльок, вони презентували нашу першу роботу «Беззахисна істота» за творами А. Чехова. Так народився «Ілюмінатор» – напередодні нового тисячоліття. Хотілося зробити щось несхоже на звичне. Знаєте, якщо ти не можеш чогось знайти – створи це сам. І хоча на той час у місті було три театри, але існував своєрідний театральний вакуум. Наразі я дуже радий за драматичний театр. У цьому театральному сезоні туди повернувся Андрій Бакіров. Сподіваюся, що тепер там зміняться і репертуар, і сценічна культура.
– Що покладено в основу вашого театру?
– По-перше. Це пріоритет етики стосовно творчості, де головна – людина. Можливо, саме тому в нашому колективі немає інтриг, заздрощів, конкуренції, є лише почуття партнера. І, звичайно, тут переплітаються долі – хтось закохується, розлучається. Але попри все потрібно лише навчитися радіти за іншу людину, відкривати одне одного. І нам це вдається, адже існуємо вже 10 років. По-друге, наш театр поза комерційним статусом. Де починаються гроші – там закінчується мистецтво. Час від часу виникали ідеї, щоб продавати квитки на наші спектаклі, але цим все і завершилося. І по-третє, якщо більшість аматорських колективів існують завдяки керівникові – він режисер, а його трупа – це живі фарби, якими він майстерно володіє, створює певні картини, то моє завдання – виразитися самому і пробудити творчу ініціативу в інших. У нас досить різнобічний репертуар: від класики до сучасних постановок. Це і твори Чехова, Аверченка, О’Генрі, Шварца, Зощенка, Бредбері і навіть Агати Крісті. Окрім того, разом з хлопцями і дівчатами створюємо неординарні авторські проекти.
– Актори «Ілюмінатора» – це хто?
– Переважно студенти Чернігівського педуніверситету і Василь Перепадя. Він надзвичайно обдарована та енергійна особистість. Вдало поєднує бізнес, творче захоплення і, до того ж, навчання в національному університеті ім. Карпенка-Карого. Загалом, всі вони цікаві, обдаровані. Але найголовніше їхнє досягнення – це те, що вони є одне в одного.
– Актори вони справді чудові. І про це свідчить той факт, що у квітні цього року в Миколаєві, на міжнародному фестивалі «Південні маски», театр отримав нагороду «Срібна маска», а найкращою виконавицею жіночої ролі визнано Яну Бондарець. Вона зіграла головну роль у спектаклі «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси», і саме Яна – режисер цієї роботи. А чи успішні ваші актори як студенти?
– Дуже доречне питання. Бувало, коли людина, добре володіючи акторською майстерністю, в навчанні була цілковитим двійкарем. Доводилося бігати по кабінетах, кафедрах, просити, вмовляти… Як міг, допомагав. Але врешті-решт їх виключали. Загалом, це успішні студенти всіх без винятку факультетів. І театр їм зовсім не заважає вчитися, а навпаки – дуже часто допомагає. Якщо гастролі припадають на період навчання, як правило, це все вирішується з ректоратом університету.
– Можете виокремити когось серед акторів?
– (Довга пауза, на обличчі певна розгубленість – Авт.). Важко відповісти на це питання. У нас немає ані прим, ані примадонн.
– ... а найуспішніші роботи?
– Все намагаємося робити бездоганно. Але хотілося б відзначити знову ж таки роботу Яни Бондарець «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси». А ще проект, над яким працювали Людмила Семенова, Лєна Загребіна і Яна Бондарець. Це короткометражний фільм, присвячений Сергію Параджанову «Ігри Параджанова». Можливо, цю постановку не всі зрозуміють, але, без сумніву, вона наділена своєрідною енергетикою.
– А як існує театр?
– Сценічне вбрання, декорації, бутафорію виготовляємо самотужки. В цьому дуже допомагають друзі – художники Лєна Загрєбіна та Георгій Вербицький. Неабияку підтримку надає ректор Чернігівського педуніверситету Микола Носко та проректор з виховної роботи Анатолій Тимошенко. Велике спасибі хочеться сказати Оксані Тунік-Фриз. Це людина, яка насправді була не просто поряд, а серед нас. І саме вона багато в чому посприяла нашій участі у фестивалі «Південні маски».
– Гастролі – це невід’ємна частина театрального мистецтва...
– Нещодавно ми були в Коропі. Вражений, як нас приймала публіка. Найближчим часом плануємо відвідати Ніжин, Новгород-Сіверський. Адже театрали живуть не лише у великих містах. Тепер, коли маємо звання народного, сподіваюся, що обласне управління культури сприятиме нашим виїздам по області – адже це справді потрібна і важлива справа.
Світлана Сокол, тижневик «Деснянка вільна» №141 (181)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.